« Випадок у "Готелі Дю-Комерс" »
Низка кумедних непорозумінь, пригод та курйозів. Несподівані повороти сюжету і багато чого іншого. Автор п’єси популярний французький драматург ХХ сторіччя Франсіс Вебер, за сценаріями якого було знято безліч комедій з найвідомішими коміками світу.
Вистава більше підходить для людей старшого віку, французький гумор, невимушена гра акторів, передбачуваний фінал. Вистава "Випадок у готелі "Дю-Комерс" - це комедійна історія про врятоване життя, невдале замовлення на вбивство і не менш невдале самогубство, про надбання нового друга і звільнення від вітряної дружини, про те, як хронічне невезіння і боязливість може обернутися доброю вдачею - і все це через те, що у готелі помилково забронювали один номер на двох різних осіб. Випадок у готелі "Дю-Комерс" - вистава для тих, хто любить старі добрі французькі комедії, накшталт "Високий блондин у чорному черевику" , "Іграшка", "Татусі" з П'єром Рішаром та Жераром Депардьє, пам‘ятає як було смішно колись, але тепер вже дивишся на цю історію в n-й раз і просто згадуєш, як було смішно колись - бо над жартами і подіями у виставі вже не регочеш як вперше, а скоріше ностальгуєш та тихенько ледь посміхаєшся над тими першими своїми спогадами, емоціями та враженнями, які давно минули. Тому у виставі глядачі майже не сміялися, а лише тихо позіхали. Глядачі переважно були того віку, про який можливо сказати, - "а пам'ятаєш, як це було". Також були присутні кілька молодих пар, які сподівалися вочевидь побачити головоломку-детектив, а отримали спогади про добрі часи. Воно й недивно, бо цю виставу показують у театрі ще з 1994 року, а це на хвильку - 26 років, за які вже змінилось ціле покоління. Сподобався Фелікс - грубий, не дуже розумний помічник кілера. Кілер Ральф виглядав дуже інтелігентно. Трохи додавав жару Гарсон. Наприкінці вистави розійшовся жартами Франсуа. Образ Франсуа (боязливого, нервного, ліричного, невезучого комівояжера) нагадує образ автора комедії - Франсиса Вебера та комедійні ролі, які зіграв актор П'єр Рішар у відомих комедіях. Актори старалися, було видно що свої ролі та слова вони знають напам'ять - так і відстрілюють діалогами, збилися лише пару раз через швидкість промовляння. Використовували французьку мову, навіть відтворювали французький акцент та лаялися французькою. Декорації у виставі, які відтворювали готельний номер, виглядали дуже застаріло, неохайно та ветхо, потребують оновлення. Десь з півгодини вистави вникаєш у сюжет, глядач майже не виражали своїх емоцій, лише наприкінці першого акту та у другому акті деякі глядачі сміялися. Більше часу - ледь посміхаєшся грі акторів або якимось жартам. Вистава за часом розтягнута (вочевидь хотілося приділити увагу та надати більше сценічного часу та діалогів усім залученим акторам) - виставу можна зробити коротшою. Дуже жарко і душно у залі, більшість глядачів не виходили в антракті, бо дуже , незручно пересуватися через ряди і займати свої місця, бо треба виходити та обходити через сцену. Також треба бути готовими що покинути залу не вийде швидко, бо спуск сходами, а до гардеробу влаштовується велика черга. Глядацька зала розташована на другому поверсі, треба підніматися вузькими сходами. Для людей з обмеженими можливостями та похилого віку це не дуже зручно. Зал маленький, під час виставі у ньому дуже жарко. На першому поверсі театру розташоване кафе.
