Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Венецiaнець »
Інноваційний театральний проект за мотивами творів Вільяма Шекспіра, створюваний за новітнім методом креативної акторської образної імпровізації на основі практичних і теоретичних напрацювань започаткованих українським театральним режисером Лесем Курбасом.
В якийсь момент настає час зривати маски… Карнавал людських доль – світ, в якому живе… Його ім'я – Фелікс Поенару. Він – розлучник…
Відморожена пластична казка «Холод» про те, як не замерзнути. Збірник метафоричних історій про дівчинку Герду, яка шукає тепло і вхід в зону комфорту. У світі, де панує секс, релігія, rock’n’war
Протягом всього життя людині випадає багато шансів піти поряд зі Світлом чи Темрявою... Він обирає і це перетворюється в його дорогу. Наш герой подорожує назад в часі своїм життям. Крок за кроком, шанс за шансом, вибір за вибором...
Перша вистава театрального бюро Promin' за одноіменною п'єсою сучасного драматурга Олексія Доричевського. 12-поверховий самострой, самотня корова, що стоїть посеред міста, локомотив «Иосиф Сталин 2» – проміжні персонажі п'єси. Але саме вони і формують її характер. Із чого ліпити життя? –основне питання вистави. Головний герой ліпить його із зефіру, будівельників і компросів. Але історія п'єси «Архітектор» не лише про архітектуру. А про всю пост-радянську ментальність. Події розгортаються в 70 рр минулого століття, а 80% житлового фонду лишилось нам саме з радянських часів. У цій роботі ми звертаємось до мислення комуністичної доби. Намагаємось зрозуміти, як та ідеологія впливає на наше сьогодення. За якими моделями ми створюємо своє життя? Що це за «Архітектор», який будує наш світ?
Надихнувшись традиційним українським карнавалом, творці «Модерн-Вертеп» винайшли власний спосіб пропагувати мовою театру абсолютні цінності – чесність і справедливість, довіру і любов. Суть лялькового вертепу: дія, що розігрується на двох поверхах. На верхньому – різдвяна драма про народження Ісуса Христа, на нижньому – сатирично-побутові інтермедії. Сучасне бачення та головна ідея «Модерн-вертепу»: розповісти про відвічний діалог тіла і душі, зберігаючи структуру двоповерхового лялькового театру. І якщо душа мріє про любов та прагне порозуміння, то тіло – загрузло у побуті та не дослухається порухів душі. Одна з ключових ознак вистави – мультижанровість: вона побудована на взаємодії одразу багатьох сценічних форм виразності – ляльки, пантоміми, мультимедійного зображення та сучасної електронної музики. Ця п'єса пройшла тернистий шлях – від поневірянь театральними майданчиками до оскароносної екранізації з Елізабет Тейлор у головній ролі. Врешті-решт тонку поетичну притчу про складні відносини душі та тіла можна буде побачити на київських театральних підмостках.
Вистава викликала в мене доволі неоднозначні емоції. Не хочеться вживати слово "пригнічення", але це було щось близько до цього. Були моменти, коли роль актора захоплювала повністю, але не було відчуття ототожнювання себе та героя. Трохи тяжкий настрій зхалишився. Не було відчуття, що ти ніби відпочив на виставі. Напроти, з залу я вийшла завантажена думками. Коли глядач лише заходить в зал, там вже грає музика, яка тисне на його психологічний стан. Він вже розуміє, що на виставі буде багато чого незрозумілого. Перед початком вистави, про це ж говорить режисер. Він попереджає, що після перегляду спектаклю може винукнути багато питань. Питання виникли ще після першої сцени, коли я намагалась збагнути, як зв'язані актори між собою. Взагалі спектакль був поставлений по комедії Вільяма Шекспіра "Венеціанський купець". Емоції натягує гітарист, який супроводжує своєю грою всю виставу. Музика була блискуча. Деякі актори блискуче грали, а деякі не змогли зачепити. Раджу людям, які люблять подумати на виставі та відчути на собі вплив психоделічної музики та танців.
У 1996 році закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища, курс В.І. Ковалевського
З 2010 року - навчання на кафедрі організації театральної справи Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого
1996 - 1999 - артист Чернігівського молодіжного театру
1999 - 2013 - артист Дніпропетровського молодіжного театру
2007 - 2008 - артист Дніпропетровського академічного театру ім. Т.Г. Шевченка
2007-2012 - артист Запорізького театру "VIE"
З 2013 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Лауреат вищої театральної нагороди Придніпров'я «Надія Січеславни»:
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Мікеле в спектаклі «Філумена Мартурано» Е. Де Філіппо (2003)
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» і Гран-прі за високий професіоналізм і майстерність у створенні характеру англійського джентльмена в екстремальних обставинах за роль Джорджа Пігдена в спектаклі «№ 13 або божевільна ніч» Р. Куні (2006)
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Бомбіли у виставі «Рейс 1 999, або Карма успішності» Л. Андронова (2008)
За моноспектакль «Все, нарешті» П. Турріні:
Лауреат в номінації «Кращий актор фестивалю», Всеукраїнський фестиваль недержавних театрів «Курбалесія» м. Харків (2009)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії», м. Херсон (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю "Homo Ludens", м.Миколаїв (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Арт-Окраїна», м. Санкт-Петербург (2011).
У 1981 р. закінчив Київський державний театральний інститут імені І. К. Карпенко-Карого (курс Н. А. СРСР А. Є. Гашинського).
Один із фундаторів Львівського театру ім. Леся Курбаса (1987 р.).
Працює завідувачем відділу культурології у НЦТМ ім. Леся Курбаса. Керівник театральної лабораторії «СТУДіЯ А. К. Т.». досліджує природу творчих процесів Людини. Проводить психофізичні тренінги направлені на пробудження творчої природи та розвиток особистості.
Розробив оригінальну освітню методу направлену на пробудження творчого потенціалу актора, режисера, драматурга, — Метод Креативної Структурованої Імпровізації.
Проводить майстер-класи «ТЕРИТОРІЯ ТВОРЕННЯ» в університетах, акторських школах, театрах і театральних центрах України та за кордоном.
Проводить Театральні Літні Школи для дослідників театру.
Вистави: «Жінки», 2005, «Дочасність», 2007, «Апперцепція дочасності», 2010—2011, «С7М» 2013, «Дванадцять персонажів у пошуках автора», «НA-Вій-НА», «СІМ» 2014.
Всі спектаклі створюються за допомогою Методу КреативноїСтруктурованої Імпровізації. Тексти і персонажі створюються суб'єктами, які беруть участь у виставах.
Організатор і художній керівник Літньої Школи в селі Криворівня «Територія Творення»
Активно знімається у кіно (понад 30 ролей), в кінопроектах Польщі, Росії, Єгипту, Курдистану та США.
Автор документального фільму «Коляда для Параски» 2005 р.
У 2012 році у видавництві СПОЛОМ вийшла у світ перша збірка оповідань « СЕВЕРИНОВІ СНИ».
У 2013 році видавництво НОВА КНИГА надрукувала книжку «С7М» (сім) з серії «Бесіди з Майстром».
Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».
Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна».
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.
« Венецiaнець »
