Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Після величезного успіху на Чеховському театральному фестивалі у Меліхово – садибі Антона Павловича – один з театральних критиків написав: «Вогні» – найбільше потрясіння за весь театральний сезон. Подивившись виставу, розумієш, чому. Філігранна й переконлива гра акторів, продумана і чітка режисерська лінія.
У класичний сюжет із любовним «трикутником» вплітаються глибокі філософські роздуми про сенс і безглуздість життя, про совість і її відсутність, про кохання, вірність, зраду і байдужість.
Після таких вистав, як «Вогні», повертаєшся у реальний світ із відчуттям, що тобі було дозволено торкнутися чогось чарівного і незбагненного, зазирнути за лаштунки людської душі і, роздумуючи над долею сценічних героїв, замислитися: а чи так я живу?.
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Поговоримо про Любов, добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...
Ця історія трапилася у величезному Нью-Йорку. Але вона могла статися в будь-якому іншому великому місті. «Самотність не знає тиші», – говорив Жан Кокто. І герої вистави – танцівниця Гітель Моска і її випадковий знайомий адвокат Джеррі Райн несподівано і раптом стають близькими людьми. Вони тягнуться один до одного. Спочатку від самотності, тому що ні його, ні її ніхто не чекає вдома. Тому що ні він, ні вона не здригаються від довгоочікуваних телефонних дзвінків. Тому що ні він, ні вона не проводять довгі вечори з тим, хто їм любий. Їх кидає з однієї крайності в іншу, вони роблять один одному боляче, але продовжують триматися один за одного. Ця зустріч перевертає все їхнє життя! Випадкова пара – нестійкі, як на гойдалках стосунки. Вони допомогли один одному вижити, повірити в себе, знайти справжнє бажання жити. І все ж, чи не пройшли вони повз любові? Вирішувати глядачам ...
«Близькість» - це відверта п'єса про сучасні стосунки. "Сцени з подружнього життя" двох пар, перескакуючи з одного року в інший, з одного роману в інший, збираються в тонку, неординарну, повну несподіваних поворотів, історію. Молодий письменник Дан закоханий у стриптизерку Алісу, хоча не проти закрутити роман з модним фотографом Анною. У той же час похмурий мачо Ларрі стає бойфрендом Анни, проте зустрічається і з Алісою. І ніхто з них не здатний розібратися в своїх почуттях і остаточно визначитися, з ким же він бажає залишитися. Вони сходяться і розходяться, стаючи все ближче один одному... або все більше віддаляючись один від одного? Кожен страждає, коли не отримує того, чого хоче. Але ще більше страждає, коли не може зрозуміти, чого він хоче... У гонитві за гострими відчуттями герої п'єси постійно «перезавантажують» свої взаємини, маніпулюють почуттями один одного, а головне, так винахідливо брешуть, що вже самі не можуть відрізнити правду від брехні. Правда йде в недосяжні глибини, гине під нагромадженням брехні... і краще б її не знати. Відносини всередині любовного чотирикутника поступово розпалюються, невблаганно наближаючись до несподіваної і парадоксальною розв'язки ...
Трагічна історія «Медеї ХХ століття» у комфортабельній європейській квартирі, у якій спочивають тлінні останки її кохання - символічна і водночас актуальна - відображає духовні проблеми сучасної людини, її взаємини зі світом, з його такими вічними базисними категоріями як честь, гідність, вірність (вірність своєму слову, собі) та відповідальність перед собою, своїми близькими і не близькими, що врешті і є відповідальністю перед навколишнім світом.
було цікаво, іноді смішно, часом сумно. Вистава за оповіданням Чехова "Вогні" присвячена вічній темі стосунків між чоловіками та жінками, їх дуже різним поглядам на одні й ті самі події та обставини. Головний герой колись покинув провінційне містечко N заради столичного життя, він повертається туди на деякий час і, бажаючи трошки розважитися з якоюсь приємною дамою, випадково зустрічає давню знайому Кицюню, в яку в юності був навіть закоханий закомпанію із товаришами-гімназистами. Тепер він її навіть не відразу впізнав, але все ж таки поступово пригадав минуле і не відмовився від можливості скористатися готовністю Кицюні щось нарешті кардинально змінити у своєму сірому безрадісному житті з байдужим чоловіком, спогадами про втрачену дитину та плітками про пригоди інших жінок містечка. Звичайно, хеппі-енду з цієї лав-сторі не вийшло: герой після ночі кохання втратив увесь свій вогонь почуттів і терміново не по-джентельменськи зник, а героїня залишилася з черговими розбитими ілюзіями. Такий фінал був досить передбачуваним, адже мета і почуття у героів були напрочуд різними, щоб не сказати протилежними. Виставу побудовано в форматі монологів героїв, які чергуються із авторськими ремарками - цікавий формат, який не дає глядачеві нудьгувати і тримає його увагу від початку до кінця. Щоправда, в сучасному буремному світі деякі думки, переживання і душевні метання героїв видаються трішечки наївними та безпідставними, але загалом вічні цінності і проблеми людських стосунків залишаються актуальними з часів Чехова до сьогодення, тому вистава "чіпляє" і залишає приємний післясмак.театр знаходиться в приміщенні колишнього домашнього театру у старовинному будинку, що схожий на палац і музей одночасно. На мій погляд - це найатмосферніший театр в Києві серед невеликих, чому додатково сприяє невеличка екскурсія від художнього керівника та його уважність до гостей, особистий контроль зручності розташування для них у залі. На жаль, не всі глядачі відповідають взаємністю щодо ввічливості та рівня глядацької культури.
