Творчий шлях Володимир Костянтинович Абазопуло розпочав у 1977 році на сцені Національного театру ім. І. Франка після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого.

За роки роботи в театрі актор створив чимало яскравих, неординарних образів, що стали класикою сценічного мистецтва. Серед них: Антоніо «Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі, Піп Чиря «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Дон Жуан «Благочестива Марта» Тірсо де Моліна, Хвиля «Житейське море» І. Карпенка-Карого, сер Агровейн в «Мерлін» Т. Дорста, У. Еллер, герцог Корнваль «Король Лір» У. Шекспіра, Менахем «Тев’є-Тевель» Шолом-Алейхем, Коров’єв «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим. Кожен із образів, що їх створив актор, завжди відрізнявся вишуканим пластичним малюнком і абсолютним відчуттям авторського стилю. Прекрасні вокальні данні дали змогу акторові працювати в жанрі мюзиклу: Турн в «Енеїді» І. Котляревського, Кошон в «Білій вороні» Ю. Рибчинського, Г. Татарченка, Шльомов в «Українському водевілі» М. Кропивницького, Князь «Крихітка Цахес» Я. Стельмаха, С. Бедусенка за Е. Гоффманом. У сьогоднішньому репертуарі актора можна побачити у таких ролях: Привид херсонського чумака «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицького, Гімнаст «Едіт Піаф. Життя в кредит» Ю. Рибчинського, Казак «Назар Стодоля» Т. Шевченка, Маврадоні «Грек Зорба» Н. Казантзакіса.

Говорячи про Абазопуло В. К., не можна не сказати про його діяльність як постановника численних сценічних боїв та фехтування не тільки на сцені театру ім. Франка, а й на сценах багатьох театрів України, більшість з них, як, наприклад, знаменита «крутка» козаків в «Енеїді» І. Котляревського, стали класичними.

На сьогодні захоплення пластикою знайшло свій розвиток у викладацькій діяльності. Абазопуло В. К. передає свій досвід, свою вишукану техніку, свою відданість сценічному мистецтву молодим акторам.

Творчу діяльність розпочав на сцені Київського академічного російського драматичного театру ім. Лесі України (тепер – Національний) у 1975 році одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого (тепер – Національний Університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого).

З 1980 року - працює в Національному академічному театрі ім. Івана Франка. Понад тридцять років Задніпровський Олександр Михайлович віддав вірному служінню мистецтву театру, сьогодні він по праву займає чільне місце в сім’ї франківців!

Перші ж роботи актора на кону Національного театру ім. Івана Франка стали свідченням непересічності таланту, артистизму і глибокого розуміння природи театру. Мабуть, тут не останню роль зіграло генетичне коріння Олександра Михайловича – представника славнозвісної династії Задніпровських-Ткаченко, які протягом багатьох десятиліть творили мистецтво франківців.

Продовжуючи традиції своїх рідних, усвідомлюючи відповідальність, що йому надіслала доля, кожною своєю роботою актор відкриває нові, незнанні грані свого обдарування. Його мистецькій палітрі притаманні м’яка самоіронія і гострота зовнішнього малюнку, що з особливою силою виявлялося в роботах над виставами: «Конотопська відьма» І. Квітки-Основ’яненко (Судденко), «Енеїда» І. Котляревського (Турн), «Блез» К. Моньє (Блез), «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого (Невідомий), «Різдвяна ніч» за М. Гоголем (Вакула) – що стали класикою національного мистецтва. Поруч були образи героїко-романтичного плану, такі, як Генрі у виставі «Я, Генрі II…» Д. Голдмена та Нельсон у виставі «Леді і Адмірал» Т. Реттігана, Фредерік Леметр у виставі «Фредерік, або Бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта.

Про різноплановість актора, легкість, з якою він однаково успішно працює в будь-якому жанрі драматургії, свідчать діаметрально протилежні ролі: Йосип в «Ревізорі» М. Гоголя, Ботвел у виставі «Віват, королево!» Р. Болта, Лепле «Едіт Піаф. Життя в кредит» Ю. Рибчинського, І. Афанасьєва, Майор у виставі «Дами і гусари» О. Фредро, Барон Альфонсо - «Моя професія – синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі, Р. Тарабузі, Лікар у спектаклі «Три товариші» зі Е. М. Ремарком, Вальтер, судовий радник - «Розбитий глек» Г. фон Кляйста.

Робота над образом Хоми Кичатого у виставі «Назар Стодоля» за Тарасом Шевченком стала етапною у творчості актора і дала змогу митцю висловити свою естетичну і громадянську позицію. Хома-Задніпровський уособлює в собі трагічну подвоєність, глибокий психологічний конфлікт між жадобою влади та моральними чеснотами. Фінальна сцена прозріння і покаяння Хоми народжує в глядній залі істинний катарсис.