Довольно тривиальную комедию ситуаций сумели обіграть довольно ненепринужденно. Некоторым актерам удалось передать персонажа. Но поверить -только одному. Все остальные -стандартная актерская игра. Очень бедные старые декорации, как, впрчем, и сам зал, помещение. Сначала казалось, что это обычная комедия с гиперболизированными реакциями на недоразумения. Но благодаря тому, что актеры были все возрастные и не спекулировали на обычных актерских приемах (пафосный речитатив и др.) постановка выглядела очень жСергею Ладесивенькой. Опять же, благодаря одному актеру- Сергею Ладесову. Полная неожиданность увидеть в тривиальной "проходной" комедии, каких в Киеве- миллион, настолько профессиональную игру. Открытием стал Сергей Ладесов. Вытянул спектакль, подтвердил звание академического театра. Все остальное-заурядное. Интересно посмотреть его в других спектаклях. Условия грустные, потолок, стены-обшарпанные
В целом спектакль понравился. Но длится очень долго и немного медленно развиваются события. История насыщена кюрьезами, недоразумениями, не пониманием друг друга героями. Спектакль заявлен как комедия с детективным налётом. Были смешные моменты, но смотрелолось достаточно тяжело и утомительно. Звучала приятная французская музыка. Декорации не очень впечатлили. Зато игра актеров бесподобна! С некоторыми, я уже знакома по другим спектаклям.
Безумно понравилось!!!! Забыла где я нахожусь и растворилась в действии спектакля) Как раз то что нужно, чтобы просто насладиться после рабочего дня. Также для меня имеет значение, что игра актеров происходит на малой сцене и ты ощущаешь себя участником происходящих событий! По окончанию представления почувствовала на скулах боль от постоянной улыбки))) Когда услышала голос актера Олега Лепенец поняла, что он мне так знаком. И точно он озвучивает огромное количество фильмов и мультфильмов на украинском и российском телевидении!)
Наемный киллер и несчастный брошенный муж. Что может быть между ними общего? Ничего!!! Но, волею случаю, судьба их сводит в одном гостиничном номере самого романтического города всего на несколько часов. Что может произойти за столь короткое время? Очень многое, например, перевернутся вся жизнь! Спектакль смотрится легко и непринужденно. Много юмористических моментов. Игра актеров великолепна. Получила массу удовольствия от спектакля. Очень советую!
Олександр Васильович вважає: найзнаменнішим у його біографії є те, що рожева мрія хлопчика, який починав з мімічних сценок у піонертаборі «Орлятко» (Пуща-Водиця), здійснилася – він став професійним актором.
Щоправда, відбулося це аж через тридцять років (у піонертаборі Бірюкову було сім-вісім літ, а членом колективу «Колесо» він став у 1988-му), після тривалих ходінь по інших професіях, зовсім не пов'язаних з театром.
Був звичайною радянською людиною – жовтеням, піонером і комсомольцем. В армії через поганий учинок не став комуністом (напередодні звільнення його викрив замполіт, навіть вжив дуже брутальне слово: мародерство. За те, що захотів демобілізуватися в новій шинелі. За два роки служби шинель втрачала вигляд, тому «діди» мінялися з молодими. Насправді скривджених не було, ми діяли за домовленістю, стосунки були лояльними, без перегинів, молоді казали: «Ми теж демобілізуємося в нових шинелях». Але замполіт виявився пильним).
Часи перебування в студії пантоміми, керованої Миколою Козаковим, проходили для Олександра, наче в казці. Хіба він міг мріяти, що потрапить до Панєвежису (Литва), знаменитого драматичного театру під керівництвом Юозаса Мільтініса, побачить вистави цього приголомшливого режисера за участю Донатаса Баніоніса та буде присутнім на заняттях студійців цього театру? А близьке знайомство в Каунасі з Модрисом Теннісоном та його неймовірним театром пантоміми! І що вже казати про дивовижну Прибалтику (так тоді називали усі прибалтійські республіки), відвідини якої прирівнювалися до перебування за кордоном.
Після двох років навчання в студії пантоміми (до речі, платної – 20 карбованців щомісяця) його забрали до армії. Завдяки тому, що добре грав на гітарі, служив у духовому оркестрі. Спочатку освоїв великий барабан, потім перевели на тарілки. На конкурсі армійської самодіяльності військової частини вибороли друге місце, за що отримав відпустку додому.