Вистава викликає різні ємоції, як то спочатку незрозумілість, що відбувається, а потім поринаєшь у філософські ідеі та роздуми героїв, їх почуття і повністю їх розділяєш. Вистава спирається на сюжет оповідання Чехова А.П. "Вогні". Я не мала можливості читати цю історію, проте знаючи інші твори Чехова, очікувала, що не так просто буде зрозуміти всю глибину сюжету. Проте було незвично поєднано сам сюжет, та вставлені ремарки, які пояснюю всю філософію цього твору. Все було досить емоційно, з одного боку це плюс, з іншого було занадто. Сама історія про жінку та чоловіка які колись любили один одного і ось через багато років зустрілись знову і захотіли поновити втрачене. Жінка- Кицюня намагається втікти від буденного життя, каже що "я як у ямі...дожилася". У чоловіка Миколай Ананьєва на думці "Хіба інтелегенти, освідчені чоловіки не хочуть жінок?" Також історія підіймає тему "плинності нашого буття", "страх буденного життя". Можна зробити висновки, що "вогні зникнуть, як і ми" , отже варто жити як ти того бажаєшь. Акторам вдалося передати атмосферу, особливо гарно грав Жирко Тарас героя Миколая Ананьєва. Проте Олександра Люта моментами перегравала, було занадто нервово. Вистава підійде філософам по життю, людям у свідомому зрілому віці, інакше буде не зрозуміло. Локація Театр "Сузір'я", це місце, де і по сьогодні можна відчути атмосферу домашнього театру, який мали звичку влаштовувати у минулі часи. Сама будівля насичена історією та наповнена єлементами давнини та розкішним інтерєром.
Горезвісний любовний трикутник. З боку інших людей, да чего, уж там , але не для героїв цієї вистави. Страсті бушуть с початку і до кінця виступу, ціх іменитих акторів.Їх костюми, наче стирильна пробірка, на яку не осідає жодна порошинка. Олександра Люта, тендітна красуня , показала шаленість, бурю пристрастей, згоду на все , заради кохання.Жарко Тарас віртуозно відобразив метання чоловіка між спокусою і совістю.Чеков Юрій, котрий був причетний до подій роману, наприкінці вистави , видав такий монолог, що пробігли мурашки по тілу.Музика була дуже доречною до цієї вистави, нічого зайвого.
Працював у Львівських театрах, виступав як режисер і актор в театрі «Сузір'я».
1985 року був запрошений до першого Українського театру для дітей та юнацтва головним режисером.
З 1988 року, після запрошення народного артиста України Ф. Стригуна, був прийнятий до трупи Національного театру ім. М. Заньковецької.
Від 2004 року – актор Національного академічного драматичногоого Театру ім. І. Франка.
Влітку 2016 року разом з родиною приєднався до патріотичного флешмобу #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши відеозвернення, в якому разом з дружиною Тетяною, донькою Анною-Марією та сином Володимиром-Іваном продекламували вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».
–Чому вирішили стати актором / актрисою?
Мріяти без перешкод
– Яку роль мрієте зіграти?
Вацлава Жевуського
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Телешоу – ні, програмах – так.
– Чим любите займатися у вільний час?
Театром
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Працював у проєкті ресоціалізації для реабілітованих наркозалежних
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Щороку ловити першу весняну громовицю
Олександра Люта народилася 9 березня 1977 року.
У 1994—1998 роках навчалася у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка на вокальному факультеті, акторського відділення, курс народного артиста України Богдана Козака.
Працювала акторкою Першого українського театру для дітей та юнацтва (1998—1999).
З 1999 року — акторка Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Український актор, Заслужений діяч мистецтв України (2013), помічник художнього керівника НАУД театру ім. М. Заньковецької.
1994—1998 — Юрій Чеков вступив на акторське відділення вокального факультету Львівського вищого державного музичного інституту ім. Миколи Лисенка (курс Богдана Козака) та Львівське державне культурно-освітнє училище (режисерський факультет). Від 1996 р. він очолив самодіяльний народний театр у м. Кам'янці-Бузькій, де організовує і режисирує свята і ставить вистави: «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» Н. Давидовської, «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.
2002—2004 рр. — помічник режисера у НАУД театрі ім. М. Заньковецької, від 2004 р. — помічник художнього керівника театру. Від 2004 р. викладає акторську майстерність на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Як актор НАУД театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков дебютував у 2008 р. у ролі Іонича («Іонич», А. Чехов; режисер Алла Бабенко). Вистава отримала Гран-прі фестивалю «Чеховські сезони у Ялті» у 2008 р.
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.