Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Вишневий сад »
Лобов Андріївна Раневська, разом зі своєю донькою, після кількох років проживання у Франції повертається в свій маєток. Грошей після перебування за кордоном не лишилося. Маєток, з квітучим вишневим садом, виставлений на продаж за борги, а місцевий купець Лопахін пропонує зрубати його та віддати землі під забудову.
Такі розмови жахають мешканців маєтку і вони намагаються уникнути торгів. Та чи варто триматися за те, що вже не приносить користі, не плодоносить? Чи варто опиратися на минуле?
Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)
Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.
…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.
У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем'єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. Фото та анотації надано театром
Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.
Вистава "Вишневий сад" - це спектр емоцій. Класика в неперевершеній постановці - шедевр! Гра акторів на висоті! Невміння приймати рішення призводить до невизначеності, неможливість відпустити минуле недає можливості будувати майбуться, а ще й спричиняє руйнування особистості в теперішньому, знищуючи мрії та надії. Чудова філосовська п'єса пронизана якісним гумором, доповнена яскравими декораціями, красивими костюмами та зворушливим музичним оформленням.
Вишневий сад. Розкіш чи необхідність? Важко прийняти рішення людині, яка раптом збанкрутіла. Людині, яка живе дуже безпечно попри критичне становище. Яка живе у своєму світі і не помічає як змінилися навколо декорації. Оточуючі хвилюються, але допомогти не можуть. Зміни приходять з продажем саду. Мешканці будинку зрештою заспокоїлися. Коли втрачаєш усе - час починати планувати нове життя. "Пора їхати. В дорогу". І тільки чути як сокири руйнують дерево за деревом... їх минуле щасливе життя.... Неймовірна вистава. Прекрасна гра акторів.
З 1978 по 1984 рік працював у Київському державному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де брав участь у постановках 6 вистав. У цей же період здійснював постановки у Черкаському, Волинському та Могильовському драматичних театрах.
У 1984 році був запрошений до Київського театру юного глядача на постановку вистави «Лісова пісня» Лесі Українки, яка на ІІ Республіканському фестивалі театрів для дітей та молоді у місті Сумах здобула ІІІ премію. З цього часу плідно працює у ТЮГу як черговий режисер, створюючи вистави для дітей і для дорослих. У виставах для дорослих режисер тяжів до актуальних гострих тем («Фатальна помилка» М. Рощіна, «Еквус» П. Шеффера).
У липні 1991 році Віктор Гирич був призначений головним режисером театру, а у листопаді цього року рішенням колективу він був обраний художнім керівником Київського державного театру юного глядача. На цій посаді він активно співпрацює з талановитими та високопрофесійними художниками, композиторами, балетмейстерами; насичує репертуар творчого колективу постановками за класичною та сучасною літературою.
Нині В. С. Гирич є провідним фахівцем постановок для дітей, режисером, чиї вистави мають тривале сценічне життя й популярні у глядачів: «Король Дроздобород» (рік прем'єри — 1986), «Троє поросят» (1989), «Людвігу XIV — УРА!» (1991), «Різдвяна ніч» (1993), «Ша–ша–ша–ша–ша» (1994), «Серце П'єро» (1996), «Чарівна Пеппі» (1998) дотепер присутні в репертуарній афіші. Режисер звертається до класики дитячої літератури (брати Грімм, Андерсен, Ліндгрен), до класичної драматургії: вистави («Різдвяна ніч» М. Гоголя, «Фігаро» П.-О. Бомарше, «Чайка» А. Чехова, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра) відображають пошук нового способу спілкування з глядачем через асоціативно-метафоричний ряд. Загалом на сцені Київського театру юного глядача на Липках режисер здійснив понад 20 постановок.
Гирич — режисер, якому притаманні фантазія, здатність до філософського узагальнення, прагнення глибоко розкрити авторський задум, осучаснивши та втіливши його в яскравій сценічній формі. У виставі «Ярмарковий гармидер» І. та Я. Златопольських (2005) Гирич виступав як послідовник театру Леся Курбаса.
Закінчила Київське державне хореографічне училище, Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), факультет театрознавства, курс Миколи Ельяша, м.Москва, Санкт-Петербургську (Ленінградську) державну консерваторію, факультет музичної режисури, режисура балету, курс Микити Долгушина.
Працювала артисткою балету в Одеському й Київському театрах опери й балету.
Як Головний балетмейстер працювала в Київському державному мюзік-холі й Київському театрі естради, у Державному музичному театрі для дітей й юнацтва.
У 1990—1996 р. — Головний балетмейстер Київського єврейського театру «МАЗЛТОВ», де заснувала вперше у світі професійний «Єврейський балет», що сповідує культуру Діаспори. В 1995 році на фестивалі в Лос-Анжелісі «Єврейський балет» одержав почесний приз «Зірка Голівуду».
Член журі багатьох міжнародних конкурсів: «Сержа Лифаря» Україна, Київ; Сучасної хореографії «Сергія Дягілєва» Гдиня, Польща; «XXI століття» Україна, Київ.
Українська акторка театру і кіно.
Провідна майстриня сцени театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках».
Дружина відомого театрального режисера Віктора Гирича.
