Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Усі ми родом із дитинства! Адже саме в дитинстві з нами відбувалося щось неймовірне, надзвичайно яскраве, веселе і дуже-дуже цікаве.
Автор тексту і виконавець - Юрій Яковлєв - повідає вам, любий глядачу, свої невигадані життєві історії про кохання та дружбу, як сумні і веселі, так і романтичні... й не настільки.
Можливо, у цих історіях ви впізнаєте себе, пригадаєте своє дитинство, свій двір, у якому ви виросли, свою школу, свою першу вчительку, своє перше кохання... А відтак у цих одкровеннях промайне той яскравий і пустотливий промінчик, який ми називаємо дитинство.
Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».
Комедія-зворотній бік «Глядачам дивитися заборонено» – це театр про театр, а також про наше життя. Жодного лицедійства, тепер тільки правда: боротьба не на життя, а на смерть, жорстка конкуренція за головну роль, голки в корсети, підніжки і підлості – все, як є у цьому закуліссі кожного театру або в офісі кожної другої фірми! Підгляньте, що кипить на театральній «кухні», щоб розповідати всім, що ви знавець столичних акторських інтриг.
Хочете отримувати мільярди від ЄС? Як? Запитайте у крюшонцев? Бананові плантації, численні стада великої та дрібної худоби, успішна боротьба зі злочинністю і повна ліквідація безграмотності, молодим – дорогу, ветеранам – шана! Ви не знаєте, хто такі крюшонци і де знаходиться диво-місто Крюшон? Відкриємо секрет – в штаб-квартирі Європейського Союзу цього теж не знають ... Глядачів комедії «Великий переполох в маленькому місті» чекає справжній майстер-клас по залученню величезних капіталів, розробці грантових програм та створення неймовірних проектів за рахунок Євросоюзу. У складі коуч-команди: спритний і винахідливий мер крюшону (улюбленець публіки - Володимир Горянський), незамінна секретарка Клотільда – реалізатор економічних фантазій мера (чарівна Руслана Писанка), людина без віку, соціальних статусів і просто родич Андре (Юрій Феліпенко). А іспит здавати їм доведеться інспектору з Брюсселя – суворому, цинічного, непідкупному чиновнику флап (Макс Максимюк). Іспит на виживання !! Адже за кожен цент від Євросоюзу потрібно боротися не на життя, а на смерть. Обіцяємо гарний настрій, багато гумору, ну і пару фінансових Лайфхак.
Молоді й талановиті акторки театру – дорослі незаміжні доньки головних героїв: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька (якщо трохи заплуталися в іменах – не переймайтеся, Саватій Савлович, коли ходив в «органи» звітувати про сім'ю, теж одну «загубив»). Одна з турбот сімейства – заміжжя доньок. Тому між дівчатами точиться постійна завуальована боротьба за увагу студента, що повернувся з Києва, П'єра Кирпатенка. «Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у стократ смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая». «Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там!» «Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш, вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!»
Добре знані, ті, що на слуху у всіх, пісні великого Булата, раптом склались в любовну історію, що розігрується у привокзальному буфеті під акомпанемент тапера. Вокзальна історія у 27 картинах – це історія, сплетена з 27 пісень відомого барда, кожна з яких маленька сторінка з великої книги під назвою ЖИТТЯ.
Закінчив Новосибірське театральне училище у 1988 р. Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1992 р. У театрі ім. Лесі Українки з 17.10.1994 р. (після перерви з 1.10. 2011 р.)
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.