Трагічно-іронічний Сорін у виставі «Чайка» А. Чехова, вишуканий сибарит князь Абрезков у «Живому трупі» О. Толстого, Кіса Вороб’янінов у виставі «Великі комбінатори» за романом Ільфа, Петрова одні з останніх робіт Актора. Кожна з ролей, що їх створив артист, відкриває нові, неповторні грані творчого діапазону митця, всю багатомірність особистості, яка є запорукою зустрічі зі справжнім мистецтвом.

Говорячи про Олександра Михайловича, не можна не сказати, що протягом багатьох років актор не просто активно суміщає роботу в театрі із численними виступами на радіо, телебаченні, а він є однією з найпопулярніших, знакових фігур української культури.

З перших ролей Анатолій Гнатюк звернув на себе увагу як на особистість неординарну, з яскраво вираженим тяжінням до створення гострохарактерних образів. Що в свою чергу сприяло його активній зайнятості у виставах діючого репертуару. Ним створені образи: Бегемота «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Кум «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Чорт «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем. Ці образи відрізнялися м’яким гумором, щирістю, особливою сценічною привабливістю і істинною народністю.

Пізніше актор довів, що окрім характерних робіт спроможний працювати в інших жанрах. Серед його ролей: Іван Барильченко «Суєта» І. Карпенка - Карого,Освальд «Король Лір» В. Шекспіра, Санчо Пансе «Сміх і сльози Дон Кіхота» за Сервантесом, Шельменко «Шельменко- денщик» Г. Квітки- Основ'яненка, Траньйо «Приборкання норовливої» В. Шекспіра.

Справжнім бенефісом актора стало виконання ролі Голохвастова у виставі «За двома зайцями» М.Старицького. Зовсім несподіваним, щемливо зворушливим був його Тузенбах в «Трьох сестрах» за А.Чеховим, як і роботи: Чистахівський «Божественна самотність» О.Денисенка, Бобчинський «Ревізор» М.Гоголя. У виставі «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта Анатолій Гнатюк створив трьох різнопланових персонажів. Сьогодні Анатолій Гнатюк також продовжує працювати в різних жанрах і різних стилях, використовуючи весь свій акторський досвід, він творить такі яскраві гострохарактерні образи, як:Гжегож «Дами і гусари» О. Фредро, Бартоло «Весілля Фігаро» Бомарше, Семен Босий «Така її доля» за Т. Шевченком, Остап Бендер «Великі комбінатори» за мотивами твору «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова.

Багато років Анатолій Гнатюк плідно працює ведучим на провідних телевізійних каналах, в українському кінематографі. Сьогодні головним для актора стала підтримка наших бійців у зоні АТО. З червня 2014 року ним проведено десятки концертів, зустрічей у шпиталях та військових частинах.

Закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого у 1996 році.

З 1997 року працює в Національному театрі імені Івана Франка.

Високо піднята планка творчості актора виправдана тим, що він належить до одного зі славних родоводів франківців – Рей-Ткаченко-Задніпровські.

Сценічна аура актора випромінює життєлюбність, легкість імпровізації, каскад веселощів. Він рухливий, експресивний і пластичний. Спілкування із партнерами Назара Задніпровського набуває гранично-логічної визначеності і театральної окресленості. Саме на цих психологічних та технічних принципах були вибудувані ролі: Бйонделло («Приборкання норовливої»), Меркуціо «Ромео і Джульєтта», Родріго «Отелло» В. Шекспіра, Мотл у «Тев’є-Тевелі» за Шолом-Алейхемом, Ракітін у «Братах Карамазових» Ф. Достоєвського. Він гранично артистичний в різних театральних жанрах і стилях від Добчинського в «Ревізорі» М. Гоголя до Лавріна в «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуй-Левицького.

Сьогодні він з блиском виступає у ролях: Едмунда «Дами і гусари» О. Фредро, Леонідо Папагатто «Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі, Маюфеса «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, Остапа Бендера «Великі комбінатори» за романом І. Ільфа та В. Петрова «12 стільців». Висока міра природного обдарування митця постійно підкріплюється його ретельною роботою над собою. Кожен свій вихід на сцену він сприймає як іспит. Ця вимогливість – запорука беззупинної ходи актори до майстерності, що, безперечно, доводить образ Ляфлеша з останньої прем’єри франківців «Скупий, або школа брехні» Ж.-Б. Мольєра.

Не можна не сказати про активну громадянську позицію митця, він бере участь у численних мистецьких заходах України, що, безперечно, свідчить про його турботу і небайдужість щодо майбутнього держави.

Творчу діяльність Людмила Смородіна розпочала у 1978 році одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

За роки роботи в театрі актрисою створено чимало найрізноманітніших образів у виставах сучасного та класичного репертуару. Починаючи з перших днів, вона виявила граничну органіку, вміння віднайти найпотаємніші риси характеру героїнь, яких зіграла.

Поступово від роботи до роботи Людмила Смородіна почала виявляти явний хист до гострохарактерних образів: Гелла «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Унікум «Санаторійна зона» М. Хвильового, Марія Георгіївна «Огненний змій» Л. Яновської.

