« Ворог народу (Лікар Стокманн) »
Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік.
«Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн.
Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.
Емоційно та змістовно сильна вистава, що спонукає замислитися про проблеми сучасного суспільства
Працював у театрі «Красный факел» у Новосибірську.
Закінчив інститут режисури у 1994 р. ( режисура драми). Потім поїхав у БДТ, де грав шість років.
З 2000 р. член Гільдії кіноакторів України.
З 2009 р. – доцент кафедри театрального мистецтва Київського Міжнародного Університету.
У театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1996 року.
Олекса́ндр Микола́йович Кобза́р — український актор театру і кіно, режисер. Актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (2004—2016). Заслужений артист України (2017).
У 2000 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (зараз Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), курс Народного артиста України Б. П. Ставицького. У 2005 закінчив той ж університет за спеціальноістю «режисура драматичного театру», курс К. М. Дубініна.
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працював з 2004 року по 2016.
У 2007 році — лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» в номінації «Найкраще виконання жіночої ролі» за роль Віктора у виставі «Останній герой» Олександра Марданя.
У 2009 році Олександр Кобзар разом з актором і режисером Андрієм Самініним написав інсценізацію і поставив виставу «Граємо Чонкіна» за романом Володимира Войновича «Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна».
у 2009 році грає в кінострічці «Прітяженіє» Олега Сергійовича Нестерова
У 2012-му році знявся у фільмі «Поводир», де виконав одну з головних ролей.
Доля Наталя Костянтинівна — українська акторка театру і кіно. Народна артистка України (2011). Грає у Національному театрі російської драми імені Лесі Українки в Києві.
Свою першу роль Наталя Доля отримала у фільмі білоруського виробництва «Белые одежды», ще за три роки до закінчення університету, це була другорядна роль в епізоді фільму. У 1994 році актриса зіграла головну роль у фільмі Олександра Муратова «Геть сором!». У 1995 році закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого і з цього ж року грає в київському Національному театрі російської драми імені Лесі Українки.
З 1994 по 1999 роки грає провідні ролі в театрі і лише в 1999, після довгої перерви, знову з'являється на великих екранах у чотирьохсерійному телесеріалі «Сьоме кільце чаклунки», де виконує роль Імеди — дружини Ігліта. У 2002 році бере участь у зйомках телесеріалу українсько-російського виробництва «День народження Буржуя-2» та «Слід перевертня». У 2005 році виконує головну роль у сучасному фільмі-екранізації «Украдене щастя», відомої однойменної п'єси Івана Франка. Також відома за ролями в таких стрічках як «Міф про ідеального чоловіка. Детектив від Тетяни Устинової», «Жага екстриму», «Про Любов», «Осінні турботи» та ін.
У червні 2018 у відеозверненні підтримала ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.
Сергій Олександрович Озіряний — український актор театру та кіно. Народний артист України (2004).
Народився 29 березня 1956 року в місті Києві в родині службовців.
Навчався у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого в майстерні народної артистки України Валентини Зимньої.
У 1977 році після закінчення ВНЗ головний режисер Київського театру юного глядача Микола Мерзлікін запросив молодого і здібного актора до театру. Разом із досвідченими та яскравими майстрами дитячого театру Сергій Озіряний упевнено робив свої перші кроки в мистецтві і впродовж 18 років створив ряд цікавих і неповторних образів. Чудовими наставниками були самобутні і визнані майстри своєї справи – актор, режисер Микола Єдлінський і Валерій Пацунов.
У 1995 році головний режисер Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, народний артист України Михайло Резнікович запросив артиста до театрального колективу.
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Ворог народу (Лікар Стокманн) »
