Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Віват, Бушон! »
Бушон – маленьке містечко, якого ви певно не знайдете на жодній мапі, та й супутники навряд його зможуть розгледіти на европейських просторах. Очолює містечко дуже заповзятливий мер – Жак. З казни Евросоюзу він вміло «викачує» кошти на облаштування щасливого життя довіреної йому громади. За документами в містечку процвітає «бананова плантація», яку щодня на підвіконні поливає секретарка, активно розвивається школа, в якій навчаються чотири учні, один з яких – сорокасемирічний Ніколя (брат Жака), працює велике сільське господарство, в підтвердження наявності якого чути «бекання» секретарки Одетти... Але раптом – як грім серед ясного неба – до них в Бушон їде «ревізор» з Евросоюзу!
Всі події та персонажі є вигаданими. Будь-які аналогії – випадкові. Легка та весела п’єса створить гарний настрій, але й змусить замислитися над актуальними питаннями нашого щоденного життя, адже сміятися, дивлячись виставу, ми будемо і з себе
Комедія-зворотній бік «Глядачам дивитися заборонено» – це театр про театр, а також про наше життя. Жодного лицедійства, тепер тільки правда: боротьба не на життя, а на смерть, жорстка конкуренція за головну роль, голки в корсети, підніжки і підлості – все, як є у цьому закуліссі кожного театру або в офісі кожної другої фірми! Підгляньте, що кипить на театральній «кухні», щоб розповідати всім, що ви знавець столичних акторських інтриг.
Хочете отримувати мільярди від ЄС? Як? Запитайте у крюшонцев? Бананові плантації, численні стада великої та дрібної худоби, успішна боротьба зі злочинністю і повна ліквідація безграмотності, молодим – дорогу, ветеранам – шана! Ви не знаєте, хто такі крюшонци і де знаходиться диво-місто Крюшон? Відкриємо секрет – в штаб-квартирі Європейського Союзу цього теж не знають ... Глядачів комедії «Великий переполох в маленькому місті» чекає справжній майстер-клас по залученню величезних капіталів, розробці грантових програм та створення неймовірних проектів за рахунок Євросоюзу. У складі коуч-команди: спритний і винахідливий мер крюшону (улюбленець публіки - Володимир Горянський), незамінна секретарка Клотільда – реалізатор економічних фантазій мера (чарівна Руслана Писанка), людина без віку, соціальних статусів і просто родич Андре (Юрій Феліпенко). А іспит здавати їм доведеться інспектору з Брюсселя – суворому, цинічного, непідкупному чиновнику флап (Макс Максимюк). Іспит на виживання !! Адже за кожен цент від Євросоюзу потрібно боротися не на життя, а на смерть. Обіцяємо гарний настрій, багато гумору, ну і пару фінансових Лайфхак.
Молоді й талановиті акторки театру – дорослі незаміжні доньки головних героїв: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька (якщо трохи заплуталися в іменах – не переймайтеся, Саватій Савлович, коли ходив в «органи» звітувати про сім'ю, теж одну «загубив»). Одна з турбот сімейства – заміжжя доньок. Тому між дівчатами точиться постійна завуальована боротьба за увагу студента, що повернувся з Києва, П'єра Кирпатенка. «Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у стократ смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая». «Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там!» «Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш, вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!»
Добре знані, ті, що на слуху у всіх, пісні великого Булата, раптом склались в любовну історію, що розігрується у привокзальному буфеті під акомпанемент тапера. Вокзальна історія у 27 картинах – це історія, сплетена з 27 пісень відомого барда, кожна з яких маленька сторінка з великої книги під назвою ЖИТТЯ.
Усі ми родом із дитинства! Адже саме в дитинстві з нами відбувалося щось неймовірне, надзвичайно яскраве, веселе і дуже-дуже цікаве. Автор тексту і виконавець - Юрій Яковлєв - повідає вам, любий глядачу, свої невигадані життєві історії про кохання та дружбу, як сумні і веселі, так і романтичні... й не настільки. Можливо, у цих історіях ви впізнаєте себе, пригадаєте своє дитинство, свій двір, у якому ви виросли, свою школу, свою першу вчительку, своє перше кохання... А відтак у цих одкровеннях промайне той яскравий і пустотливий промінчик, який ми називаємо дитинство.
Вистава виявилась легкою та дотепною, саме те, що потрібно для легкого літнього недільного вечору. Було смішно, проте без надмірності. Місцями були «делікатні» такі жарти, та все було гармонійно. Комедія ненав'язливо розповідає нам про труднощі селища Бушон у вигляді його представників – мера, його брата та секретарки, яке переживає кредитно-фінансову кризу. Мер міста шукає шляхи виходу із боргової ями, створюючи ще новіші прециденти. І коли приїжджає інспектор із самого Брюсселя, здається, що героям буде справді непереливки. Сподобались у виставі динамічний сюжет, який не є затягнуто, іронічний, влучний, гумор, простота гри акторів. Була часткова адаптація до нашого регіону, наприклад, події відбуваються у Франції, а в одному моменті актор наводить порівняння з Городком. Гра акторів була не пафосна, дивишся і віриш. Особливо сподобалась виконавиця ролі секретарки – жіночка справді майстерня відіграла, щедро вклала себе у цю багатогранну роль. Перша дія сподобалась більше, видалась дотепнішою. Хоч друга дія не була нудною чи затягнутою, та змінилась атмосфера, і сприймалось трішки по-іншому, більш вдумливо. Вистава була б цікава як молоді, так і людям середнього віку. Після перегляду виходиш з театру у піднесеному настрої.
