Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Як стати Іваном Івановичем »
Наш простір сьогодні переповнений усілякими придуманими нашвидкуруч методиками духовного вдосконалення, солодкими обіцянками політиків, тренінгами, котрі допоможуть вже і негайно відкрити третє око, вийти заміж чи активізувати фінансовий потік. У контексті усього цього виникає одне запитання – чому людина, котру звикли називати розумною, століттями знову і знову ведеться на усілякий приправлений кількома ефектними слоганами?
Інтерактивний фарс «Як стати Іваном Івановичем» – нова вистава від «Театру Живаго», здійснена у формі «тренінгу особистісного росту», так що глядачі матимуть змогу разом із персонажами взяти участь у «спеціальних техніках» для того, щоби досягнути найвищої цілі – нарешті «стати Іваном Івановичем» та забути раз і назавжди про усі свої людські проблеми!
Увага: усі персонажі та наведені у виставі техніки вигадані і не несуть жодного духовного навантаження. Будь-які співпадіння та асоціації з реальними особами та практиками випадкові.
Сучасний світ тисне як ніколи раніше. Робота й побут, побут й робота, і так по колу. Регулярно до салону краси, заняття спортом, відмова від глютену і цукру... Це має назву «турбота про себе», тому що так правильно, так модно і так ТРЕБА. А ТРЕБА кому? Мені, або навколишнім, щоб справити на них враження? Це мій вибір? Що первинне: зовнішнє, або все ж таки, внутрішнє? Так. Погляд на життя часом «замилюється». Біжу у колесі, спіткаюся та сприймаю бажання спотворено. Головний герой MONO — ти, а кожен сюжетний поворот — новий ракурс на звичне, перетворюючи його на низку питань до себе. Повернути розуміння власних «Хочу» та «Треба», немов прокинутися і розпочати «з нуля». MONO — це досвід у супермаркеті, який допоможе зважити своє життя за 60 хвилин занурення у себе. Як? Слідуючи Голосам в навушниках і списку покупок, поступово занурюючись у тему вибору та внутрішніх пошуків, адже життя завжди дарує вибір.
Це перформанс, створений на основі кількох творів, у тому числі «Майстер та Маргарита» Михайла БУлгакова і «Тінь дерева» від NO NAME. Вас чекає багато інтерактиву, музики і божевілля. РЕжисер та актори «вивернуть навиворіт» всії персонажів, щоб знайти те, заради чого варто ставити виставу. Ми запрошуємо вас на пошуки любові...
Вистава «Dialogy» – вистава-враження, вистава-досвід, вистава, що вже зовсім не про театр у його звичному розумінні. Ми вкотре зламаємо всі правила: актори і глядачі, сцена і зал, декорації та реальність – все змішається. Зустрінемося в бібліотеці, крім книжок, там залишилося те, чого немає ані в internet, ані в нашому повсякденному житті – абсолютна тиша. Не страхітлива і дзвінка, а достатня, аби крізь скрип полиць, шепіт книжкових героїв і шелест сторінок почути себе. Медіатором діалогу з самим собою стане голос у навушниках, який поставить пару нових запитань, та, можливо, підкаже кілька давно потрібних відповідей. І ще, все відбуватиметься пізно, майже вночі. Коли востаннє ви говорили з собою у нічній бібліотеці? Думаємо, що ніколи, правда?
НЕвистава «День/тінь» — це дія для невеликої групи глядачів, дванадцяти (12) осіб. Формат вистави — site-specific (театр поза театром), де квартира стає театральним простором. Історія починається у порожній квартирі, куди глядач приходить "у гості" до її господаря — актора та музиканта Павла Алдошина. Кожен, хто йде у гості до Павла, може щось з собою принести. НЕквиток, а те, що ви б взяли у гості до друга. Хороше вино, бельгійські вафлі, терпкі трюфелі або хрусткий багет із вершковим маслом. Гостям-глядачам пропонують прожити особисту історію з життя Павла, а також замислитися над питаннями вибору й свободи. Вистава-роздум, вистава-доля, зокрема, Павла та глядачів, чесна й чуттєва. У виставі немає декорацій, звичної сцени, дистанції, овацій та правил. Сам Павло вважає, що “це не творчий вечір з історіями "про життя". Це цех історій, у якому ти, як глядач, можеш дозволити собі все: стрибнути на стіл, піти заварити на кухні чай, спуститися в магазин по вино і повернутися назад. Це все — історії, які ми тут самі створюємо”. Ідея спектаклю зародилася з формату квартирника, яку uzahvati трансформували у власний формат імерсивної "НЕвистави".
