Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Вой німої вовчиці »
Духу Майдану присвячується...
«Думаешь, что трагедию можно пережить?.. Это то, что будет с тобой всегда. В тебе. Разделительной линией через всего тебя...
Закрой рот и кричи. Ты – «умный Арлекин». Не больше. Не меньше.»
П‘єса написана двома мовами: російською і українською, відображаючи реальний стан актуальної мовної ситуації у нашому соціумі. Вистава про важкий шлях України до себе, до свого відродження через подолання імперської спадщини.
Є в нашій роботі рідкісні моменти, коли, стикаючись з новим для тебе матеріалом, ти отримуєш неочікувано гострого інфор(Е)моційного удару. Провокативного. Збуджуючого. Не люблю ярликів, будь-які наукові визначення лякають неминучою тенденцією до консервування і закостенілості, смерті самого явища, тому охарактеризую жанр твору Оксани Танюк для себе як «танок(юк) реальності» (друге мені здається точнішим). А як ще назвати опус, в якому діалоги, наповнені живою плоттю і кров'ю, перетікають у монологи біблійної сили, а потім все кришиться, атомізується, розбивається на квантово-абсурдний полілог?
У постановці я йду за автором, обмежую себе у засобах виразності до максимально допустимого мінімалізму. Єдине, що я собі дозволив, – загнати всі ці сутності під єдиний скафандр.
Чотири жінки зустрілись на автобусній зупинці по дорозі на Донбас. Кожна має свою історію. Кожна когось втратила. І кожна відправилась в саме пекло, щоб знайти відповіді на свої питання. І вже неважливо, чи вони дістануться туди. Адже боротьба проти агресора корінням проросла в їх серцях.
Вистава має дві основні теми: політична і громадська діяльність Івана Франка та історія його кохання із Ольгою Рошкевич. В виставі немає чітких персонажів, кожна з п'яти акторок, які беруть в ній участь, втілюють різні спогади, думки та ставлення Івана Франка до певних подій. Також особливістю вистави є те, що в ній немає актора, який би виконував роль самого Івана Франка. Колектив спробував показати сторону життя і характеру Івана Франка, яка невідома широкому сучасному загалу.
Вистава-потрясіння, у якій історія про величезну силу кохання стикається з розпадом поняття «Людина». Геноцид вірменів у Баку... Жахи погромів... Грабежі... Підпали... Вбивства... Берег моря став свідком трагічних сцен - батьки втрачають своїх дітей, брат сестру, чоловік дружину. Чи може міжнаціональна ненависть стояти на шляху любові між вірменкою і азербайджанцем? Як старі чотки, перебираючи кожну хвилину свого життя, Маргарита знову і знову переживає ті жахливі, і разом з тим наповнені щастям, дні 1990 року у Баку. Спогади надають розповіді глибоку ліричність, не затуляючи її реалістичної суті. Двоє молодих людей, Маргарита і Абульфаз, грають весілля, і скоро їхня родина чекає на поповнення. Для них майбутнє має сенс, тільки якщо вони разом. Проте, для любові виникають бар'єри, унікальні для періоду і місця: Абульфаз - азербайджанець і не може жити в законному шлюбі зі своїм ворогом – вірменкою. Цю дилему зможе вирішити, з часом, тільки віра, надія й любов ...
Білогвардійський офіцер, отаман, комісар – під “одним дахом”.«Що» чи «хто» їх поєднує?Автор п’єси належить до покоління драматургів, які в пострадянські часи створювали новий театральний простір, наповнюючи його новими темами, формами та змістом. Вистава була представлена на міжнародних фестивалях “Драма-Форум”(Польща) та “Перперикон-2002”(Болгарія).
