Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Заради любові »
Звичайна сім’я, бабуся виконує всі забаганки дочки Ніни, внучки Іри, з любов’ю готує обіди, робить все для молоді. У дітей життя без клопоту, а в очах бабусі — печаль, тому що уже більше 50 років вона чекає свого єдиного, коханого мужчину з часів війни. Те, що її щастя повернеться до неї — надія і віра її життя. Про це свідчить портрет судженого, з котрим щодня вона розмовляє. І раптом, одного дня він повертається! Тоді всі члени сім’ї дізнаються, що бабуся – непроста жінка, на війні відважно боролася з фашизмом, а також вміє зберегти, як святиню, вірність…
Вистава демонструє глядачу, що таке – справжнє кохання, велич людського духу, героїзм.
Люди живуть у наших душах і серцях, доки ми про них пам'ятаємо! У кожного з нас є іскра, запалена нашими предками, нашим родом... Вони жили в інший час, носили інший одяг, ходили іншими дорогами... Але жили і кохали не менш пристрасно та захоплено, ніж ми .... і навіть якщо ми не пам'ятаємо і не знаємо, якими вони були, вони продовжують жити в нас і наших дітях .... ми присвячуємо цю виставу нашим бабусям і дідусям, нашим батькам!!! З Любов'ю та Подякою!
Часто іронія долі полягає в тому, що найбажаніше приходить до людини тоді, коли вона вже залишила всіляку надію і, як їй здається, дійшла до останньої межі. Чого ще чекати 82-літньому старому, який пережив трьох дружин і поховав дітей? Перебирати старі фото, жувати вівсянку та згадувати свої донжуанські грішки... Але, ні! На заході життя Господь посилає йому останнє кохання – найпрекрасніше і найсумніше з усіх попередніх. Герой в подиві від такого подарунка – Навіщо мені це ? Щоб раптово розбудити мене? Невже я недостатньо покараний за свої гріхи? – Ні-ні, це знак Його милості. Це прощення гріхів... Можливо, справжня любов приходить тільки тоді, коли людина може її оцінити по-справжньому ... Але нехай глядач робить висновки сам. Тим більше, що тем для роздумів у виставі достатньо. Достатньо в ній і гумору, і смутку спогадів, і гіркоти самотності. Втім, світла все одно більше: адже останні дні героя будуть зігріті крихкою надією втілити мрію коханої, дивлячись на вечірній Париж з Ейфелевої вежі...
А ви вже думали про свої плани на наступне життя?.. З ким би ви хотіли зустрітися знову? А з ким жити разом? Нашим героям вже давно за…, і це серйозний привід задуматись про майбутнє. Адже все потрібно спланувати завчасно, щоб не помилитися удруге, бо ж звідки ми знаємо, скільки ще буде тих життів! Кумедна історія двох «закоханих», які не мають наміру здаватися! Але як зробити вибір, про який не доведеться жалкувати? Не знаєте?.. Якщо чесно, герої нашої вистави теж не знають… Єдиний рецепт який вони можуть порадити – взяти дві склянки кефіру, або какао, або гарного коньяку, сісти поруч з коханою людиною і… насолоджуватися теперішнім життям, а не шукати відповіді на дурні запитання! Отже, чекаємо Вас на іронічній комедії про кефір, зефір і кашемір! Буде весело до сліз, гірко до сміху та солодко до...
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Поговоримо про Любов, добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...
Після закінчення Дніпропетровського театрального училища працювала артисткою драми і за сумісництвом костюмером театру ім. Т. Шевченка у 1970-х роках. Того часу грала Мотрю у комедії Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» та інші ролі.
Із 2010 року знову у трупі театру. Зайнята майже у всіх концертах репертуару.
Петровська О. І. як хороший адміністратор з організації глядача реалізувала багато вистав і гастролей по Дніпропетровській, Харківській, Полтавській та багатьом іншим областям України. У 2013 році організувала гастролі по Західній Україні, а саме в Тернопільській, Волинській та Рівненській областях.
Нагороджена дипломами номінанта на фестивалі «Січеславна-2014» в номінації «Краща епізодична роль» за роль Софії у виставі «Шалене кохання гетьмана», а також має Подяку за активну допомогу в організації цього фестивалю.
У 2015 році у вересні приклала зусилля для організації гастролей театру із трьома виставами до м. Прага (Чехія) та Зелена Ґура (Польща). У 2015-2018 рр. організувала низку виїзних патріотичних концертів на базі та у зоні АТО. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у прифронтовій зоні – Маріуполі, Красногорівці, Вугледарі, Мар’їнці, м. Курахово Донецької області. Постійно проводить волонтерську роботу.
Директор-художній керівник театру із 2016 року.
У 2017 році організувала дитячу театральну студію «Намистечко».
