Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Нова постановка театру КХАТ «Ведмідь.ua» за п'єсою Антона Чехова «Ведмідь» – це небачене досі прочитання класичного шедевра сучасними київськими режисерами – заслуженим артистом України Віктором Кошелем і Катариною Сінчілло. Цей режисерський тандем вже давно зарекомендував себе, як творець театральних сенсацій, іскрометних і дотепних комедій, сміливих фантазій на тему світової класики. Але тут вони перевершили самих себе. Такого «Ведмедя» ви ще не бачили ніколи, він викличе посмішку навіть у закоренілих театральних скептиків, яких уже нічим неможливо розсмішити. Цей Бенефіс так полюбилася київським глядачам іронічною, неймовірно привабливою з унікальною харизмою, актриси театру і кіно Тетяною Лозіною. Її героїня Олена Попова, жінка в самому соку, вирішила поховати себе заживо разом з передчасно померлим чоловіком. Але еротичні сни, в яких до неї приходить незнайомець, не дають спокою. І раптом таємничий спокусник приходить до неї наяву з плоті і крові ... Зворушливий і глибокий, як всі КХАТовські постановки, це вистава про нашу загадкову слов'янську натуру, про єдність і боротьбу протилежностей – чоловічого і жіночого світу. Ми не можемо жити одне без одного саме тому, що ми такі різні дві половинки одного цілого. Геніальний Антон Чехов визначив жанр п'єси, як жарт. І режисери з ним погодилися, це був найсмішніший жарт нашого Творця – розділити світ на чоловіків і жінок.
Прем'єра нової версії вистави «Чайка» Антона Чехова в театрі КХАТ – це справжня подія в театральному житті Києва і чудовий подарунок для всіх глядачів. Вперше в ролі Аркадіной в чеховській «Чайці» на сцені ви побачите легенду театру і кіно, зірку світового рівня, нагороджену Голлівудом, народну артистку України Ларису Кадочнікову. Прем'єрою першої версії Театр КХАТ відкривав свій другий театральний сезон 11 вересня 2011 року. Увагу глядачів тоді привернула оригінальна режисерська компіляція одного з найбільш відомих шедеврів світової драматургії, нове незвичайне трактування всіх персонажів, сучасні сповідальні звучання – з одного боку, і дивовижне відчуття знаменитої чеховської атмосфери – з іншого. З кожною новою версією вистава удосконалювалась і видозмінювалась. Сьогодні це зрілий плід творчості зоряного складу КХАТ.
Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.
Класика завжди залишається цікавою для глядача, адже піднімає питання, актуальні у всі часи. Вистава «Кайдашева сім'я» за повістю І.Нечуя-Левицького у постановці В.Стасенка поєднала в собі неповторний колорит відомого твору і новаторський підхід до створення сценічного дійства. Глибина проблематики – бездуховність, неповага людей один до одного, гріховність суспільства – розкривається легко і невимушено, в гумористичній формі, на фоні яскравих декорацій в оригінальному стилі та в супроводі живої музики у виконанні оркестру театру. Все це – неординарне авторське бачення, яскраві декорації і костюми, музичний супровід, талановита гра акторів – створюють феєричне народне шоу, яке не залишає глядачів байдужими і викликає цілий вир емоцій.
