« Спостерігач »

Вистава викликала емоції подиву, нагнітала песимістичним поглядом героїв на їх життя. Спочатку було трохи страшнувато, але це напевне за рахунок малої сцени і того, що я сиділа на першому ряду. Було декілька смішних моментів, декілька не зрозумілих, про які я розмірковувала після закінчення. Дивна вистава з дивними роздумами героя. Його погляд на життя, його дитинство, спогади, люди, які його оточують, рідні і близькі — все непотріб, як і він сам і його життя. Він не розуміє: Для чого він, Навіщо і Кому це потрібно. Самотність, яка стала супутником по життю і вона його переслідує. Залишившись без батьків, яких в нього і не було ніколи, із рідних в нього є тільки тітка, а в неї є тільки він. Саме він її єдиний спадкоємець. Одного дня отримавши від неї листа "Приїжджай я помираю". Він кидає все роботу, місто, в якому жив і всіх тих, кого знав. Він їде до неї, за спадщиною, але.... Тітка швидко не вмирає, проходить день, за ним тиждень, за тижнем місяці і ось пройшло пів року. Під одним дахом з єдиною рідною людиною він готується до її похорон, наводить лад в її речах, знайомиться заново з нею, чекає завтра, яке можливо змінить його життя на краще. Ходячи по кімнаті йому не дає спокій жінка, яка весь час спостерігає за ними. Постійно в одній і тій же позі. Таємниця цього дивного спостерігача відкриється в кінці вистави. Дасть відповідь на запитання, але з'являться нові. Самотність і саркастичний погляд на життя і смерть розігрують герої вистави. Біль, який передає в монологу до глядача головний герой, сховавшись від тітки, як в дитинстві під ковдрою — він ділиться таємним. Мені було дуже дивно, що за весь час поки йшла вистава, в якій було задіяно два персонажі, а участь брав тільки один актор. Він розмовляє, веде монолог сам із собою, із тіткою. Було декілька не зрозумілих для мене моментів, як він потрапив в незнайому квартиру до чужої тітоньки? І скільки він сказав фразу «О Господи» Я рахувала, але збилася. Актори зіграли добре, особливо актор, які грав племінника. На нього було дуже приємно дивитися. Йому я повірила. В божевілля тітоньки також, але трохи дратувала, що вона весь час мовчить або видає якісь дивні звуки. Я б напевно порадила її відвідати людям, які люблять таємниці, тим, хто хоче відпочити. Дізнатися чужу таємницю і подивитися на самотність з боку.

Про що вистава? Про самотність? – Так. Про дивну пару? – Так. Про дитячі образи? – Так. А ще – про Любов. Бо впродовж 1,5 години ми дізнаємося не тільки історію життя героя, але й пізнаємо обох – небожа та його стареньку тітоньку. Вистава ніби не особливо динамічна. Майже немає музичного супроводу (втім, його невеликі вкраплення дуже влучні!), зміни декорацій; зміну костюмів героями також можна назвати доволі умовною, бо вдягнені вони більшу частину вистави у повсякденне вбрання. Але є цікавий режисерський хід: використання камери та проєктора, що дає додаткове забарвлення монологам героїв. Повторюсь, вистава майже нединамічна, але не відпускає глядача до кінця! Бо глядач відчуває різні емоції: цікавість, сум, сміх, здивування, співчуття. Тож вистава не для тих, хто прийшов розважитися. Вистава для тих, хто звик до роздумів і рефлексії. Цікавою вистава буде для тих, хто любить сучасний український театр, йде не на відомі імена, а для того, аби зустрітись з улюбленими акторами (Тамара Плашенко) або дізнатись більше про молоде покоління (Костянтин Темляк).