Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Юля і Саня – молода сім'я, у яких є все для щастя: красиві діти, хороша мама і навіть пральна машинка. Та одного дня Саньок помічає неладне: борщ став кислішим, улюблена запіканка навіть на свята зникла, сорочки погано випрасувані, навіть ноги дружина перестала голити. Саньок розуміє: щось сталося і його більше не люблять...
У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті
Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...
В основі вистави «Деміург» – інсценізація О. Ліпцина та Р. Левчина за творами «Санаторія під Клепсидрою», «Цинамонові крамниці» та низки новел. Це своєрідні мандри героя – Юзефа у світ дитинства. У своїх творах Шульц постійно керує часом. Таким чином, герой не лише поринає в минуле, але й фантазією автора повертає до життя померлого батька, дорогих йому людей, що існують в спогадах. Ці спогади сповнені щему за повнотою, різнобарв'ям дитинства і певною містичною атмосферою. В першу чергу це пов'язано із постаттю батька Якова. Саме його, власника крамниці тканин Юзеф наділяє високим титулом Деміурга. Зустріч Юзефа з батьком, їхні взаємини – є головною рушійною силою розвитку подій, які відрізняються неординарністю, парадоксальністю і ніби існують незалежно від волі героя, який будь що прагне повернути час, знайти себе в ньому, збагнути незбагненне: як час, його плин змінює людину, ідею, чи існує поняття вічності і що означає ця категорія. У філософії термін «деміург» вперше став використовувати Платон. Він назвав деміургом «творця та батька» всього видимого Космосу. Це певний Розум, який створює світ, використовуючи ідеальний прообраз. Він упорядковує матерію, яка сама по собі рухається хаотично. Проте, деміург не всевладний. Він прагне максимально наблизитися до своєї ідеї, але пасивний супротив матерії не надає йому можливості створити ідеальний та гармонійний світ. Пошук ідеального світу, взаєморозуміння, доброти і Сенсу Буття у найвищому його прояві – ці теми були і лишаються наскрізними для багатьох класиків літератури. Для Бруно Шульца вони стали домінуючими. Можливо, далося взнаки, що народившись у Дрогобичі (1892 р.), протягом стислого періоду часу, який припав на становлення особистості митця, йому довелося пережити декілька суспільних перетворень, катаклізмів ХХ століття. Дитинство пройшло у патріархальній єврейській родині. Навчався Бруно Шульц у Державній гімназії ім. Франца Йосифа І, Львівському політехнічному інституті та Віденській Академії мистецтв. Працювати почав вчителем малювання і праці у Гімназії імені Короля Владислава ІІ Ягайла за Польщі. Пізніше, протягом одного місяця 1939 року, влада в місті переходила від німців до радянських військ, врешті у вересні відбулося возз'єднання Західної України і Бруно Шульц став вчителем у радянській школі. Але й тут на нього очікувало нове перетворення. На замовлення влади Бруно Шульц створив картину «Визволення Західної України» і за це поляка українсько-єврейського походження звинуватили в українському націоналізмі. Проте, найтрагічнішими стали останні два роки життя. 1941 р. – німці зайняли Дрогобич, переселення євреїв до гетто, 1942 р. – депресія, хвороба, безвихідь, друзі готують втечу. 19 листопада – смерть просто неба за 100 метрів до будинку, де народився. «Я виношував в собі якусь легенду про «геніальну епоху», що колись буцімто була в моєму житті, не позначена в жодному році календаря, вона ширяла понад хронологією, епоху, в якій усі речі дихали блиском божих барв, а все небо можна було поглинути одним зітханням, наче ковток чистого ультрамарину. Її ніколи насправді не було» (з листа до Юліана Тувіма, 1934 р.). Сьогодні, перечитуючи твори Бруно Шульца, вдивляючись в його малюнки, не можна не замислитися над тим, які глибинні твори могла б подарувати світові його геніальна уява, якими містичними, парадоксальними мандрами зачарувала б нас його унікальна особистість. Бруно Шульц товаришував із Юліаном Тувівом, Станіславом Віткевичем, Вітольдом Гамбровичем, Томасом Мамом. У 1938 році Польська Академія літератури нагородила письменника «Золотими лаврами». 1992 рік був об'явлений ЮНЕСКО роком Бруно Шульца. Окрім таланту письменника, митець знаний і як художник. Як писав сам Бруно Шульц в одному із листів до Віткевича, «Ще не навчившись говорити як слід, я розмальовував всі папери та газетні шпальта, що потрапляли мені до рук, карлючками, які привертали увагу оточуючих». Шульц працював у складній техніці «кліше верр». Відомі також його фрески, частини з яких зберігаються в Меморіалі Холокоста Ядва-Шем в Ієрусалимі. Режисером-постановником вистави став знаний американський та український театральний режисер, актор, дослідник театру, викладач, лауреат численних мистецьких премій, кандидат мистецтвознавста Олег Ліпцин. У 1988 році О. Ліпцин створив київський театр «Театральний клуб» та керував ним до 1995 року. О. Ліпцин є професором драматичних мистецтв у Франції, провідним викладачем Вищої школи кіно та телебачення Німеччини. Здійнив постановку більш, ніж 50 вистав, серед яких: «Антігона» Софокла, «Гамлет» В. Шекспіра, «Вишневий сад», «Три сестри» А. Чехова, «Одруження», «Ніс», «Записки божевільного» М. Гоголя. У співавторстві із А. Живовою підготував та видав двотомник творчої спадщини видатного педагога та теоретика театру М. Буткевича, видав низку статей з ігрової методології в навчальному та постановочному театральному процесі. Фото та анотації надано театром.
