« Зелений народ »

Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.

Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.

Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.

Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.

Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»

Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.

Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.

Ваш знак зодіаку (європейському та східному)? - Овен; півень. Улюблений письменник? - Достоєвський. Улюблений фільм? - Серіал «Білий комірець». Улюблена книга? - Ні. Читати віддаю перевагу класиці. Вона не нудна. Улюблений вислів? - «По вірі воздасться». Ваше хобі? - Рух (теніс, бадмінтон, катання на самокаті, роликах, Ріпстік і т.п.). Ваша мрія? - Велика дружна щаслива сім'я. Уміння забуватися в дрібницях. Чого Вам не вистачає для щастя? - Люблячого чоловіка і ще хоча б одну дитину. У чому сенс вашого життя? - В любові. Якби існувала машина часу, Ви б відправилися ... - За часів Ісуса Христа. Річ, без якої не можу обійтися і дня? - До речей не прив'язана. У дитинстві я мріяла стати ... - Учителькою, трохи пізніше актрисою. Обидва бажання збулися. Якщо не собою, то ким Вам хотілося б бути? - Таку перспективу уявляю з жахом. Тільки собою. Здатність або суперсила, яку вам хотілося б мати? - Зціляти хвороби. Щоб Ви запитали Бога, якби його зустріли? - Здоров'я фізичного і духовного себе і сина. Яка найкраща порада, яку ви коли-небудь отримували? - «Театр - це не все життя». Куди ти йдеш, щоб побути наодинці з собою? - На природу. Опиши себе одним словом ... - Актриса. Навіщо Вам Театр? - Для драйву. Навіщо Театру Ви? - Я професіонал. Театр любить служіння, і я йому служу. Що таке гра? - Це чесність. Якби твоє життя було виставою, то як би вона називалась? - Загадка любові. Твоя улюблена вистава в «ЧК»? - «Спогади про майбутнє» до змін.

Головний художник Театру на Подолі. Зробила найскладніші декорації та костюми до вистав «Шакунтала», «Аз» за драмою «Ужасная изміна сластолюбіваго житія…», «1984».