О.Островського називаємо великим, бо він умів, як ніхто інший, поєднувати соціальне з особистим... Досі про сьогодення, можливо, і правильно, але ніхто не зміг сказати з такою, загалом, і нещадністю, і люттю, і пророчим даром, як це зробив Островський. Думаю, що маю право так говорити, тому що за останні роки я поставив багато його п'єс. Просто перелічу: "На всякого мудреця досить простоти", "Вовки та вівці", "Одруження Бальзамінова", "Без вини винні", і нарешті - "Тепленьке місце". Тому можете собі уявити, який я наповнений Островським. І, вочевидь, це не випадково. Можливо, Островський ніколи не був так затребуваний в Росії (та й в Україні), як сьогодні. Практично немає театру, який не ставив би його, та ще й по кілька разів. Річ у тім, що Островський, вслід за Мольєром, здається, не залишив жодного явища, жодної рисочки нашого з вами характеру, та й просто жодної заповіді, які ми постійно порушуємо і про які він говорить у своїх творах. Тому, коли йдеться про Островського, кожен режисер, який його ставить, повинен обов’язково відчути і поезію його творінь, я вже не кажу про заяложені істини - характери, зіткнення. Хрестоматійність Островського відома всім. Але завжди, як мені видається, у кращих його творах існує можливість знайти глибинні питання. І, очевидно, величезну роль у них грає присутність філософської притчі. Ось чому він і складний, і прекрасний, і глибокий, і цікавий для кожного, хто до нього торкається. Саме поняття-заголовок - "Тепленьке місце" - на титульному аркуші п'єси гіпнотизувало, і ніхто не хотів звернути увагу на першу фразу: "Я кохаю вас ..." А це ключ до розуміння усієї п'єси... " Тепленьке місце" - одна з найпрекрасніших п'єс, присвячених темі кохання. Хто ще вмів так писати про нього, як О. Островський?! І саме тому п'єса " Тепленьке місце" так соціально загострена. Любов - найвірніший уламок, на якому вивіряється поняття прибуткових місць... Всесилля грошей... А те, що сьогодні, через півтора століття, це прочитується ще гостріше, говорить про воістину пророчий дар Великого Російського Драматичного Поета... Однак... Однак... Однак… Я хочу вірити: є речі, яких і сьогодні купити не можна. І що слова - "Честь", "Гідність", "Любов" ми не залишили назавжди у «прекраснодушному» XIX столітті. Про це я і хотів поставити виставу...
В історії кожного театру є п'єси, до яких час від часу звертаються митці різних поколінь. Для Національного театру імені І. Франка «Мартин Боруля» є знаковою постановкою. Перше її прочитання на нашому кону (1950р.) та виконання головної ролі фундатором театру Гнатом Юрою овіяне театральною легендою. До п'єси зверталися також у 1967 та 1979 роках. Але класика є класикою, і нинішне покоління франківців на чолі з режисером Петром Ільченком та художником Олегом Татариновим пропонують свою оригінальну версію. Автори вистави відкривають у знаній історії гіпертрофовану, абсурдну ситуацію, в якій герой стає бранцем та жертвою власних, непідтверджених реальністю амбіцій. Через яскраві театральні метафори, видовищність, гротеск вистава поступово приводить нас до думки про оманність і навіть трагічність відходу від власного «я» в ім'я ілюзорних ідей зверхності. «Ідея фікс» Мартина Борулі – отримання дворянства примушує краще зрозуміти самих себе, привести у відповідність власні прагнення та амбіціії. Фото та анотації надано театром.
Современное прочтение классического произведения Антона Чехова "Медведь". Спектакль вызвал и недоумение и улыбку. Красивая и обаятельная героиня пьесы много месяцев подряд не может оправиться после смерти мужа. Никого не принимает, никуда не ходит, решила похоронить себя заживо. И вдруг является ОН – тот лучик света, который пытается осветить ее мрачные будни и отвлечь от оплакивания умершего мужа. Они такие разные как инь и янь, но в этом и заключалась их притягательность.Безумно талантливо играла обаятельная и такая харизматичная актриса театра и кино Татьяна Лозина. Режиссеры Виктор Кошель и Катарина Синчилло воплотили все свои самые смелые фантазии в этом классическом произведении. Было интересно, где они определили грань.Уютный зал ожидания, но сам зрительный зал без подъёма, поэтому хорошо будет видно на первых рядах.