П'єса «Війна» сучасного шведського драматурга, сценариста, театрального режисера, поета Ларса Нурена, незважаючи на назву, вирізняється поміж численними літературними творами на тему війни. Вона позбавлена будь-яких військових реалій, точніше, наших уявлень про ці реалії, в ній не існує ані пострілів, ані катувань, ані вибухів. Авторові важливіші взаємини між рідними людьми, взаємини всередині однієї родини, яка пережила екстремальну ситуацію, в даному випадку – війну. Повільно і поступово знайомить нас драматург із основними персонажами. З перших же фраз стає ясно, що все найстрашніше вже відбулося. Він не акцентує ані місце дії, ані країну, де відбувся чи відбувається військовий конфлікт чи війна?, відбувся чи ще повогом тягнеться? Живе родина, мати і дві дочки, старша і підліток. Сталий плин їхнього повоєнного життя руйнує батько своїм неочікуваним поверненням з війни. Він виявляється зайвим. І не через те, що сліпий, його просто ніхто не чекав. Тут в кожного своє особисте «сформоване» життя. Мати зійшлася із братом чоловіка, старша донька в пошуках «жіночого щастя», ладна заради жуйок та кока-коли піти з першим ліпшим, хто виявить інтерес. Лише молодша донька ще вагається, кого обрати: батька-інваліда, що потребує опіки та захисту, чи влаштувати «свій маленький рай», як це зробили мати і старша сестра. Батько ж сподівається, що все буде, «як раніше…», «як завжди…», але намарно, «як раніше» – неможливо. Війна не лише руйнує міста, домівки, змітаючи вщент все на своєму шляху. Найстрашніше і найпотворніше – її вплив на душу людини, її моральні цінності. І найжахливіші наслідки війни полягають в тому, що людина під їхнім впливом може перетворитися на істоту, яка призвичаюється, пристосовується існувати за її законами і асимілюється згідно її потреб. Саме про цю війну, що повсякчас точиться в нетрах душ, і є майбутня вистава. Фото та анотації надано театром.
А ви знаєте, як чистити криницю? Треба взяти драбину, лопатку, відро та залізну щітку, а потім треба вичерпати усю воду… Хоча навіщо це знати – вода ж є у крані… Чому тоді Олександр щоночі бачить покійного батька і цю криницю на подвір'ї? Чому батько завжди говорить тільки про криницю і ніколи про те, чи любив він сина? Але хіба це зараз важливо, чи хтось когось любив? Тим паче, коли сестри Олександра хочуть продати хату. І не буде вже ні місця, де пам'ятаєш себе ще маленьким, ні криниці, яку знову треба чистити… Близькі йдуть і лишається порожнеча… Була сім'я – і де вони тепер? І хто цей Альберт, який чомусь думає, що може допомогти? Якось треба жити далі – треба ж комусь чистити криницю… …Може, саме цієї ночі Олександр нарешті не буде кричати уві сні: «Тату, ти мене любив?»
Вистава притягувала, наче магніт, та викликала фейєрверк емоцій: сміх крізь сльози, страх, обурення. Вистава закінчилася неочікувано швидко, залишивши мене прикутою до стільця в сльозах. В основу сюжету покладено те, що в нашій країні можна спостерігати на кожній 5й кухні: дружина, діти, чоловік, його мама, їхні друзі. Сльози, битий посуд, стереотипи, кохання та ненависть. А починається все дуже мило, навіть утопічно - з весілля. Раджу абсолютно всім, особливо подружнім парам/ тим, у кого є хлопець/дівчина. Ці враження були незмінні, незважаючи на зміни настрою. Вистава нікого не зможе залишити байдужим. Майданчик підходить під потреби театру, достатньо комфортний.