Після демобілізації випадково зустрівся (1974) з Володимиром Купових, який запропонував взяти участь у його самодіяльному театрі. Олександро чесно відмовився: «Не зможу, бо маю ваду – заїкаюсь. «Не беріть у голову»,– відповів Володимир Ілліч. І досвід драматичного актора допоміг цей недолік подужати.
Працював слюсарем-складальником, вантажником, креслярем. В управлінні цивільної авіації, в обчислювальному центрі – техніком.
Закінчив Інститут народного господарства. Запросили до Інституту кібернетики, вісім років трудився програмістом. Переманили до Інституту ортопедії (завдяки заступництву керівника лабораторії). Це був, звісно, нонсенс: ну який старший науковий співробітник без медичної освіти... Паралельно працював мімом у відомому вар'єте на четвертому поверсі метростанції «Хрещатик». Там познайомився зі своєю другою дружиною Ольгою, танцівницею і хореографом.
Найбільш відомий за дубляжем Роберта Дауні мол.
Хоча майбутній актор і мріяв з дитинства про театр, але нічого для цього не робив. Отож його близькі були здивовані, коли він сказав, що буде вступати до театрального училища. До того ж хлопець із міста Борисполя на Київщині вирішив підкорювати театральні навчальні заклади Росії. Спроби вступити до Ярославського та Свердловського театральних училищ не були результативними, однак вдалося вступити до театрального училища в Казані.
Роки навчання — це велика школа, що запам’яталася назавжди. Студенти грали на сцені професійного драматичного театру. А однією з перших для О. Лепенця стала роль 50-річного Майора у виставі «Дами і гусари». Після цього вже не відчував проблеми, аби зіграти людину, старшу за себе віком. Здобуті навички знадобилися і під час служби в армії, адже був конферансьє в одному з ансамблів пісні та танцю.
Після строкової служби в армії повернувся в Україну. Це був час перебудови, а в Києві створювалося багато театрів-студій, однак більшість із них не витримала випробування часом і дуже швидко чи то з фінансових, чи то творчих причин припинила своє існування. Проте Олегу поталанило. Адже театр-студія, в якому він успішно пройшов прослуховування, не лише витримав перевірку часом, а й став однією з провідних столичних сцен, що нині має назву «Київський академічний театр «Колесо».
Спочатку довелося грати у концерті для дорослих та театральній програмі для дітей. А вже наступного року відбулася прем’єра вистави «Триптих для двох», створеної художнім керівником театру Іриною Кліщевською за оповіданнями Семена Злотнікова. Цей спектакль звів Олега з молодою актрисою Галиною Зражевською. Через півроку вони одружилися, у них народився син, якого назвали Андрієм на честь Андріївського узвозу, на якому розташований театр «Колесо», що поєднав їхні долі.
Хоча з кінематографом в актора не склалося, однак він активно працює у сфері дубляжу. В українських кінотеатрах голосом Лепенця говорять Роберт де Ніро, Дастін Гофман, Брюс Віліс, Мел Гіпсон. І помилково дехто думає, що дубляж — це легка справа. Часом доводиться навіть дихати в одному ритмі з голлівудськими артистами, разом із ними переживати все, що відбувається на екрані. І все ж головним для актора залишається театр, де він прагне ще виконати багато нових ролей.
Народився 7 жовтня.
Закінчив театральну студію Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.
Актер Київського театру "Колесо".
Заслужений артист України
Закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім.Луначарського
Працює в театрі "Колесо" з 2009 року
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.Карпенка-Карого
Працює в театрі "Колесо" з 2008 року
Театр «Колесо» був заснований у 1988 році. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.
Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру.
Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним – актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі, у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави.
Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» отримав статусу «академічного». У теперішній час, театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.
« Випадок у "Готелі Дю-Комерс" »
