« Віталік »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
Вистава містить нецензурну лексику або сцени насильства
4.3

Чоловіки бувають різні: м'язисті і хлюпики, серйозні і смішні, ділові та розгільдяї, мамині синочки і мачо, складні і прості, впевнені і неспокійні... А іноді, буває все в одному, і тоді, будьте впевнені: вам зустрівся Віталік.

Тривалість: 1 година 30 хвилин
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
ГЕЙ ПАРАД
Король Убю
Річард ІІІ
Дім на краю душі
Відгуки
Ольга М.

Мені було нудно майже всю виставу, нічого особливого вона собою не являє. здавалося, ніби я в якомусь аматорському провінційному театрі, хоча актори старалися, але я їм не вірила. Настрій загалом добрий, але я була розчарована постановкою, бо очікувала більшого від режисера та Дикого театру. Не зацікавив ні сюжет, ні його сценічне виконання. Ну якийсь Віталік зі своїми життєвими питаннями, з ким не буває. Актори все робили досить добре, але я їм не повірила, особливо Віталіку. Не дуже сучасне приміщення, атмосфера ніяка. Театру раджу ще якось допрацювати, оживити виставу, бо нудна подача. Але зал сміявся з посередніх жартів.

Світлана

Було відчуття, що ніби підглядав у шпарину за чужим життям, наскільки воно було неприкрашеним. Загалом початок вистави був незрозумілим, але згодом все стало на свої місця. Це сповідь "маленької людини", молодого хлопця на ім'я Віталік, який шукає сенс життя, кохання, самореалізацію у новому для себе місті, у нових відносинах. Актори грали чудово! Раджу тим, хто вважає, що його життя не склалося. Театру раджу починати виставу вчасно.

Альона З.

Сюжет вистави дуже простий, але у цій простоті криється геніальність - 40-річний Віталік вирішив, що його життя заслуговує вже на власний епос, як у всіх Великих. Власне вистава й полягає в тому, що головний герой розповідає про основні моменти зі своїх років. Але на сцені ми бачимо лише двох акторів, які при цьому грають одного й того самого Віталіка. Розкошуючи у весільній сукні Олексій Доричевський майстерно втілює світлу сторону чоловіка, який має плани, надію на майбутнє, не боїться їх втілювати і не боїться розказувати про минуле, вважаючи його частиною себе. При цьому існує інший Віталік, практично антогоніст сам до себе, якого показує глядачам Фелікс Аброскін - він боїться змін, несамостійний, непостійний у своїх поглядах, піддається зовнішньому впливові та негативним емоціям. І ось обидва Віталіки постійно рухаються сценою - то борються з собою, то з оточенням. Актори майже не стоять на місці, передаючи життєвий рух, з чим їм також допомагає живий (!) музичний супровід і відеоряд. При цьому нові життєві етапи й входження в нові ситуації на сені передають незвичайні двері, які також можуть легко перетворюватись на ліжко (для більш інтимних тем). Найперше, що треба знати перед тим, як йти на цю виставу і до цього театру: якщо ви звикли до класичних вистав зі “цнотливими” заграваннями з умовно скандальними темами, “Дикий” вас шокує і спочатку може неприємно вразити вашу тонку душевну організацію. Але якщо ви готові побачити щось свіже, чесне й не таке, як у всіх - вам сюди, перші болючі враження швидко минуть) Бо ця історія про кожного з нас, про наших знайомих і сусідів, про нашу країну. Особисте Віталіка тісно переплетене з загальним суспільним - ми бачимо людину, що робить свої кроки під час Помаранчевої революції, виборів президентів, врешті Революції Гідності й початку війни на Донбасі. Можемо трохи краще зрозуміти точку зору звичайного вихідця з Маріуполя (не переселенця ще), що варто було зробити дуже давно.

Анна П.