Сюжет досить оригінальний. Дії розвиваються в селищі, яке занепадає. Його кмітливий мер набрав кредитів у ЄС на різноманітні проєкти, але замість їх втілення роздавав гроші односельцям, щоб ті не їхали з села. Врешті решт, до них приїздить перевірка, що й зумовлює всі наступні пригоди в виставі з проголошенням незалежності, визнання ООН та капітуляції. Вистава налаштовує дуже позитивно, було багато справді кумедних моментів, вся вистава пройшла дуже легко та натхненно. Актори дуже добре зіграли, їм вдалося переконати глядачів, що вони не просто в Бушоні, а може навіть самі бушонці. Вистава сподобалася від початку і до кінця.
Навчався у народного артиста України Едуарда Митницького.
Рік працював в Івано-Франківському муздрамтеатрі ім. І. Франка. Після цього Ігора запросили до Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру.
За чотири роки я поставив сім вистав. Серед створених вистав була вітчизняна та світова класика, сучасна драматургія.
Рік я працював у Київському академічному молодому театрі.
1984 — закінчив студію при Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас Богдана Козака, Любові Каганової).
1995 — закінчив факультет української філології Львівського університету.
З 1984 — артист Національного академічного українського драмтеатру імені Марії Заньковецької.
Водночас з 1991 працює на радіо «Воскресіння»: ведучим програм, режисером рубрики «Літературна книга», також озвучує тексти художніх книг та фільми: озвучив понад 60 аудіокниг, здійснив дубляж та озвучку близько 470 фільмів.
У Львівському університеті: доцент кафедри телебачення та радіомовлення факультету журналістики («Основи дикторської майстерності»), доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності (викладає сценічну мову).
З 2007 — Заслужений артист України.
З 2017 — Народний артист України.
Народився 27 вересня 1978 року в смт. Верховина Івано-Франківської області.
У 2000 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
У НАУД театрі імені М. Заньковецької працює з 2002 року. У доробку актора понад 50 ролей, серед пам’ятних робіт актор називає свою першу велику роль Анатоля («Анатоль» А. Сніцлера) у режисерському прочитанні з. д. м. України Галини Воловецької.
Також Василь Коржук – автор ідеї та сценарію короткометражного фільму: «Гамбіт» (2018 р., режисери: А. Сніцарчук, Р. Мартин).
Народився Орест Огородник 28 квітня 1973 року в Львові.
Закінчив Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, за спеціальністю — актор музично-драматичного театру та кіно, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна та Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна.
Актор та режисер-постановник Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Олександр Норчук — український кіно-, теле- та театральний актор, Заслужений артист України.
Народився 26 березня 1978 року в Львові.
У 1999 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Ірини Молостової та Юрія Висоцького.
Актор Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької.
1982 — закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Б. Козак).
1990 — заочно закінчила Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (викладач А. Поляков).
Є провідною актрисою Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів).
2015 року їй присвоєно звання народної артистки України.
Заслужена артистка України
Народилася 7 серпня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народного артиста України Анатолія Георгієвича Решетникова.
Приймала участь у проекті Спілки театральних діячів України – у виставі «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», режисер Євген Худзик. Вистава-учасник ІІ Фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса (м. Київ) та Фестивалю українського актуального театру (м. Київ), 2012-1013 роки.
Освіта
Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського (1970-1974), баян і диригування оркестром народних інструментів, клас В. С. Бородіна;
Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1978-1982), актор драматичного театру і кіно, курс доцента Нінель Антонівни Биченко.
Працював у Сумському театрі для дітей та юнацтва «Арлекін», але вже на початку 1983 року переїхав до Львова. Спочатку була праця у Львівському театрі для дітей та юнацтва, а з кінця 1987 і дотепер – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
Паралельно – з 2000 року – є актором Творчої майстерні «Театр у Кошику» (режисер Ірина Волицька), бере участь в постановках: Микола Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка (Диплом за кращу чоловічу роль на міжнародному театральному фестивалі в Дніпродзержинську), Месія в «Одержимій» Лесі Українки, Браца в «Провині» Н. Ромчевіча.
Разом з актором Ярославом Мукою створив кабаретовий дует «Чотири шкельця», в репертуарі якого стрілецькі пісні та галицькі романси-шлягери Б. Весоловського, С. Гумініловича, Я. Барнича, М. Стахури, В. Балтаровича, Л. Лепкого, Р. Купчинського та ішних українських композиторів.
Працює в різних театральних студіях, де ставить літературно-музичні композиції і вистави – «Ромео і Джудьєтта» В. Шекспіра та «За двома зайцями» М. Старицького (театр «Нова мета»), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (Дитячий телевізійний театр «Юрашк»), «Вертеп» за народними мотивами та інші.
З 2001 року викладає акторську майстерність у Львівському державному училищі культури і мистецтв. Випустив 4 акторські курси (дипломні вистави – «Серенада» Сл. Мрожека, «Моральність пані Дульської» Г. Запольської, «Станція» О. Вітра і «Ніжні почуття» Б. Хмельницького за повістю О. Уайльда «Кентервільський привид»).
Член Коломийської асоціації митців (КАМ), «Клубу коломийців», Ротарі клубу «Львів-Ратуша».
Актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Закінчив акторське відділення Музичної академії імені Миколи Лисенка (1994).
У 1993-2001 – актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, у 2002-2007 – актор Львівського духовного театру «Воскресіння».
З 2007 року працює у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.
З 2019 року – також актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.
« Віват, Бушон! »