У листопаді 2017 р. нагороджена орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст. Нагороду вручив особисто Філарет – Патріарх Київський і всієї Руси-України, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.
Восени 2017 року стала лауреатом Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття». Премією нагороджуються жінки, волонтери, меценати, які досягли успіху в професійному житті, займаються благодійністю, які беруть участь у громадському житті, а також досягли успіху в різних сферах: науці, мистецтві, спорті.
На фестивалі «Січеславна-2018» отримала Спеціальний приз ім. засл. працівника культури України Олега Гришкіна у номінації «Кращий директор».
Випускниця Дніпропетровського театрального училища. Лауреат міської премії ім. З. Хрукалової. Неодноразовий дипломант і лауреат театрального фестивалю «Січеславна».
Провідний майстер сцени.
Після закінчення Дніпропетровського державного театрально-художнього коледжу (2000) працює у Дніпропетровському академічному музично-драматичному театрі ім. Т.Шевченка.
Характерна співуча актриса, ведуча концертів у театрі, а також різних заходів обласного значення.
Пише сценарії до новорічних свят і має великий досвід роботи Снігуронькою в інтерактивних новорічних дійствах.
Лауреат конкурсів читців ім. Т. Г. Шевченка та інших. Лауреат конкурсу «Боромля-2002». Бере активну участь у громадському житті міста. Закінчила Київський Національний університет кіно, театру та телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, спеціальність – режисер драматичного театру (2009).
Педагог в дитячій театральній студії при театрі «Намистечко». Співавтор театралізованого концерту для дітей «Пригоди дракончика в Україні», 2018 року. Має почесні грамоти та подяки від керівництва міста та області, НСТДУ.
Григорій Андрійович Маслюк, уродженець Харкова, після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І.Котляревського (1969) працює актором Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
Удостоєний звання Лауреата регіональної театральної премії ім. А. Хорошуна.
Артист 1 категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Народився у 1982 році в м. Дніпропетровськ. Після закінчення Дніпропетровського державного театрально-художнього коледжу (2004) працює артистом драми у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. Актору добре вдаються характерні та комедійні ролі. Навіть у невеликому епізоді актор може проявити свій талант і викликати емоції у глядача.
1993 року народження. Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2015 р. У трупі з 2019 року.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (курс професора Л. Олійника). Після інституту працював актором у Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І. Франка (1972-74), з 1974-76 рр. – Дніпропетровський російський драматичний театр ім. М.Горького.
У 1976 році запрошений до Норільського заполярного театру ім. Маяковського на посаду зам. директора з організації глядача.
З 1977-1987 рр. – директор Ачинського драматичного театру Красноярського краю. З 1987 р. – директор Черкаського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка.
У 90-х знявся у низці телефільмів Дніпропетровського творчого об’єднання «Воля».
Лауреат фестивалю, присвяченому 140-річчю з дня народження Лесі Українки у м. Луцьк (вистави «На полі крові», «В катакомбах»). Самостійний творчі проекти: моновистави «У катакомбах» Л. Українки, сповідь поета «Повернення до раю» (2016 р.) за щоденниками і творами Т. Шевченка, з якими їздить не тільки по школах і Вузах Дніпропетровська, але й КИЄВА!
У 2015 році всеукраїнський телеканал «Культура» випустив передачу за участю актора в рубриці «Особистості». У 2018 році підготував моновиставу «Старий і море» за твором Е. Хемінгуея, а 2020-му — «Де твій брат Авель?» Ю. Едліса.
Народився 13 березня 1957 року в смт Градіжськ Полтавської області. Здобув вищу театральну освіту в Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. З 1982 року Віктор Гунькін – артист драми Дніпродзержинського російського музично-драматичного театру, а з 1995 року він дарує свою майстерність перевтілення дітям у Дніпропетровському театрі юного глядача.
Досвідченим майстром сцени актор прийшов у 2004 році до Дніпропетровського театру ім. Т. Г. Шевченка. Бере активну участь у житті колективу та організації театралізованих самодіяльних святкових концертів. Лауреат і дипломант театральних конкурсів. У вересні 2014 року майже одностайно на зборах колективу був обраний головою профкому театру.
Восени 2016 року на фестивалі «Homo ludens» м. Миколаїв нагороджений двома спеціальними дипломами альтернативної художньої ради «За краще акторське перевтілення» та «За найвищу акторську майстеність» – роль Баби Прісі («Зона» П. Ар’є), реж. А. Канцедайло. Володар Ґран-прі «Січеславна-2017» за цю ж роль.
З нагоди 60-річчя нагороджений почесною грамотою Міністерства культури України. 2018 року отримує почесне звання «Народний артист України».
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України.
У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні.
У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші.
Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті.
У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок.
Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика.
У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців.
Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової.
Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області.
Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню.
2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів.
23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах.
29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика.
У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза».
У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».
« Заради любові »