Віталік. Vitalik. Vita із грецької "життя", і "Віталік" - це псевдогероїчний грецький епос про життя, травестіювання гомерівської "Одіссеї". Український джойсівський Улісс з-під пера сучасного Котляревського. Грецького у виставі чимало: античні герої, пісні як сторінки історії, місця, алюзії, забуте усіма богами усіх культур грецько-бидляцьке містечко Маріуполь. І головне - один обраний, який має знайти себе у світі, повернути свою Пенелопу, знову стати царем Ітаки. У цьому і є оливка вистави. Персонаж один, акторів два, а герой (той самий, символічно-античний) на сцені так ніколи і не з'явиться. Віталік дуальний на всіх рівнях: він солідний і в костюмі, але він у сімейках і майці-алкоголічці, він веселий і жвавий, але і депресивно-параноїдальний, він чоловік і втілення стереотипної маскулінності, але в ньому так багато фемінного, що весільна сукня, у яку він вдягнутий протягом усієї вистави, не викликає нерозуміння. А ще він дрочер. І романтик. І потенційний риг - симпатик презедента-втікача. І був на Майдані у 2013-2014. Але всі ці деталі життєвих мандрівок маріупольського Одіссея ані трохи не є спойлерами. Ніщо не є спойлером. Бо це вистава, яку неможливо переказати, неможливо описати. Це вистава про непроговорене, про приховане в собі або заблюрене на фотках у соцмережах. Про тисячі Віталіків, які пізнають життя на курсах персонального розвитку в провінційних містах, де діти народжуються, аби йти на завод. Про Кать, які вириваються з дому заради столиці і забувають випадко-чарівні ночі в Маріуполі. Про Альон, які ковтають таблетки від депресії та стають фригідними. Про Саш, які надихаються натовпом і кидають хлопця, бо "ти такий хороший, милий і чуйний". Про Людмил "за сорок", які намагаються застрибнути чи то в останній потяг, чи хоча б у чиї-небудь труси із бодай яким фалосом у них. Про Ерос і Танатос, Віталіка і Віталіка, інтелігента і бидло, про кохання, не заплямоване сексом, і секс, не заплямований коханням. Про відвертість із собою. Про 51,9%, 73%. Про простатит і душевні розмови із пальцем у дупі. І жодний найщиріщий дисклеймер від Ярослави Кравченко не підготує до "Віталіка". Чи це було дико? Ні, це було по-справжньому. Від чого ще комічно-трагічніше.

Ульяна

Смотрела представление сбоку, возле входа. Поэтому все представление я воспринимала сбоку, видеоряд вообще был виден частично. Актеры соответственно работали на основную публику перед сценой и большую часть их игры и мимики мне не было видно, иногда и не слышно.

Олена С.

Мені не сподобалось, надто сучасно :) Однак мушу сказати були і смішні моменти. Не сподобалось що мене посадили сбоку від сцени, прийшлося дивитись на акторів сбоку. Сподовалось те, як з проектора показували назву, фон, це було дуже гарно! Не сподобалось відношення процівника на вході - змусили мене чекати в тому мелькому коридорі серед натовку двох інших волонтерів(те, що я не знаю іх в обличчя, спеціально прийшла раніше щоб пройти без черги і що я б краще сіділа на своєму місці, ніж стояла серед натовку на підборах не здалося працівникові важливим :( було не приємно). Актори - неймовірні!! грали просто прекрасно! Просто не мій формат)) Я не люблю грубі висловлювання в житті, не кажучи вже й про сцену) не люблю політику, політичний гумор, пошлість. Проте цей спектакль сподобається тим, хто відноситься до цьго по іншому.

Оксана

Вистава загалом дуже сподобалось. Гарна комедія. Дуже "про життя". Без шексаірівських драм, перебільшень або надуманих сюжетів. Весь спектакль я дуже сміялась. Прям сильно влучні коментарі та жарти. Але завершення було доволі невеселим - просто дуже життєвим. і, мабуть, саме це мене трішки розчарувало. Все ж таки, хочеться вийти з театру на підвищеній ноті. А тут саме в завершенні стало сумно, що все так і є. Ніякого надзвичайного змісту нашого життя не існує. Ми самі маємо створювати собі ці змісти. Головні враження - це було дуже чесно. Насправді. Було доволі багато матюків, але саме так в житті ми і говоримо. Це не було занадто. І не викликало зовсім роздратування. Єдина відразлива сцена було на самому початку - коли засунули пальця у дупу і герой кричав. Неприємно було не із-зі інтимності моменту, а через те, що герою було боляче, і дуже було схоже на насильство. В мене одразу виникло дуже неприємне відчуття відрази. Але жарти вже в наступній сцені через 2 хвилини виправили ситуацію. Почуття гумору у автора чудове.