« Якого біса »

Алеся Адольфівна Маньковська - білоруська співачка і актриса, композитор.

Закінчила спецшколу при Білоруської державної консерваторії ім. А. В. Луначарського (нині Білоруська композиторська школа при Білоруській державній академії музики) по класу хорового диригування. У 1997 році закінчила Російську академію театрального мистецтва (майстерня Олександра Борисовича Тітель) за фахом «Актриса музичного театру».

Дебютувала в оперному спектаклі Московського музичного театру імені Станіславського і Немировича-Данченка «Весілля Фігаро» в ролі Марселіни. Остання сценічна робота - головна жіноча роль (Лорейн) в мюзиклі «Дракула».

Автор музики до спектаклю «Каміно Реаль» за п'єсою Теннессі Уїльямса (режисер Андрій Россинський), а також до серіалу «Таємний знак» (режисери: Борис Дуров, Нурбек Еген, Борис Григор'єв).

Актриса театру та кіно, педагог. Заслужена артистка УРСР (1960), народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Член Телевізійної академії мистецтв України (1997).
Народилася в місті Глухів. Навчачалася в Київському театральному інитуті імені Карпенка-Карого (1954–59). Від 1958 року – акторка Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (дебютувала у виставі "Юність Полі Вихрової"). Зіграла багато ролей у п'єсах української, російської і зарубіжної класики: Гелена Модлевська ("Варшавська мелодія", 1967), Клава ("Хтось мусить", 1971), Раневська ("Вишневий сад", 1980), Філумена Мартурано (однойменний спектакль, 1983), Озе, Сольвейг, Жінка в зеленому, Інгрид, Анітра, Лікар у божевільні ("Пер Гюнт", усі жіночі ролі, 1983), Матінка Кураж ("Матінка Кураж і її діти", 1986), Сестра Крисчед ("А цей випав із гнізда", 1987), Естер ("Священні чудовиська", 1987), Ліліан ("Голубки", 2000), Примадонна ("Якість зірки", 2007), Франческа Джонсон ("Рожевий міст", 2009). Від 2007 співпрацює з Київським академічним театром драми і комедії на Лівому березі, Національним академічним драматичним театром імені І.Франка, майстернею театрального мистецтва "Сузір'я". Постійно гастролює з концертними програмами та камерними театрами.

Активно знімається в кіно, вважається однією з найбільш задіяних у кіно українських актрис (дебютувала у фільмі А.Швачка "Кривавий світанок", 1956); зіграла понад 30 ролей, серед них: Польова русалка ("Лісова пісня", 1961), Наталія Башкирцева ("Приборкання вогню", 1972), Анна Кафтанова, Анна Савельєва ("Вічний поклик", 1973–83), Ганна Корякіна ("Розплата", 1980), Джулія ("Овод", 1980), Ольга Євдокимівна ("Кармелюк", 1985), Марія Антонівна ("Завтра буде завтра", 2003), Євдокія Махно ("Дев'ять життів Нестора Махно", 2006), Дружина Тараса ("Тарас Бульба", 2008).

Актриса володіє унікальною здатністю розкривати глибину і складність жіночої душі, підкреслити повноцінність особистих доль своїх героїнь, їхню високу моральність. Створює енергійні, здатні на самопожертву і водночас ліричні характери.

1980–89 – викладачка Інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Авторка поетичних збірок: "Мамині молитви", "Целую голос твой".

Володарка призу 7-го Московського міжнародного кінофестивалю за найкращу жіночу роль (у кінофільмі "Салют, Маріє!"; 1971), лауреат премії "Кришталевий слон" у номінації "Видатна акторська сім'я" (разом із чоловіком К.Степанковим; 1996).

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1981), премії Союзу театральних діячів ім. М.Заньковецької (1994), премії фестивалю "Київська пектораль" (1997, 2004).

Нагороджена орденом княгині Ольги 3-го ст. (2003), Герой України із врученням ордена Держави (2007).

Почесна громадянка Києва.

Віктор Анатолійович Шендерович — радянський і російський письменник-сатирик, теле- і радіоведучий, ліберальний публіцист, блогер, правозахисник. Колумніст журналу «The New Times».

В 1980 році закінчив Московський державний інститут культури за спеціальністю «режисер самодіяльних театральних колективів»; в 1988 стажувався в Вищому театральному училищі ім. Щукіна за спеціальністю «педагог зі сценічного руху». Лауреат кількох літературних премій в галузі гумору. Лауреат «ТЕФІ-96» у номінації «Подія року». Лауреат премії «Золотий Остап» (1996). Автор книг і безлічі публікацій в пресі, мініатюр для Геннадія Хазанова.

У 1980–1982 роках служив у радянській армії.

З 1992 року — член Спілки письменників Росії.

Протягом семи років викладав в російському університеті театрального мистецтва сценічний рух. Як найцікавіший факт своєї театральної діяльності згадує роботу над виставою «Нумер в готелі міста NN» як постановника пластики (режисер Валерій Фокін). Ця вистава отримала професійний приз «Золота маска».

На телебаченні працює з 1992 року, сценарист документальних фільмів-портретів про Зіновія Гердта і Геннадія Хазанова, які вийшли на 1-му каналі Останкіно (ОРТ). З 1995 — сценарист програми «Ляльки» телекомпанії НТВ.

З 1997 — художній керівник і ведучий програми «Разом». Також вів «Перешкоди в ефірі» і «Безкоштовний сир».

З 2003 — художній керівник і ведучий програми «Плавлений сирок» на радіостанції «Ехо Москви». З того ж часу працює на «Радіо Свобода», веде передачу «Всі вільні».

З 2004 входить в Комітет-2008.

У 2005 балотувався в Державну Думу по Університетському округу Москви як незалежний кандидат, проте вибори програв, набравши 19% голосів виборців. Про свій «похід у політику» написав документальну книгу «Недодумець, або як я переміг Марка Твена».

З грудня 2006 працює на телеканалі «RTVi».

У 2008–2009 роках судився з депутатом Держдуми від ЛДПР Сергієм Абельцевим. Шендерович назвав Абельцева твариною йєху за організацію провокації проти правозахисників (їх закидали яйцями). Суд не знайшов у словах Шендеровича складу злочину, і справу було припинено. За матеріалами цього процесу в 2009 р. вийшла книга Шендеровича «Випадок з йеху та інші історії нашого зоопарку. Мої зустрічі з правосуддям».

З грудня 2011 по березень 2012 року вів програми «Коротше!» і «Родзинки з булки» на Мережному громадському телебаченні.