У ролях розкрилося тонке комедійне обдарування актриси, вміння поєднати гостру зовнішню форму із внутрішньою достовірністю, артистизм із вишуканим смаком, від чого в свою чергу народжується переконливість створеного. Серед робіт Людмили Смородіної такі знакові образи, як: Гонерілья «Король Лір» В. Шекспіра, Годл «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом, Донья Беатріса «З коханням не жартують» Педро Кальдерона, Елінор «Я, Генрі II…» Дж. Голдмена, Емма Гамільтон «Леді і Адмірал» Т. Реттігана, Клея «Езоп» Г. Фігейредо, Анна Андріївна «Ревізор» М. Гоголя, Ваніна «Житейське море» І. Карпенка-Карого, Кларк «Кар’єра Артура Уї» Б. Брехта, Хохлакова «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського. Всі вони - яскраве підтвердження всебічного таланту, неповторного виконавського стилю.

Людмила Смородіна має прекрасні вокальні та пластичні данні, що надали змогу з успіхом виступати у музичних виставах: «Енеїда» І. Котляревського (Венера), «Біла ворона» Г. Татарченка та Ю. Рибчинського (Сторічна війна).

Справжніх трагедійних висот Людмила Смородіна досягла у виконанні ролей Марії Стюарт та Єлизавети Тюдор у виставі «Віват, королево!» Роберта Болта. За короткий відрізок сценічної дії, актриса створила два абсолютно полярні, гранично достовірні образи.

Роль Стехи у виставі «Назар Стодоля» Т. Шевченка проявила всю зрілість і непересічність таланту Майстрині. Тут поєднуються самовідданість, героїзм української жінки. Стеха – справжня козачка, яка вміє приворожити чоловіче серце й майстерно володіє шаблею. А також виявляє риси, притаманні знаменитим українським характерникам - така ж мінлива, гостра на розум, вміє постояти за себе. І в той час відчайдушно й затято відстоює славні традиції предків.

Такі роботи актриси як Мадам Жорж з вистави «Фредерік, або Бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта, Аркадіна в «Чайці» А. Чехова та пані Оргонова з класичної польської комедії О. Фредро «Дами і гусари» - є ще одним яскравим свідченням непересічності її таланту.

Із самого початку творчої діяльності і посьогодні Людмила Смородіна, окрім роботи в театрі, плідно й цікаво працює в кіно, на телебаченні, в її творчому доробку ціла галерея різнохарактерних образів, створених у співдружності з провідними українськими кінематографістами.

З 2004 року працює у Новому Драматичному театрі на Печерську.

Свою творчу діяльність Василь Баша розпочав на сцені Львівського театру юного глядача імені М. Горького у 1980 році після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого (тепер – Національний Університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого).

З 1999 року Василь Баша працює в Національному академічному театрі ім. Івана Франка.

Актор одразу увійшов до діючого репертуару. За період роботи в театрі ним створено чимало різнопланових образів у виставах театру, кожен з яких відзначається справжнім професіоналізмом: Степан - «Кохання в стилі бароко» Я. Стельмаха, Капітан Снєгірьов - «Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським, Афанасій - «Буквар Миру» Г. Сковороди, Портос - «Ех, мушкетери-мушкетери» Є. Євтушенка.

У якій би виставі актор не брав участь, він завжди гранично правдивий, щирий, азартний. За останні роки ним створено діаметрально протилежні образи у виставах: Козак Шило «Урус-Шайтан» І. Афанасьєва, Бартоло «Весілля Фігаро» Бомарше, Дончук «У неділю рано зілля копала…» за О. Кобилянською, Себастьян, Трінколо «Буря» У. Шекспіра, Старий «Morituri te salutant» В. Стефаника, Іван Петрович Бичок «Гімн демократичної молоді» С. Жадана, Сесіл «Віват, королево!» Р. Болта, Іван Голий «Така її доля…» за Т. Шевченком, Феноген «Хазяїн» І. Карпенка-Карого.

Декілька років в театрі в фойє з успіхом йшла моновистава «Зачарована Десна» за О. Довженком. Образи, що їх створив Василь Баша в останніх роботах театру: Сванте Стуре у п’єсі А. Стріндберга «Ерік XIV» та Брекенбері у «Річарді ІІІ» У. Шекспіра – стали ще одним підтвердженням непересічності і багатомірності творчої палітри актора.

Сьогодні Василь Баша по праву займає провідне місце у франківському колективі. Досвід, вишуканий смак і відчуття глибини національної культури, що притаманні акторові, дали можливість через його творчість відчути час, минуле і прийдешнє українського мистецтва, що заряджають вірою в духовне відродження нації глядний зал.

1987 року закінчила студію при театрі імені Івана Франка (курс нар. артистки України Ю. С. Ткаченко).
Працювала в театрі юного Глядача в м. Києві, в театрі ім. Лесі Українки в м. Києві.
З 2002 року працює в Національному театрі імені Івана Франка.

Закінчив Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж 2002 року. 2008 року - Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (спеціальність - театрознавство, організація театральної справи).

Працював солістом-вокалістом у Київському національному театрі оперети. З 2002 року працює в Національному театрі імені Івана Франка.