цю виставу
Спокійне життя благополучного сімейства порушується несподіваним зізнанням університетського викладача Джеффа Купера своїй дружині Кеті у найніжніших почуттях, до молоденької студентки Елсі, які захопили його.
Відчайдушні спроби дружини повернути чоловіка набувають непередбаченого повороту, коли в гості приїжджає їх старший син Стів зі своєю спокусливою і позбавленою комплексів подругою Феліцією...
В батькові сімейства, що страждав від платонічних почуттів до юної студентки, несподівано прокидається рішучість «героя- коханця». Але іскорці пристрасті, на щастя, не судилося перерости у нестримне вогнище…
Понравилась игра героев - супруга, младшего сына и юной девушки студентки, было ощущение, что люди не играют, а проживают всё на сцене.
У кожній сім'ї є кризи. Але кохання перемагає. Лірика та гумор, філософія сімейних відносин.
Вистава трохи затягнута, не вистачає динаміки сюжету, в усьому іншому - мила та легка.
Закінчив Луганське культпросвіт училище в 1969 році.
Керівники курсу засл. артист України Б. Замуреенко, А. Дядюра.
1970-2003 - артист Луганського обласного російського драматичного театру (до 1990 р Ворошиловградський обл. Драм. Театр).
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
У театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
У 1978 році закінчив Московський державний інститут театрального мистецтва А.В. Луначарського (нині Російська академія театрального мистецтва).
1978 - 1984 - артист Калінінського (Тверського) театру.
1984 - 1994 - артист Київського театру поезії (Київський театр «Золоті ворота»).
Засновник, актор і режисер Театру «Астрея» при Київському будинку актора.
З 1998 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Актор, письменник, поет, журналіст. Автор кількох книг віршів і прози, в тому числі книги «Заломлення променів» (2009).
Переможець огляду творчої молоді Росії.
Нагороджений Бронзовим дипломом Міжнародного театрального фестивалю «Золотий витязь» (м.Москва) за виставу «Євгеній Онєгін» за О. Пушкіним (2011).
В ранньому дитинстві мріяла стати професійною балериною, однак батько випадково записав її у драматичний кружок. За словами самої акторки, вона про це не шкодує.
З 1973-1975 працює у Миколаївському драматичному театрі ім. Чкалова, з 1975 по 1988 — у Кримському академічному російському драматичному театрі ім. М. Горького, з 1988 по 1992 — у київському Молодіжному (нині Молодому) театрі.
З 1992 — акторка Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Народилася Ксенія Ніколаєва в родині акторки Ганни Ніколаєвої.
В 1979 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (зараз Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), курс Народного артиста України Миколи Рушковського.
З 1980 по 1994 роки працювала в Київському академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.
У Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1994 року.
Лауреат Всеукраїнських конкурсів чтеців в 1992 і 1993 році. Лауреат Київської театральної премії «Бронек» (2009).
Бере участь в програмах благодійного фонду «Рідний дім», є членом опікунської ради.
В сільському хуліганському дитинстві Вова недбало вчився, крав полуниці і зазирав по вікнах, потрапляв у бійки. Його виховали старші брати, мати і вулиця. Був маленьким ледащо, і разом з тим був лідером, романтиком і просто чудо-хлопчиком.
Під час навчання актор переміряв купу комічних амплуа, навіть зараз йому доводиться стримуватися, щоб не смішити журналіста. Канівець – актор неабиякої харизми, хоча в театрі йому ще довго доведеться шукати себе і своїх персонажів, які ледь балансують на межі видовищного гуморцю та тонкого психологізму.
У 2004-2005 році – актор Київського Молодого театру.
У 2005-2011 році – актор Київського театру «Вільна сцена».
З 2011 року – актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Валентин Томусяк - український актор театру і кіно. Народився 20 січня 1983 року. З 1990 по 2000 рік навчався в школі в місті Жовті Води, після чого відправився вступати в акторський ВУЗ столиці. У 2004 році Валентин став випускником курсу В. Судіна в Київському Національному Університеті театру, кіно і телебачення. Відразу після отримання диплома актор увійшов до творчого складу Київського театру юного глядача на Липках. Його можна було побачити в спектаклях «Божевільний день» (в ролі Фігаро), «Лісова пісня» (в ролі Лукаша), «Сон літньої ночі» (в ролі Лізандра), «Роман доктора» (в ролі Доктора) і «Ярмарковий гармидар»(у ролі Птахолова). У 2010 році Валентин виконав головну роль Чарлі Гордона в постановці народного артиста України, а також провідного актора театру Драми і Комедії на Лівому Березі Льва Миколайовича Сомова «Досконалий Чарлі» за твором фантаста Деніеля Кіза «Квіти для Елджернона», поставленої ним в стінах київського театру «Сузір'я».