Сюжет взят из реальной истории, рассказывает откровенно про проблемы женщин. Весь спектакль наполнен сценами жестокости, несправедливости. Однако, может быть, именно это дает возможность осознать многие сложности жизни, не искать компромиссов, а взглянуть правде в глаза. Дышать после спектакля невозможно. Боль, обида, горечь. Великолепная постановка, сюжет и игра актеров. Это искусство! Спектакль накрывает полностью. Страх, горечь, сердце сжимается. Великолепный состав. Великолепная игра! Было трудно дышать. Слезы, боль. В комплексе с психологом как терапия при травмах будет полезно.
За освітою Ярослава – театральний критик. Ще під час навчання на театрознавця у Національному університеті театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого Ярослава почала працювати у піар-відділі Молодого театру. Потім працювала на телебаченні.Б лизько 10 років працювала в театрі Франка. До, під час і між цим займалася журналістикою і PR.
Кілька років пропрацювала на ТБ: була редактором телешоу «Давай одружимося» («1+1»), «Говорить Україна» («Україна»), «Сюрприз» (Новий канал), розробляла формати телепрограм «Провокатори», «Шалений відпочинок», ранкового шоу «Потягусі», серіалів «Пора заміж»,«Колектор»(для HAB_Production).
Ярослава Кравченко також була на Майдані — начальником штабу 39-ї жіночої сотні.
У лютому 2016 року його заснувала незалежний «Дикий театр».
Ярослава Кравченко також відома як співведуча Майкла Щура у програмі «#@)₴?$0» (Телебачення Торонто). Амбасадорка руху «HeForShe»
Після закінчення загальноосвітньої школи з 2008 року навчалась у Київській Академії естрадного та циркового мистецтва імені Леоніда Утьосова та отримала спеціальність «актор театру і кіно» (майстерня Ю. Л. Легі). Потім через два роки у 2015 році закінчила Київський інститут музики імені Рейнгольда Глієра за спеціальністю «артист-вокаліст». Також у 2016 році пройшла курс-інтенсив Пола Брауна Нью-Йоркської академії кіно.
Лауреат міжнародних і всеукраїнських вокальних конкурсів і фестивалів.
З 2018 акторка театру "Дикий театр".
Українська актриса, театральний режисер.
Викладач Київського національного університету культури і мистецтв (факультет – кінотелемистецтва, спеціальність – актор театру, кіно і телебачення).
Після закінчення акторського факультету пішла на другу освіту (театрознавець). Вільний час любить проводити активно, танцює, пише книгу, яку сподівається таки закінчити.
Знімалася в кліпах Spanish Boy - "Життя не кіно" і ТВК - "Гуляй, народ". Серед кумирів артистки Бріджит Бардо, Вів'єн Лі, Мішель Мерсьє.
Ваш знак зодіаку (європейському та східному)? - Близнюк \ Свиня. Улюблений письменник? - Довлатов. Улюблений фільм? - Володар кілець. Улюблена актриса? - Єва Грін. Улюблена книга? - «На Західному фронті без змін» Ремарк. Улюблений вислів? - «Ніколи не сподівайся на справедливість, але будь готовий її випромінювати» Д.Коршак. Ваше хобі? - Я люблю писати прозу. Ваша мрія? - Я хотів би отримати велику спадщину від бабусі про яку ніколи нічого не знав. Неважливо який у неї виявився капітал, який за драматургії моєї мрії потрапляє мені, але я б його витратив на творчий будинок. Викуповуємо новобуд. У ньому заселяємо людей які горять театром. Цим же капіталом забезпечуємо їм достатньо життя. Підвальне приміщення будинку обладнаємо в великий репетиційний зал. Також викуповуємо десь майданчик під виступи. Організовуємо прокачування мешканців запрошуючи різних викладачів. Було б два вектора розвитку: вистави і імпровізація. В такому середовищі було б круто зробити чисту імпровізацію де вона грала так, як ніби це справжня вистава. У ній імпровізували б не тільки актори, а й звукорежисери і світловіки. Чого Вам не вистачає для щастя? - Працьовитості. У чому сенс вашого життя? - На даному етапі я вважаю, що сенс мого життя в тому, щоб знаходити красу в цьому світі і показувати її людям. Якщо Мартін Іден на певному етапі свого життя вважав, що сенс життя в любові, то я трохи переглянув свої погляди. Так, в якійсь мірі я теж так вважаю, але задумавшись я подумав: «Ми любимо, те що вважаємо красивим.» Я зараз охоплюю не тільки візуальний прояв краси, а загальний. Тоді виникає питання: «Що з'явилося раніше любов або краса?». Відкидаючи релігійні погляди на світ і довіряючи Дарвіну, робимо висновок що первинна любов, так-як вона є наслідком інстинкту розмноження. А естетами примати стали, тільки тоді, коли взяли