« Великий Льох »

Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.

У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем'єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. Фото та анотації надано театром

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.