Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
... Спочатку все рівно був Достоєвський. Від нього лихоманно-хворобливий ритм вистави, містична, фатальна прикутість один до одного її головних героїв, від нього невідворотність всіх цих появ і зникнень. Від нього — непідвладне розумові взаємне тяжіння, ніби щось, що вони самі збагнути не можуть, їх невблаганно зводить. І розводить теж — з такою ж невблаганністю і жорстокістю. Тому що Фаусту — фаустове, а Мефістофелю — мефістофелеве.
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення. У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
Було задіто багато емоцій, від короткочасної нудьги до моментного переляку, місцями актори чудово передавали тривогу та неспокій властиву їхнім персонажам. Сюжет розділений на історію двох персонажів , один панічно страдає через скоєний ним злочин, інший старається добитися прихильності та кохання сестри першого. Образи передані неперевершено, відрізняються від книжкових, але органічно вписуються в манеру спектаклю. Колорит тої епохи переданий чудово, від вінтажних підсвічників до ефектних фраків на персонажах. Спочатку був десонанс, категоричне не співпадіння з образами книжкових героїв, але потім з прийняттям,почало приходити розуміння та прихильність. Вистава сподобалася, дозволила пережити нові емоції із знайомими персонажами, категорично рекомендую до відвідування.Єдиний нюанс- здається мені, що людині не ознайомлені й з романом буде складнувато вникнути в суть подій, але й це гадаю, не завадить насолодитися достойною грою акторів та режисерською постановкою. Раджу прихильникам класичної літератури, любителям порозмислювати над цитатами.
Ще до вистави хотілося розгадати загадку назви, дізнатися, як саме "Фауст" Гете пов'язаний зі "Злочином і карою" Достоєвського. Ця цікавість супроводжувала мене впродовж усієї вистави. Також відчувала замилування грою акторів, їхньою майстерністю правдоподібно перевтілюватися, взаємодіяти між собою, із глядачами, із декораціями та простором. Були також моменти щирої несподіванки та захвату, коли на сцені з'являвся живий вогонь і жива... (ні, не відкриватиму таємницю, нехай вона теж буде сюрпризом для інших глядачів). На диво, не було очікуваного відчуття приреченості та пригніченості, ніби це найлогічніший розвиток подій, ніби по-іншому й бути не могло. Це не вистава, яка дублює сюжет книги, за котрою поставлена, але для повного розуміння вона вимагає хоча б ознайомлення з оригінальним сюжетом чи ідеєю. Сподобався акцент не на подіях, а на переживаннях персонажів, на внутнрішньому та зовнішньому пошуку мотивів їхніх вчинків. Майже всі актори зіграли по-справжньому. На жаль, важко було повірити у щирість виконавиці ролі Дуні. Виконавець ролі Свидригайлова, Олег Цьона, блискуче передав колізію Фауста, який грається у Мефістофеля. Декорації чудово підсилювали враження присутності, а ще замкненість простору, з якого, насправді, є куди втекти, якщо хотіти. Приміщення по-особливому атмосферне, адже кругле (будувалося як кабаре). Це стирає межу між сценою і залою.
Театральний режисер, актор, засновник і художній керівник Львівського академічного театру імені Леся Курбаса (1988-2019).
Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, державної премії імені Леся Курбаса, премії імені Василя Стуса. Народний артист України.
З 2019 року головний режисер Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Як режисер здійснив понад два десятки драматичних постановок та літературних вечорів на сцені Театру імені Леся Курбаса, а також на сценах Національного театру імені Івана Франка в Києві та Театрі імені Тараса Шевченка в Харкові.
Народився у родині скульптора.
У 1988 р. закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). Працював художником Львівської обласної державної телерадіокомпанії, головним художником Львівського обласного драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Протягом тридцяти років співпрацював з театрами України (Львів, Луцьк, Мукачево), Росії (Оренбург), Польщі (Плоцьк), Чехії (Чеський Чешин і Оломоуц).
Один з ініціаторів і учасників спільного проекту Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України та Федерації польських організацій в Україні — «Сцени-студії ГАЛІЦІАНА» (Львів) — експериментальної сцени, покликаної в умовах польсько-українського пограниччя працювати на мовах обох культур.
Працює в сфері сакрального мистецтва (скульптура, вітраж, сакральний дизайн): Римсько-католицькі храми України (Львів та Львівська Єпархія), Росії (Ростов-на-Дону, Костел Останньої Вечері).
Протягом п'яти років є учасником Міжнародної наукової конференції САКРОЕКСПО (Кельце, Польща).
Автор поетичної збірки EPISTULAE AD PROXIMUM (Листи до Сусіда), натхненного творчістю Збігнева Герберта (Видавництво AULA, Варшава 2013 р.)
Міжнародний фестиваль «Золотий Лев» (1994, Львів) — Найкраща сценографія.
Заслужений діяч культури Польщі (2009 р.)
Заслужений артист України.
Закінчив Акторську студію при Театрі імені Леся Курбаса (1989) та Львівський національний університет імені Івана Франка (2003).
Викладав акторську майстерність на акторському курсі при Національному університеті імені Івана Франка (2001-2009).
Лауреат Обласної премії в галузі театрального мистецтва імені Бориса Романицького (2007).
З 2019 року директор-художній керівник Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Актор Львівського театру імені Леся Курбаса, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Закінчив театральну студію при Театрі імені Леся Курбаса та Харківський державний університет імені Івана Каразіна.
У 1995-2003 рр. проводив майстер-класи з акторського психофізичного тренінгу в Україні, США, країнах Європи. Викладав акторську майстерність на акторському курсі Львівського Національного університету ім. Івана Франка, на режисерському курсі Національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
Закінчила Львівський національний університеті імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторський курс В. Кучинського (2005) та Інститут післядипломної освіти ЛНУ ім. І. Франка (2010).
Співзасновниця і вокалістка гурту «КурбАси». Солістка гурту «Оркестра почувань».
Співзасновниця і актриса Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Закінчила театральну студію при Львівському державному академічному театрі імені Марії Заньковецької та Львівський національний університет імені Івана Франка. Викладала сценічну мову на кафедрі театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
З 1978-1988 рр. –акторка Львівського національног академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
З 1988 р. – акторка Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Львівський театр імені Леся Курбаса створений Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988. Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним і неповторним репертуаром.
Театр імені Леся Курбаса — унікальний методологічний центр, який опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу, провів серію спільних проектів з Workcenter Єжи Ґротовського (Італія), Школою драматичного мистецтва Анатолія Васільєва (Росія), Осередком театральних практик Gardzienice (Польща), Саратозьким міжнародним театральним центром (США). У 2006 році за творчі здобутки Театр імені Леся Курбаса було нагороджено найвищою українською нагородою в галузі культури — Національною премією імені Тараса Шевченка, а у 2007 році театру було присвоєно статус академічного.
З 1994 року Театр імені Курбаса проводить свій власний міжнародний театральний фестиваль «Театр: Метод і Практика». Веде активну міжнародну діяльність, є членом міжнародної театральної мережі IETM.
Окрім того, Театр імені. Курбаса є унікальним для України театром-школою, що виховала не одне покоління акторів та режисерів спершу в Студії театру, а з 2001 року на базі Львівського Національного університету імені Івана Франка.