З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач
Спостерігач

« Спостерігач »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
3.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Життя непередбачуване — зараз ти сидиш за паперами, будуєш плани на майбутнє, а за мить…

Приходить лист від тітки: «Приїзди. Я помираю».

Ти мчиш до неї — прощатися і чекати на спадок, начхавши на заборони шефа.

Відкриваєш двері і потрапляєш у дім, де зупинився час, а кожне твоє сьогодні – В ОЧІКУВАННІ завтра.

Жанр: монолог для двох
Тривалість: 1 година 30 хвилин
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Художник-постановниця
Художниця по костюмах
Автор музичного оформлення
Художник з освітлення
Звукорежисер
Відповідальний за відео
Відповідальний за відео
Помічниця режисера
Помічниця режисера
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.0
4.5
5.5
4.8

Головний герой Альфонсо завітав до кафе відсвяткувати день свого тріумфу. Він замовляє торішній сніг, філіжанку холодної кави та пригорілу яєшню. Чекаючи на замовлення, в його спогадах виникають учениці, кожна з краплинками його «неповторності». Хоча для нього вони просто ляльки. Однак ми не будемо забувати: якщо занадто довго гратися ляльками, то високою є ймовірність стати іграшкою в руках Когось… Замовлений Альфонсо торішній сніг йому так і не приносять, бо неможливо повернути те, що втрачене назавжди.

Лондон
« Лондон » Моновистава
5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.6
5.8
6.0
5.4

Тема еміграції болюча для нас. Чи не кожен українець, що має руки та мізки, хоча б раз замислювався поїхати з країни і віднайти своє щастя, хай навіть за океаном. Ми живемо у постсовковому просторі, ми прагнемо чогось нового, але чи готові ми до цього по справжньому? Це вистава про білоруського сантехніка Гєну, що потрапляє в Лондон, де серед слайдів туристичного путівника розуміє головні для себе речі. Цікаво, чим закінчиться його подорож?

Дім
« Дім » Колективне сновидіння
4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.0
4.7
5.3
4.7

Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
6.0
5.5
6.0

Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).

Коли заводите гастрольний роман будьте пильні, раптом навпроти вас жінка – уособлення персонажки з роману Кінга. Коли до вашого забутого Богом містечка навідується гастролер із сумнівною репутацією із сумнівним матеріальним становищем, чи варто з ним вступати у романтичні стосунки. Обережно, а якщо це кохання назавжди. Не безнадійна історія кохання. Майже детектив, майже мелодрама, майже комедія. Історія, що потрапляє у самісіньке серце. Пастки чоловіка і жінки, але ніхто не встоїть перед силою долі. Ні, автор не Верді, автор – життя. Майже документальна історія, про сьогодні з ностальгією у 90-ті.

Відгуки
Оксана

Вистава викликала емоції подиву, нагнітала песимістичним поглядом героїв на їх життя. Спочатку було трохи страшнувато, але це напевне за рахунок малої сцени і того, що я сиділа на першому ряду. Було декілька смішних моментів, декілька не зрозумілих, про які я розмірковувала після закінчення. Дивна вистава з дивними роздумами героя. Його погляд на життя, його дитинство, спогади, люди, які його оточують, рідні і близькі — все непотріб, як і він сам і його життя. Він не розуміє: Для чого він, Навіщо і Кому це потрібно. Самотність, яка стала супутником по життю і вона його переслідує. Залишившись без батьків, яких в нього і не було ніколи, із рідних в нього є тільки тітка, а в неї є тільки він. Саме він її єдиний спадкоємець. Одного дня отримавши від неї листа "Приїжджай я помираю". Він кидає все роботу, місто, в якому жив і всіх тих, кого знав. Він їде до неї, за спадщиною, але.... Тітка швидко не вмирає, проходить день, за ним тиждень, за тижнем місяці і ось пройшло пів року. Під одним дахом з єдиною рідною людиною він готується до її похорон, наводить лад в її речах, знайомиться заново з нею, чекає завтра, яке можливо змінить його життя на краще. Ходячи по кімнаті йому не дає спокій жінка, яка весь час спостерігає за ними. Постійно в одній і тій же позі. Таємниця цього дивного спостерігача відкриється в кінці вистави. Дасть відповідь на запитання, але з'являться нові. Самотність і саркастичний погляд на життя і смерть розігрують герої вистави. Біль, який передає в монологу до глядача головний герой, сховавшись від тітки, як в дитинстві під ковдрою — він ділиться таємним. Мені було дуже дивно, що за весь час поки йшла вистава, в якій було задіяно два персонажі, а участь брав тільки один актор. Він розмовляє, веде монолог сам із собою, із тіткою. Було декілька не зрозумілих для мене моментів, як він потрапив в незнайому квартиру до чужої тітоньки? І скільки він сказав фразу «О Господи» Я рахувала, але збилася. Актори зіграли добре, особливо актор, які грав племінника. На нього було дуже приємно дивитися. Йому я повірила. В божевілля тітоньки також, але трохи дратувала, що вона весь час мовчить або видає якісь дивні звуки. Я б напевно порадила її відвідати людям, які люблять таємниці, тим, хто хоче відпочити. Дізнатися чужу таємницю і подивитися на самотність з боку.

Світлана

Про що вистава? Про самотність? – Так. Про дивну пару? – Так. Про дитячі образи? – Так. А ще – про Любов. Бо впродовж 1,5 години ми дізнаємося не тільки історію життя героя, але й пізнаємо обох – небожа та його стареньку тітоньку. Вистава ніби не особливо динамічна. Майже немає музичного супроводу (втім, його невеликі вкраплення дуже влучні!), зміни декорацій; зміну костюмів героями також можна назвати доволі умовною, бо вдягнені вони більшу частину вистави у повсякденне вбрання. Але є цікавий режисерський хід: використання камери та проєктора, що дає додаткове забарвлення монологам героїв. Повторюсь, вистава майже нединамічна, але не відпускає глядача до кінця! Бо глядач відчуває різні емоції: цікавість, сум, сміх, здивування, співчуття. Тож вистава не для тих, хто прийшов розважитися. Вистава для тих, хто звик до роздумів і рефлексії. Цікавою вистава буде для тих, хто любить сучасний український театр, йде не на відомі імена, а для того, аби зустрітись з улюбленими акторами (Тамара Плашенко) або дізнатись більше про молоде покоління (Костянтин Темляк).