палицю в руки і почали колупаюти матінку-природу. Але зараз цінності людства злегка помінялися, не у всіх, але прогрес є. І тепер, насмілюся припустити, що любов наслідок краси. Знаходячи і показуючи людям красу ми можемо посилювати вселенську любов. Якби існувала машина часу, Ви б відправилися ... - Я б відправився на зйомки Володаря кілець. Побувати на зйомки сцен з оборони Хельмової паді або Мінас Тирита. Я б хотів побачити як будували Шир і столицю Рохана. Побачити сам процес роботи акторів і всієї команди. Або ... подивитися, як зустрілися мої батьки. Як у них все тільки починалося: Перші зустрічі, романтика. Розумію, що це палиця в двох кінцях і я можу сильно розчаруватися в тому що було насправді. Але сила інтересу не раз заводила нас в сумні ситуації. Річ, без якої не можу обійтися і дня? - Чіпси. У будь-якому їх прояві. Найжахливіші за 3 грн і Прінглс від яких я підношу на небо через міст смакових рецепторів. У дитинстві я мріяв ... - У дитинстві перед тим як лягати спати, я завжди виділяв собі пів години що б помріяти. Це був щоденний ритуал. Іноді я виходив зі своїх мрій і оцінював скільки пройшло часу. Якщо вже була глибока ніч, то я намагався заснути, але найчастіше я залишав собі ще «пару хвилин». Я мріяв про те, що я супергерой. Або звичайний школяр, який виявляється в потрібний час в потрібному місці і рятує всіх. Я здійснював будь сюжети зі схожим змістом. А головним атрибутом усіх цих історій були всі дівчатка з реального життя які мені подобалися, а таких було багато ... Та чого гріха таїти - іноді і зараз я залишаю перед сном собі «пару хвилин». Якщо не собою, то ким Вам хотілося б бути? - Усейн Болт або ад'ютант Наполеона. Здатність або суперсила, яку вам хотілося б мати? - Я б хотів мати можливість поглянути на світ очима автора, книгу якого я в даний момент читав би. Читаєш, наприклад, Пелевіна і твою свідомість ділитися на дві частини - на твоє і Пелевіна. І ти можеш подивитися на світ його думками. Щоб Ви запитали Бога, якби його зустріли? - Що на його думку найважливіше в нашому житті? Який найкращий рада, який коли-небудь отримували? - Я стояв перед великою колодою яка перевалилася через гірську річку і вона вся обросла слизьким мохом. Мені потрібно було його перейти. Моя подруга, яка стояла на іншій стороні, сказала: «Не бійся. Простір не бажає тобі зла. » Куди ти йдеш, щоб побути наодинці з собою? - Я дуже люблю побути один на сцені поки немає нікого. Місце де через кілька годин буде натовп народу, але зараз там тільки ти і сцена. Опиши себе одним словом ... - Боєць. Навіщо Вам Театр? - Я, як і будь-яка нормальна людина, хочу уваги. А як людина творча - уваги до свого самовираження. Навіщо Театру Ви? - Існує думка, що театр займається тим, що доносить людям ідеї, думки, емоції. І робить цей світ трішечки кращим. Я теж так хочу і можу. Що таке гра? - Подорож по іншим світам, в якому якість подорожі залежить від учасників гри. Якби твоє життя було виставою, то як би вона називалась? - «Любов до жінок, як палиці в колеса, на шляху не зрозуміло до чого». Твоя улюблена вистава в «ЧК»? - «Приречені на щастя».
«Дикий театр» – один з найпопулярніших незалежних театрів в Україні, заснований у лютому 2016 року. Він створює гостро-соціальні вистави за п'єсами сучасних драматургів, а також різні незалежні театральні проекти, мюзикли і т.д.
Провокація, видовищність і шок як основні інструменти взаємодії з публікою. Театр вже реалізував понад 20 проектів, зібравши понад 120 акторів з різних театрів до своєї команди і охопивши аудиторію в більш ніж 60 тисяч чоловік. Вистави проводяться на різних локаціях, не тільки на театральних майданчиках, а й в таких місцях, як зоопарки чи нічні клуби, у театру немає постійної трупи. Дикий – переможець численних фестивалів і театральних нагород, серед яких Київська пектораль, програма Британської Ради «Taking the Stage», Гран-прі фестивалю «Східний експрес», фестиваль «Мельпомена Таврія» та ін.
Продюсерка і засновниця – Ярослава Кравченко. Художній керівник – Максим Голенко.
Місія – трансформація свідомості.
Дикий зосереджений на провокаціях і відвертому спілкуванні з глядачем. Головний вектор – пошук актуальних сенсів завдяки формату радикального та імерсивного театру. Дикий театр – для творчої, свідомої аудиторії.
Дикий театр може травмувати, обуювати та викликати залежність. Не рекомендується до перегляду людей з хиткою психікою.