Зараз актор підкорює театральні підмостки Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра під керівництвом Едуарда Марковича Митницького. Томусяк швидко влився в творчий колектив і вже встиг виконати безліч різноманітних образів в постановках київських режисерів. Він найбільше запам'ятався і полюбився театральним гурманам за ролями Джефа з драми «Так закінчилося літо» (постановка Едуарда Митницького за романом Ярослава Стельмаха «Люсі Краун»), Філіпа Брента в комедії Юрія Одинокого «Глядачі на спектакль не допускаються!» за п'єсою «Театр» і Кінесия з вистави Андрія Білоуса «Чого хочуть жінки?» за творами Арістофана «Лісістрата», «Жінки в народних зборах» та «Арханяне».
Вперше на екрані Томусяк з'явився в епізодичній ролі Дота в молодіжному комедійному серіалі «Леся плюс Рома», який вийшов на екрани в 2005 році. В 2006 він виконав невелику роль Льончика в російському комедійному фільмі «Стара подруга» режисера Олександра Копєйкіна. Далі Валентин відточував свої акторські навички в серіалах, серед яких «Серцю не накажеш» (де він виконав роль Тимура), детективна стрічка «Саквояж зі світлим майбутнім» Вячіслава Криштофовича, мелодрама «Тільки кохання», сімейна драма «Віра. Надія. Любов» режисера Олексія Рудакова та епізоди мелодраматичного серіалу «Жіночий лікар», що вийшов на екрани в 2010 році. Також Томусяк виконав одну з ролей у російській комедії Олексія Мамедова «Дім, милий дім» (2008).
Взимку 2014 на українські екрани вийшла нова комедія, знята режисером Олексієм Шапаревим «Київський торт», де Валентин виконав одну з головних ролей, а на знімальному майданчику працював з молодим нащадком акторської династії Ступка - Дмитром Ступкою, молодою актрисою та популярною блогершою Діаною Сиротіною, українським шоу-меном Андре Таном, телеведучим і актором Юрієм Горбуновим та багатьма іншими.
У 2010 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс нар. артиста України, нар. артиста Росії, професора Е.М. Митницького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2008 року.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
Також є хореографом деяких вистав театру.
У 2012 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс засл. діяча мистецтв України, професора Ю.П.Висоцького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2012 року.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2006 року.
У 1983 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенка-Карого, курс засл. діяча мистецтв України М.М.Карасьова.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1985 року.
Закінчив Київський педагогічний інститут (1956) та Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1964), де з 1993 р. його професор.
Працював у театрах Рязані, Києва.
1973—1975 — художній керівник Київського театру оперети.
З 1994 року — художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
З 1952 року був одружений на піаністці, доньці Михайла Вериківського Олені Вериківській (1932—2004). Від неї є син Дмитро (нар. 1958) — музикант, працює в оперному театрі міста Гера, Німеччина. Другий шлюб — музикантка Лариса Аблова (нар. 1945).
Критики називають Едуарда Марковича батьком нової режисерської школи в Україні; справжнім майстром, спектаклі якого визначають "пульс" сучасності. Він створив свій театр — Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. На сценах різних країн поставив гучні вистави. У Литві, наприклад, в одній газеті так і написали: "Якби опинився цей режисер у Білокам'яній, він би запросто потіснив з п'єдесталу тамтешніх метрів режисури".
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки. 21 грудня 1990 р. виставою «Я завжди твоя наречена» за О. Іоселіані відбулося офіційне відкриття приміщення театру на Лівому березі.
Театр працює двома мовами. Вистава «Брехня» за п'єсою В. Винниченка (1992 р., реж. О. Балабан) стала першою українською виставою у російськомовному театрі. Новаторський підхід до сценічної інтерпретації української класики сприяв руйнації стереотипів, що склалися у сприйнятті традиційної української драматургії. «Чарівниця» за «Безталанною» І. Карпенка-Карого, (реж. Д. Богомазов), «Олеся» за М. Кропивницьким (реж. Д. Лазорко), «Нехай одразу двох не любить…» за «Ой, не ходи, Грицю…» М. Старицького (реж. М. Яремків) – яскраві сучасні театральні версії найвідоміших українських класичних п'єс.
Театр гастролював у Росії, Грузії, Білорусі, Латвії, Литві, Німеччині. В Україні вистави грали у Дніпропетровську, Одесі, Севастополі, Чернігові, Львові, Івано-Франківську, Полтаві, Тернополі, Дрогобичі, Ужгороді… За період 2000-2004 рр. театр брав участь у різноманітних міжнародних театральних фестивалях: Міжнародному фестивалі країн СНД та Балтії «Балтійський дім» у Санкт-Петербурзі, «Біла Вежа» у Бресті, «Граємо Гоголя» у Полтаві, фестивалях російської класики у Гомелі, Тольятті, Брянську, Міжнародному фестивалі «Херсонеські ігри» у Севастополі, Міжнародному фестивалі «Золотий Лев» у Львові, фестивалі «Добрий театр» у Енергодарі, «Вересневі самоцвіти» у Кіровограді, «Прем'єри сезону» у Івано-Франківську та ін., а також Днях української культури за кордоном (виставу «Трохи вина… або 70 обертів» за Л. Піранделло грали у Парижі та Нансі, а виставою «Майн Кампф» за п'єсою Д. Таборі було представлено київську театральну культуру під час проведення днів культури Києва).
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