Від 1995 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв в 2012 році. Майстерня Судьїна та Дубініна К.М. (Заслужений діяч мистецтв РСФСР).
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 2013 року.
У 2003р. закінчила КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Ю. Висоцького)
З 2003р. - актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Інна Бєлікова – голос Кіри Найтлі в офіційному українському дубляжі для кінотеатрів.
Український актор та ведучий. У 1996 році став випускником Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, після чого був зарахований до театральної трупи.
З 2007 року є ведучим передачі «ВусоЛапоХвіст» на каналі СТБ.
Упродовж 2007-2009 р. актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Від 2011 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
1998 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені I. Карпенка-Карого (майстерня н. а. СРСР Юрія Мажуги).
Від 1998 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 1999 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого (майстерня Н.Н.Рушковского).
У 1999-2008 роках працював в Новому драматичному театрі на Печерську.
З 2008 року – актор Театру юного глядача на Липках.
У 1995 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (творча майстерня народного артиста України, професора Н.М.Рушковского).
У Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1999 року.
В'ячеслав Василюк народився 10 грудня 1972 року в Києві.
У 1993 році закінчив Київське естрадно-циркове училище (артист розмовного жанру).
У 2003 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Ігора Негреску).
Телеведучий програми «Звана вечеря» на телеканалі «СТБ» з 2008 року.
З 2011 року ведучий програми «На добраніч діти» на Першому національному телеканалі.
З 2012 року В'ячеслав Василюк актор програми «Велика різниця».
Працював у Київському академічному театрі юного глядача на Липках.
Народилася в родині Сергія і Олени Гончар. Росла разом з молодшою сестрою Анастасією, про свою сім'ю актриса завжди розповідає з любов'ю. Дарина актриса в третьому поколінні.
Батьки заробляли небагато, але намагалися дати дочкам все найкраще і вчили їх радіти маленьким радощам життя. Коли Дарина вчилася в молодшій школі, її батько купив музичний центр, так в долю майбутньої актриси увірвалася музика, яка стала її любов'ю на все життя.
Закінчивши в 2008 році школу, Дарина поступила в Київський національний університет театру. Диплом про закінчення прославленого навчального закладу актриса отримала в 2012 році, а її наставником під час навчання був Олег Шаварський, Народний артист України.
Закінчивши університет, вступила в театр юного глядача на Липках.
У 2019 Дарина знялася в декількох проектах, в мелодраматичних міні-серіалах «Місто закоханих», «Голос ангела» і «Міраж», але головним фільмом її кар'єри цього періоду став серіал «Папік».
Головна мрія актриси - бути щасливою, а також багато подорожувати та побачити весь світ.
У 2020 році Дарина стане учасницею проєкту «Голос країни - 10».
У 966 році закінчив Сіверодвинський політехнічний технікум за фахом будівельника. З 1966 р. працював системі міністерства внутрішніх справ (Архангельська область) майстром на будівництві, де робітникам були ув'язнені.
В 1973 році переїхав на батьківщину діда й батька — Херсонщину. З 1973 року працював на Херсонському суднобудівному заводі — майстром, виконробом, начальником ремонтно-будівельного цеху.
У 1977 році з'явилися перші друковані твори (вірші, гуморески, оповідання) у херсонських газетах: «Судостроитель», «Ленінський прапор» (тепер «Новий день»), «Наддніпрянська правда».
18 гумористичних і дитячих оповідок надруковані в колективній збірці «Придніпровська усмішка» (гумор та сатира.- Сімферополь: Таврія, 1989).
У 1986 році став редактором заводського радіомовлення, редактором газети «Суднобудівник», а у 1987 р. Членом Національної спілки журналістів України.
Згодом у 1994 році стає головний редактором літературного альманаху «Степ», який видається Херсонським обласним управлінням культури та одержує диплом журналіста — після навчання в інституті журналістики Київського університету ім. Шевченка.
1996 рік – Член Херсонського літературно-мистецького гуртку «Малючок-Степовичок».
1998-2003 роки – відповідальний секретар газети «Кафедра» Херсонського державного університету.
1998 рік – Член національної спілки письменників України.
У 2015 році стає керівником літературної студії «Блокнот» при відділі обслуговування юнацтва Центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки м. Херсона.
У 2004 році закінчив Київську Дитячу Академію Мистецтв.
У 2012 році закінчив Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенко-Карого, курс заслуженого діяча мистецтв України Ю. П. Висоцького.
Від 2010 року працює у Київському академічному театрі на Липках як актор, композитор і звукорежисер, а у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра – від 2017 року.
Лауреат премій «Київська Пектораль»:
у номінації за кращу музичну концепцію вистави «Наше містечко» за п’єсою Т. Вайлдера (2015),
як композитор був номінантом за краще музичне оформлення вистави «Всі миші люблять сир» за казкою О. Сенатович (2016).
У 2008 році закінчив Запорізький національний університет (Кафедра акторської майстерності, курс Г.В.Фортуса).
У 2004-2009 рр. працював в Запорізькому театрі юного глядача.
З 2009 року – актор Київського театру юного глядача.
У 1963 році закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. І Франка (майстер - В. М. Оглоблін), працювала актрисою у цьому ж театрі.
Працювала в Таллінському театрі російської драми.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1970 року.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.
« Вишневий сад »