Театр починався як містерія. Магічний акт налаштування особистих, побутових і соціальних процесів. Існування на межі надпобутового стану та непізнаної реальності. Потім сталося розділення учасників на акторів та глядачів. Чи приходило вам на думку, що глядач і є справжнім автором вистави, яку він бачить скрізь призму свого життя у виставі, яку йому показують на сцені? В проекті «Глядач і є автор» ми знову відмовляємось від ставшим вже традиційним розділення театрального простору на «сцену» та «глядацьку залу». Та пропонуємо іншу його структуру, в якій глядач може обрати будь-яке місце або, навіть, приєднатись до будь-якої дії за власним бажанням. Глядач тепер перетворюється на повноцінного учасника – а́ктора. Він може вільно пересуватись містеріальним майданчиком. Ініціювати чи припиняти будь-яку дію у заданих форматом проекту межах, а також взаємодіяти з іншими а́кторами. Чи обов'язково діяти? Чи є можливість просто подивитись? Звісно є. Спостерігати у містеріальному театрі – це основна дія. Спостерігати свої внутрішні почуття, тонко відчувати інших акторів, загальне поле містерії. Приєднуватись тільки за власним відчуттям доречності моменту. Дія відбувається одночасно у кількох зонах. Кожен окремий «глядацький» експіріенс у такому випадку звісно буде відрізнятись від інших. Це і є гра життя.
Вистава відбувалась у формі тренінгу з залученням всіх присутніх. таким чином висміювались тренінги про успішний успіх. З самого початку не розуміла, що відбувається, та надалі було смішно від абсурду показаної теми. Мала можливість брати участь у виставі, і це було дуже класно. Я не до кінця розуміла, хто тут актор, а хто такий самий глядач як і я.
Актори сиділи у глядацькій залі та було важко відрізнити звичайного глядача від актора. Введення глядача в оману. Спочатку ти потрапляєш на тренінг і не відрізняєш реальності від гри. Інші глядачі видавалися акторами другого плану. На тренінгу-виставі ми медитували, імітували тварин, співпереживали акторам, долучалися до гри. Настільки повірила акторській грі, що сумнівалася, чи дійсно не помилилася дверима. Враження змінювалися від пронизливого сміху до відчуття тривоги, пов'язаного з особистим страхом перед сценою, адже ти мимоволі граєш роль.
Вистава, що висміює тренінги особистого росту і тій манері, в якій вони подаються у більшості варіантів. Вистава інтерактивна, задіюються всі глядачі - що справді круто.При бажанні можна спробувати проявити свій акторський талант. Але можна бути абсолютно пасивним під час вистави (хоча це навряд у вас вийде :). Посміявся щиро і по доброму, у тому числі з себе, бо всі ми хоч разок але сліпо довіряли псевдотренерам. Мені особисто не сподобалось, що у промокомпанії вистави розкрита практично вся її суть, тому все таки якоїсь характерної родзинки не вистачило. Але назагал ця вистава точно вартує уваги кожного! Вистава - це фактично тренінг особистого росту і про те, наскільки різні люди на нього приходять. Вистава особисто мене недостатньо затянула у взаємодію, хотілося б глибшого процесу, раз це інтерактив. Але якщо розуміти цю виставу просто як гумористичну, то заходить прекрасно.
Було дуже смішно і не могла відірватись від перегляду. Сюжет-гіпербола про сучасні тренінги розвитку особистості. Сюжет веселий і смішний) Вистава підійде для молоді і старшого покоління. Актори грали добре. Були актори, яким вдалось передати героя і розкрити його, а були і ті, хто перегравав. Було б круто на цю виставу повісити на стіну плакати з мотивацією і тд.