Наче все було, класика, Чехов, не нудно, не розтягнуто, актори грали... Але все ж таки мені чогось не вистачило, не заципило та емоцій вистава не викликала. Інколи було незрозуміло, що відбуваєтся, що цим хотіли показати. Після вистави , навіть, роздумувати над побаченим й не хотілося. Роблю поправку, що не великий знавець цієї вистави у постановах інших театрів. Особливо не має з чим порівнювати. Намагання осучаснення та нового погляду на класику, позитивна кінцівка однозначно, мені сподобалось. Вдова дала слово, що після смерті чоловіка к жалобі, їй не до нових стосунків вона й з будинку нікуди не виходить. Але одного разу за грошовим боргом покійного приїзжає чоловік...Вистава відрізняється від оригіналу. Але такий варіант сподобався, особливо дуже добра кінцівка . Інколи не доречними і незрозумілими були танці, деякі фрази. Актори гарно справилися з ролями. Видно було старалися, вживалися у ті події, жили цією пєсою. У цього театру, однозначно, є свій глядач який їх знає та любить, приходить саме на них. Було неоднозначно: то цікаво то нецікаво. Вся вистава не змогла тримати увагу: місцями було незрозуміло та нудно. Незручний зал, голови попередніх людей заважали бачити, особливо події, що відбувалися на підлозі. Театру раджу не затримувати початок вистави. Багато людей, одна кімната очікування. Якби щось зі стільцями прибувати - чи шахматкою ставити... немає підйому і голови заважають. Дуже погано видно. Тут лише фарт , щоб попереду сиділи низькі люди чи було вільно.
З 1979-1995 р. працював у Запорізькому театрі Молоді (актор, режисер).
1992–1995 р. – Запорізький музично-драматичний театр ім. М.Щорса.
З 1995 р. – Київський Національний академічний драматичний театр російської драми ім. Лесі Українки.
З 2002 р. – Київська дитяча Академія мистецтв (викладач майстерності актора).
З 2011 р. – Київський Класичний Альтернативний Художній театр (режисер, актор).
Працювала в зарубіжних телевізійних, рекламних, театральних і культорологічною проектах (Польща, Італія, Швейцарія, Японіят а інші.1992-1999р).
Автор поетичних збірок «Катюша і Катерина», «Тридцять сонячних поезій».
Автор п'єс «Тридцять сонячних поезій», «Я вас люблю: Гумільов, Ахматова, Одоевцева».
Лауреат четвертого Всеукраїнський творчого конкурсу «Російська Мадонна». У співавторстві з Павлом Глобою ведуча мультимедійного проекту «Глобальний поради з Катаріною Синчилло» та міжнародного кінофестивалю «СевастопольFEST».
Працювала з 1998 року в Театрі на Липках.
У театрі КХАТ працює з 2017 року. Актриса, заступник директора і завтрупою театру.
Закінчила Київський Національний університет культури і мистецтв (2019, майстерня Нечепоренко В.М). Магістр сценічного мистецтва.
З 2019 року – акторка театру КХАТ
КХАТ – це унікальний і дивовижний театр, нічого подібного на сьогоднішній день в Україні немає. Театр називається Класичний Художній, тому що в основу його постановок закладені кращі класичні і художні традиції, якими наша театральна школа прославилася на весь світ і які в багатьох театрах на сьогоднішній день, на жаль, забуті. І Альтернативний тому, що своєю сповідальністю, максимальною віддачею на межі неможливого, своїм очисними діями, він альтернативний дешевим комерційним постановкам. Він працює як творча майстерня. У пресі неодноразово зазначалося, що КХАТ – це театр, який увійде в історію театрального мистецтва.
Засновники КХАТу вважають, що справжній театр повинен давати глядачеві таку кількість енергії, щоб після вистави він був здатний змінити щось в собі і в своєму житті на краще.
КХАТ – це завжди сузір'я цікавих особистостей на сцені, актори, які відомі не тільки по кіно і телесеріалам, а й відзначені міжнародними театральними преміями – це актори європейського рівня. Щоб переглянути вистави КХАТ глядачі, режисери і театральні критики приїжджають з інших міст і країн.
13 березня 2011 року в Києві стало на один театр більше. У Будинку Актора (Ярославів Вал, 7) о 17.00 театральним проектом «До» відкрився КХАТ. КХАТ – це добровільне об'єднання акторів з різних київських театрів, створене актором Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, режисером і викладачем акторської майстерності заслуженим артистом України Віктором Кошель і драматургом, режисером, автором і ведучою телепроектів, актрисою театру і кіно Катариною Сінчілло по численними проханнями глядачів після телепроекту «Тридцять сонячних поезій».