За п'єсою "Безталанна" Івана Карпенка-Карого
Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей?
Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині?
Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути?
«У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» - каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі Гнат.
Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
Деякий час працював у Львівському ТЮГу.
У 1979 році, після конкурсного набору, був зарахований до трупи Молодого (тоді Молодіжного) театру. Він був одним «з тих 26-ти» акторів, які започаткували театр.
У 1982 році Ярослав — один з перших, після відкриття Молодіжки, отримав почесне звання Заслуженого артиста України.
За час роботи зіграв близько 25 ролей, з яких найвизначніші: Антон, Петряков — «Піти й не повернутись», Голохвостий — «За двома зайцями», Поприщін — «Записки божевільного», Вовчанський — «Пригвождені», Маркіз де Сад — «Марат-Сад», Подкольосін — «Одруження».
Народилася 25 квітня
Закінчила Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого, курс Богомазова Д. М. у 2015 році
У 2008 році юна акторка театру Оксана Швець посіла 1 місце та отримала приз глядацьких симпатій у фіналі Всеукраїнського конкурсу – фестивалю акторської майстерності ім. М. Яковченка у м. Києві.
Олег Москаленко народився в Польщі, де тоді тимчасово жили його батьки. Ріс в Черкаській області, поступив на інформатику, але не провчився і року.
У студентські роки два роки працював в «Макдональдсі».
У 2014 році він закінчив Київський університет , а зараз служить в «Молодому театрі».
Кастинг на виконавця головної ролі тривав сім місяців. Робота над фільмом тривала сім років.
Москаленко також періодично знімається в серіалах ( «Мажор», «Безсмертник», «Жіночий лікар-3») і кіно, але роль Германа в «Дикому полі» стала його дебютом на великому екрані в якості головного актора.
Олег одружений і зовсім недавно вперше став батьком.
У кіно дебютував епізодичною роллю у фільмі «Про любов» (2009).
Знімається на телебаченні, в кіно та рекламі.
Баріхашвілі – грузинське прізвище, яке належить Дар'їному діду по материній лінії.
Інтерес до театру Дарина почала виявляти ще в молодшій школі, коли навчаючись в 3-му класі, запропонувала класному керівнику зробити постановку в шкільному театрі казки Самуїла Маршака «Кошкин дом».
В 2009 році Дарина Баріхашвілі стає студенткою факультету театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення (майстерня Валентини Іванівни Зимньої). Ще під час навчання на 1-му курсі юна актриса отримує роль в серіалі «Маршрут милосердия» (2010). В 2014 році випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення бере участь у прем'єрі театрального сезону – виставі за мотивами однойменної п'єси Фрідріха Шиллера «Підступність і кохання» у постановці Київського академічного Молодого театру, з яким пов'яже свою долю по завершенні навчання. В «Підступності й коханні» Дар'я грає тендітну й вразливу Луїзу, яка стає жертвою жорстоких ігор та амбіцій можновладців.
Дарина Баріхашвілі – різнопланова актриса, яку не можна віднести до конкретного амплуа. Їй переконливо вдається грати як спокусливих небезпечних жінок, так і милих персонажів дитячих вистав. Граючи ролі антагоністів, Дар'я дає можливість глядачу зрозуміти мотиви негативного персонажу, захоплюватись і навіть поспівчувати йому.
Значним успіхом актриси є головна роль у 95-серійному україномовному телесеріалі «Обручка з рубіном», який вийшов на вітчизняний телепростір 2 січня 2018 року.
Живе в цивільному шлюбі з актором Київського академічного Молодого театру Сергієм Пономаренком, з яким навчалась разом на одному курсі в театральному університеті.
Після дев'ятого класу подруга запропонувала Марії вступити в міське училище культури на режисуру театралізованих масових свят і обрядів. Вона вступила, а пізніше подала документи в Університет ім. Карпенко-Карого. Але провалилася.
Мама вирішила, що донька піде в іншу сферу, але коли прийшов час знову подавати документи, Марія повторила спробу і вступила на бюджет. Ось так і розпочалася її кар'єра актриси.
Про кар'єру актриси мріяла з дитинства, брала участь в різних театральних постановках. З першого разу вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. У 2009 закінчила, як одна з кращих учениць на курсі.