«Річард ІІІ» У. Шекспіра — одна із тих п’єс, яка протягом багатьох століть не перестає захоплювати глядачів, режисерів, акторів цілого світу. Сценічну версію, що її представляє сьогодні театр, здійснив режисер-постановник Автанділ Варсімашвілі, знаний грузинський режисер театру та кіно, художній керівник Тбіліського державного академічного російського драматичного театру імені О. Грибоєдова. Він же є автором музичного оформлення. Художник-сценограф та художник по костюмах Міроні Швелідзе. Для прихильників театру нагадаємо, що у 2003 році митець разом із Робертом Стуруа здійснив на сцені театру постановку «Цар Едіп» Софокла. Для авторів вистави однією із головних тем стало прискіпливе дослідження сутності небезпечних і незбагненних лабіринтів психології самотньої, приниженої як природою, так і оточуючими, людини. Діалектика перетворення страждання на злочинства й тиранію. Каліцтво Річарда, як це не парадоксально, в інтерпретації режисера дарує йому внутрішню свободу та химерне відчуття влади над людьми. Річард-самітник, позбавлений реальних почуттів, як вправний режисер-лялькар та віртуоз-актор, починає «забавки», які породжує його хворий мозок. Азарт гри призводить до шаленства, «Річард любить Річарда…», за яким безодня. У виставі задіяний зірковий склад акторів. РІЧАРД ІІІ — Богдан Бенюк.
Актор, режисер, організатор та художній керівник київського театру «Перетворення».
З 1969 по 1978 рік навчався в школі села Микуличин Івано-Франківської області. В школі проявив різносторонні здібності.
З 1978 по 1982 рік — навчання в Дніпропетровському театральному училищі.
1982 — актор театру для дітей та юнацтва, м. Суми.
1982–1985 — актор Дніпропетровського державного театру ляльок.
1982–1984 — служба в Радянській армії.
1985–1988 — навчання в студії Державної капели бандуристів України.
1988–1992 — актор і режисер Київського державного театру ляльок. Паралельно (1987–1992) — засновник, актор і головний режисер театрів-студій «Товариш», «Театру-студії на Виноградарі» (1990), «Театру-студії на Печерську» та театру-студії «Зерня» (1992) (всі — м. Київ).
1992–1994 — фрилансер, працює у низці зарубіжних театрів як актор і режисер.
1994–1997 — головний режисер театру-студії «Бенефіс».
1997–2000 — викладач театрального мистецтва у Дитячій академії мистецтв (Київ).
1997–2004 — головний режисер «Театру під зоряним небом» Київського планетарію.
2005–2010 — режисер-постановник у київських театрах «Браво» і «Театріон».
2011- по сьогодні — художній керівник, головний режисер Театру Володимира Завальнюка «Перетворення» (Київ).
Як явище, театр Володимира Завальнюка існує вже два десятки років (у різний час він виступав у різних організаційних формах і під різними назвами). Роботи цього режисера (й акторів, що поділяють його театральні та мистецькі підходи) – такі, як «Український вертеп», «Саломея» О. Уайльда, «На полі крові» й «Лісова пісня» Лесі Українки та інші – неодноразово здобували визнання глядачів та нагороди престижних міжнародних фестивалів.
Новий організаційний і творчий етап у житті колективу пов'язаний із заснуванням громадської організації «МАМАЙ» (Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ), основним творчим підрозділом якої став театр Володимира Завальнюка «Перетворення». Офіційне постання театру-студії Володимира Завальнюка у новій мистецькій та організаційній якості знаменувала вистава «Жанна д'Арк. Дисконт?..» за п'єсою Ж. Ануя «Жайворонок» , прем'єра якої з великим успіхом відбулася на малій сцені палацу «Україна» 23 і 24 березня 2012 р. Виставу театр присвятив українським політв'язням усіх часів.
Серед членів колективу театру – талановита актриса театру і кіно Ганна Яремчук, лауреат премії ім В. Стуса, актор, літератор і бард Кирило Булкін, популярний актор і телеведучий Геннадій Попенко та ще чимало небайдужих, креативних і талановитих особистостей. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що вони разом із режисером і керівником колективу Володимиром Завальнюком створили театр, який має потенціал бути вагомим явищем як у мистецькому, так і в громадському житті Києва й усієї України. Колектив сподівається на плідну співпрацю з меценатами, громадськими організаціями й просто небайдужими людьми задля утвердження духовності й патріотизму мистецькими засобами.
« Вой німої вовчиці »