Було дуже смішно та неймовірно цікаво як іще режисерка обіграє тему вистави! Вистава імітує собою тренінг, тож глядачі та актори сиділи у кружечку, ведуча так добре відігравала свою роль інколи забував що це не справжній тренінг, і що можна не боятися що треба буде робити дивні речі. А у кінці таки треба було ставати _всім_ на стілець та іржати як кінь, або як лошадь) Вистава про тренінг особистого росту в якій сконцентровані найвживаніщі прийоми сучасних езотеричних шарлатанів. Сподобались влучні жарти про методи роботи ведучих сект та тренінгів) Я навіть не зрозумів що вистава почалася)) так актори гарно грали таких же самих присутніх як і глядачі.
Народилася 1983 року у Львові. На даний момент мешкаю у Львові. Засновниця, художній керівник та головний режисер «Театру Живаго», у репертуарі якого на даний момент налічується 9 вистав. Автор більшості п’єс «Театру Живаго», вокалістка музично-перформативного проекту «MRЯКА». У якості актриси та режисера учасниця фестивалів «Джойфест», «Ліхтарт», Osten Saken, «Ніч театру у Львові». Друкувалася у журналах «Дзвін», «Дніпро», «Мистецькі грані», альманахах «Склянка часу», «Нова жіноча проза», «Ordo Mysticus». Тренер у «Майстерні гри» від «Театру Живаго».
Освіта:
2000-2005 ЛНУ ім. І.Франка, німецька мова та література
2009-2010 Донецька музична академія ім.С.Прокоф’єва, музичне мистецтво естради
2012 акторська студія «Слово і голос»
2013 акторська студія «Птах»
2013 акторська студія «Мельпомена»
2013-2017 РДГУ, режисура драматичного театру
2019 семінар з методики форум-театру у рамках «Проекту Кешер»
Прем’єри:
2013 – «Земля обітована», драматичний етюд за авторською п’єсою
2014 – «Чекати сто років», притча за мотивами пєси Ю.Місіми «Надгробок Коматі»
2015 «Uroboros», концерт-перформанс за участі етно-гурту «Жива»
2016 «Milking cows», політичний трагіфарс за авторською п’єсою
2018 «Давай займемося сексом», трагікомедія за п’єсою В.Красногорова
2018 «Бардо», екзистенційна драма за авторською п’єсою
2019 разом з Марією Боднар тренінг-проект «Майстерня гри театру Живаго»
2019 «Як стати Іваном Івановичем», комедія абсурду за авторською п’єсою
2019 Музичний перформанс «MRЯКА»
2020 «Відсутні» за мотивами п’єси Ж.П.Сартра «За зачиненими дверима»
У 1995 р. пішов у ЗСШ #82. У 2005 поступив ЛНУ «Львівська політехніка». З 2011 р. працюю у «со львівенергоналадка» на посаді інженер – проектант.
В дитинстві писала вірші, і через це мене запросили виступити з ляльковим театром. Після того почала й сама в ньому грати. Тоді виросла і пішла у фольклорний театр («Взори», м. Бережани). По закінченню школи вступила в Львівський національний університет ім. І. Франка на філологічний факультет. Коли закінчила навчання і почала працювати редактором, зрозуміла, що в житті бракує театру – тому прийшла в «Живаго».
«Живаго» – театр пошуку та провокації.
Заснований 2016 року у м. Львові, театр об’єднує людей різного віку та професій. Живаго працює з дорослою аудиторією 16+ і у своїй діяльності дотримується наступних принципів:
камерні вистави-трансформери. Живаго грає у будь-яких приміщеннях та умовах.
Більшість вистав можна зіграти буквально на кількох стільцях. Реквізит мінімальний та легко переносний, вистави легко адаптуються під будь-яке приміщення.
Театр експериментує з формою. У репертуарі є елементи емерсивного театру, музичний перформанс тощо. Експерименти продовжуються, тому театр позиціонує себе як театр пошуку.
У виставах театр торкається табуйованих тем та кліше, спонукаючи поглянути по-новому на звичні віковічні речі та піддати сумніву надв’язувані суспільством стандарти мислення та дії. Саме тому позиціонує себе як театр провокації.
Поряд із постановочною діяльністю Театр Живаго започаткував проект «Майстерня гри доктора Живаго», що є міксом психотерапії та акторства і є арт-простором для розкриття індивідуального творчого начала для всіх бажаючих.
« Як стати Іваном Івановичем »