Першою її роботою стала роль Даші в фільмі «Сусіди» в 2010 році. Після цього настало затишшя, але роком пізніше вона засвітилася відразу в двох проектах – «Джамайка» і «Жіночий лікар».
Працювала в двох російсько-українських проектах: «Все повернеться» і «Битва за Севастополь». Однією з останніх зіграних ролей стала Томка в популярній багатосерійної теленовеллою «Не зарікайся».
Брала участь в проекті «Україна сльозам не вірить».
З 2007 року – актриса Нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – актриса Київського Молодого театру.
В Молодому театрі працює з 2005 року.
Актор Муніципального театру «Київ».
Працювала в Брянському театрі юного глядача, Київському театрі-студії «Дзеркало», Київському театрі «Кін», Малому драматичному театрі.
Брала участь в у вуличних театральних проектах Експериментального театру.
З 1993 року– актриса Київського Молодого театру.
З 1998 по 2000 рр. – актор Українського малого драматичного театру.
З 2000 по 2008 рр. – актор ТЮГу на Липках.
З 2008 року працює у Молодому театрі.
До складу Молодого театру був зарахований в 1998 році.
З 1990 року працює актором Молодого театру.
Знімається в кіно і на телебаченні.
Режисер Київського Академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра з 2003 року.
Викладач режисури та акторської майстерності Київського Національного університету театру імені Івана Карпенка-Карого з 2005 року.
Художній керівник театру «Театральна майстерня Андрія Білоуса» (А. Бетка) з 2009 року. З 2012 року — Художній керівник Київського академічного Молодого театру.
Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка (2004).
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України «народився» 24 вересня 1917 року в місті Києві в будинку №17 по вулиці Прорізній.
У 1870 р. садибу, розташовану за цією адресою, придбав Микола Григорович-Барський «під спорудження мурованого будинку». Три роки потому з’явився проект двоповерхової будівлі, складений архітектором Федоровим. З роками під час реконструкцій було добудовано третій (у 1902 р.), а потім і четвертий (у 1913 р.) поверхи. До вересня 1917-го це був звичайний прибутковий будинок з декількома крамницями на 1-му поверсі. Силою обставин новостворений Молодий ненадовго затримався в цьому будинку. Після нього тут деякий час працював польський театр, пізніше тут знаходився Будинок Червоної армії та флоту, а в 1944-85 рр. – кінотеатр «Комсомолець України». До речі, це одна з небагатьох будівель на Прорізній, що вціліли після Другої світової війни.
У 1916 р. молоді актори створюють театральну студію. Приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила переїзд у 1919 р. до Харкова та злиття з трупою великого театру.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру.
Студійці, що стали видатними акторами, режисерами, продовжували пропагувати ідеали Молодого, сформульовані в маніфесті (до глядачів): «...бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання та популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!»
За наказом Мінкульта УРСР у 1979 р. створюється «Молодіжний театр». Вистава «…З весною я до тебе повернусь!» (1980 р.) – перша в новітній історії театру. 6 років потому Молодий – знову на Прорізній, 17, знову в переліку найпопулярніших театрів Києва! Історичну назву відновлено в 1995 р. завдяки Лесеві Танюку, який сприяв і поверненню театру до рідної домівки.
Керівників театру за 100 років його існування було багато. Особливе місце серед них посідає Віктор Шулаков: його вистави «За двома зайцями» та «Сватання на Гончарівці» стали візитівками Молодого. У 1996-2012 рр. театр очолює Станіслав Мойсеєв. Він опікується оновленням репертуару, запрошує закордонних режисерів, налагоджує зв'язок з театрами країн-сусідів. З 2012 р. художнім керівником театру став молодий режисер Андрій Білоус.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого. Найцікавіші вистави Києва – саме тут! Як і раніше, вони різні за тематикою, формою та стилем. Приєднання до Європейської театральної конвенції відкрило шляхи інтеграції театру у світовий культурний простір. Як і 100 років тому, сенс існування Молодого – пошук тем, що хвилюють людство в усі часи, та їх самобутнє відтворення сучасними засобами драматичного мистецтва.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
