цю виставу
75 років тому з-під пера всенародного улюбленця Остапа Вишні вилетіла «усмішка» під назвою «Чухраїнці (спроба характеристики)», в якій він виписав «аж п’ять глибоко національних рис симпатичної вдачі чухраїнця», і одна з них це
ЯКОСЬ-ТО ВОНО БУДЕ?
А які ж інші?! Приходьте на виставу і актори розкажуть про інші «глибоко національні риси симпатичної вдачі чухраїнця».
Дуже сподобалась вистава. Я сиділа в останньому ряду, і це давало мені свободу і змогу підтанцьовувати та підспівувати)), бо не можливо було всидіти на місці і залишатися осторонь пісень та музичного виконання відомих співаків (ВВ ""Танці"", ""Чорне море""). Актори просто неймовірно передали дійсніть чухраїнського громадянина в алегоричному контексті, розкрили усі п'ять рис національного характеру: якби ж знаття, забув, спізнивсь, я так і знав, ЯКОСЬ ВОНО БУДЕ, які, насправді, може знайти кожен з нас у собі. Тому, на мою думку, варто замислитися і почати виховувати у собі протилежні до цих п'яти рис якості. Згадала сама себе в університетські часи на здаванні заліків))). Актори дуже талановиті, музичний та хореографічний супровід на рівні ""БОГИ СЦЕНИ"")) . Однозначно, буду рекомендувати виставу друзям та знайомим! Респект акторам і усім, хто приймав участь у постановці. Для фото усі актори вийшли з гримерної і залюбки зробили фото на сцені.
Вже не вперше зустрічаюсь з цим чудовим молодим акторським складом. Колись це були площадки Київської Академічної Майстерні Театрального Мистецтва "" Сузір'я'' та театру «Молодий». Ось і цього разу я йшла з задоволенням і сподіванням на чудовий вечір. І, як приємно: сподівання справдились. За півтори години я пройшла історичний шлях народження Землі і життя на ній, подорожувала по Греції, Румунії, Грузії, а головне - побувала в «чухраїнському» селі . У виставі “Якось воно буде” чудово, з гумором відтворили неповторність відносин «чухраїнської» сім’ї , стійкої звички «чухраїнця» не замислюватись ні над чим і думкою багатіти, нездатність до дії, безініціативність, пасивність нашого люду, колорит «чухраїнського» селища. А також підтвердження того, що генотип «чухраїнця» зберігся і понині: це спонтанні, невпевнені, невизначені, напівсвідомі відповіді студентів сьогодення на іспиті. Відповіді 5-х рис «чухраїнця»: : 1) якби ж знаття 2) забув 3) спізнивсь 4) я так і знав 5) якось воно буде. Молодці. Чудова гра. Чудова постановка, музичне оформлення і виконання. Не дарма глядачі оплесками ще, і ще, і ще, і ще раз повертали акторів до зали. БРАВО! БРАВО!БРАВО! З задоволенням прийду сюди знову.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.
Актор театральної майстерні Миколи Рушковського.
У дитинстві вчилася в музичній школі по класу фортепіано, займалася вокалом. Співає з трьох років. Її мама – педагог по вокалу. У дитинстві вона часто брала участь в пісенних конкурсах.
Актриса отримала головну роль в серіалі телеканалу «Україна» – 100-серійної авантюрної мелодрамі «Співачка». Не в останню чергу через своїх відмінних вокальних даних. Хоча їх також довелося вдосконалювати.
«Мені подобається співати, але скоріше для себе, про професійну кар'єру співачки я ніколи не замислювалася. Акторство – це моє все. Перед початком зйомок, зі мною займалися чудові викладачі по вокалу, адже більшість пісенних композицій в серіалі виконую саме я. Це життєвий серіал , тому все повинно бути максимально по-справжньому. А співом я планую займатися і далі – для душі», – говорила Олександра.
Серіал «Співачка» – перший великий проект Олександри.
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
Театральна майстерня Миколи Рушковського – київський театр, створений народним артистом України Миколою Миколайовичем Рушковським і його 13 випускником акторського курсу Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. Він завжди говорив, що це його улюблене число. Коли актори робили презентацію свого курсу, вони навіть жартували з цього приводу і, можливо, відсутність забобонів допомогли не піддаватися шаблону і 13-е число принесло успіх.
Театр – це проект «Театр+бібліотека» від Департаменту культури КМДА, за який команда отримала театральну премію «Київська пектораль» у номінації від Оргкомітету «Спеціальна премія» (2017 р.).
Перший театральний сезон відкритий в 2017 році, хоча самі «рушковці» вважають датою народження Театральної Майстерні липень 2011 року, коли Микола Рушковський набрав групу студентів на свій акторський курс.
Театр позиціонує себе як «літературний», бо поєднує в собі і драматургію, і прозу, і поезію. Або, як кажуть, «театр із книги». Все це гармонійно поєднується з тим фактом, що більшість вистав відбуваються «серед книг» (в бібліотеці).
