Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Присвячується пам'яті народного артиста України Ігоря Славинського!
Щасливо і безпечно жили у болоті жаби і було у їх житті тільки дві тривоги: ропухи – найзліші вороги, які витісняли їх з болота, і лелека, який був їх невідворотним фатумом.
Дні складалися з буденних справ: жаби ловили собі обід, закохувалися, сварилися, одружувалися і помирали, дружили і зраджували.
І дуже-дуже нагадували людей.
Це історія для дорослих людей. Не дарма Соломон саме через казку вчив своїх підданих ставати краще; наймудріша порада та, яку ти даєш самому собі.
Вистава сподобалась; ще раз розповідає про маніпуляцію оточуючими. Через тварин показані актуальні людські проблеми. і зрада, і сімейні скандали, і непорозуміння. І намагання отримати свою вигоду шляхом маніпуляції. І досить правильний кінець. дуже сподобалось музичне оформлення - від вівальді до сучасного репу. І лейтмотив для лелеки підібраний дуже вдало - п'ята симфонія Бетховена. Сценічний простір вирішений дуже просто - чорне та зелене. В маленькому болоті вирують пристрасті. Зовсім як і в нас. Але все це -таки сконцентрований бульйон, що подих перехоплює.
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Ваш знак зодіаку (європейському та східному)? - Овен; півень. Улюблений письменник? - Достоєвський. Улюблений фільм? - Серіал «Білий комірець». Улюблена книга? - Ні. Читати віддаю перевагу класиці. Вона не нудна. Улюблений вислів? - «По вірі воздасться». Ваше хобі? - Рух (теніс, бадмінтон, катання на самокаті, роликах, Ріпстік і т.п.). Ваша мрія? - Велика дружна щаслива сім'я. Уміння забуватися в дрібницях. Чого Вам не вистачає для щастя? - Люблячого чоловіка і ще хоча б одну дитину. У чому сенс вашого життя? - В любові. Якби існувала машина часу, Ви б відправилися ... - За часів Ісуса Христа. Річ, без якої не можу обійтися і дня? - До речей не прив'язана. У дитинстві я мріяла стати ... - Учителькою, трохи пізніше актрисою. Обидва бажання збулися. Якщо не собою, то ким Вам хотілося б бути? - Таку перспективу уявляю з жахом. Тільки собою. Здатність або суперсила, яку вам хотілося б мати? - Зціляти хвороби. Щоб Ви запитали Бога, якби його зустріли? - Здоров'я фізичного і духовного себе і сина. Яка найкраща порада, яку ви коли-небудь отримували? - «Театр - це не все життя». Куди ти йдеш, щоб побути наодинці з собою? - На природу. Опиши себе одним словом ... - Актриса. Навіщо Вам Театр? - Для драйву. Навіщо Театру Ви? - Я професіонал. Театр любить служіння, і я йому служу. Що таке гра? - Це чесність. Якби твоє життя було виставою, то як би вона називалась? - Загадка любові. Твоя улюблена вистава в «ЧК»? - «Спогади про майбутнє» до змін.
Головний художник Театру на Подолі. Зробила найскладніші декорації та костюми до вистав «Шакунтала», «Аз» за драмою «Ужасная изміна сластолюбіваго житія…», «1984».
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).