цю виставу
Повість Олександра Купріна «Яма» користувалась шаленою популярністю. Зробити героїнями жінок найдревнішої професії, розповісти їх справжні і такі людяні історії було нечуваною вільністю, навіть нахабством.
Купрін прагнув не проповідувати фемінізм, проституцію чи розпусту – він закликав до людяності. Кожна з героїнь потрапила до публічного дому з різних причин, але жодна не хотіла собі такої долі. І за великим рахунком дівчата опинилися у «Ямі» через людську жорстокість та байдужість.
Як і у іншій виставі Театру на Подолі «На дні» за М. Горьким, звучить заклик до віри, надії і любові, що можуть змінити не тільки тебе, а і увесь світ.
Віру у себе сповідує головна героїня Тамара (Даша Малахова). Її розум, нахабство і сила дозволяють їй ходити з високо піднятою головою навіть у будинку де, кохання стало професією.
Женя, героїня Анни Саліванчук, має надію, що світ зміниться, а вона знайде у ньому своє місце.
Любов відкрилася Любі (Анні Тамбовій) випадково, дівчина віддалася цьому пориву повністю і… розчарувалася, зіштовхнувшись з людською байдужістю.
Андріївський узвіз у середині 19 століття славився зовсім не архітектурними пам'ятками, та не зважаючи на те, що та доба давно минула, ніколи не завадить навчитися співчуттю. Добро, що кожен зробить ближньому своєму, обов'язково повернеться.
Не могла відірватися від перегляду, була у повному захваті. Ця вистава мене захопила на 100%, вивернула та перевернула багато разів всі емоції та почуття. Заставила сміятися та плакати, сумувати та радіти. Неймовірно надихає гра акторів, їх емоції та переживання. Ця вистава розповідає про складні теми з гумором, вона сповнена пристрасті та пікантних моментів. Сюжет вистави - трагедія жінок, які потрапили до публічного дому. Трагедія людей, яка стосується не тільки тих, хто впав з соціальних сходів, а й тих, хто стоїть зверху і усі вважають, що до них проблеми не відносяться. Трагедія людей, почуттів, відносин і стосунків, але легкою "подачею" з елементами гумору та веселих моментів. Спочатку вистава здається не серйозною, чимось типу кабаре, або посередньої комедії, але потім сюжет захоплює, образи розкриваються, актори вражають, долі плутаються, настрій змінюється. Гра акторів була просто неймовірною, вони не грали, вони проживали свої ролі на сцеці. Вони були надзвичайні.
Жанр постановки обозначен режиссером Валентином Козьменко- Делинде как " непристойная повесть" по произведению Александра Куприна "Яма". Поставлен спектакль чуть более года назад. Я смотрела премьеру, сегодня была второй раз и впечатление сильней, чем первый раз. Бережное отношение к тексту, никакой отсебятины. Конечно, сокращены многие эпизоды, не показаны все персонажи, но фабула - трагический рассказ об изломанных женских судьбах пятерых героинь, вынужденных зарабатывать на хлеб кабальной, гибельной, унизительной работой в публичном доме Анны Марковны, осталась в целости. Перед началом демонстрировались кадры из немого кино с участием Веры Холодной и звучали песни Александра Вертинского.Они оба родом из Киева, кстати. Это настроило зрителя сразу на дореволюционную эпоху, в которой проходило действие. Улица Ямская в Киеве, где до 1917 года располагались публичные дома, существует и поныне в районе Байкового кладбища. Отсюда название повести. Но оно означает не только топонимику. Это аллегория на жизнь этих несчастных девушек, которым никогда не выбраться из ямы, все они обречены погибнуть. Играли сегодня все актеры бесподобно, как никогда, они жили на сцене, женская часть участниц особенно. Зал внимал, замерев дыхание. Даже редко смеялись невпопад те , кто забрёл в театр случайно. Это лучшая работа режиссера, которого я знаю по постановкам в театре Франко. Он же автор отличных костюмов, напоминающих ушедшую эпоху, он же и художник постановки. Музыка рвала сердце, свет имел огромное значение. Все говорили так, что слышно было каждое слово, поэтому замирало сердце от боли, когда девушки рассказывали о себе. Анна Селиванчук в роли Жени, повесившейся из-за неизлечимой болезни, изысканная Даша Малахова в роли образованной Тамары, красавицы Катерина Шенфельд, и Катя Вайвала, Анна Тамбова и Алла Сергийко - жестокая немка- экономка - все они прожили свои роли так, что даже телефоны никто не трогал из зрителей, а это бывает редко . Великолепный Сергей Бойко в роли журналиста Платонова, один из любимых моих актеров.Чуть менее профессионально и уверенно играли парни- студенты, но это и понятно, они молоды. Но типажи подобраны отлично, все на своих местах. Самое главное, что не было пошлости и гадости, хотя девушки были в корсетах, полуодетые! Это и есть мастерство режиссера и актрис , это радость для зрителя, потому что когда я вижу, ЧТО делают с классикой, хочется плакать от обиды. Этот спектакль нужно смотреть людям думающим, неравнодушным, любящим русскую реалистическую литературу, а не дешёвую клубничку. Думаю, что через год опять пойду смотреть эту вещь.
Бракує слів, щоб говорити, режисер затронув актуальне питання всіх часів - проституції. У цій темі головне не перейти межу, і він їі не перейшов. Тонко відчута жіноча і чоловіча душа. Для мене показник акторської гри - коли тілом пробігають мурашки, коли дивишся і збирається ком у горлі. І це все було. Анна Саліванчук і Сергій Бойко найкраще передали свої емоції. Вистава, яку не хочеться обговорювати і яка залишила тонкий присмак і біль у кожглль гьядача.
Чудова вистава, прекрасна гра акторів
З малих років мріяла бути артисткою, але не знала, ким конкретно: співачкою, танцівницею, акторкою. В 4 роки мама віддала маленьку Анну до музичної школи. На навчання брали з 6, але її все-таки взяли в нульовий клас. До першого класу дівчинка вже грала програму за третій і в підсумку закінчила музичну школу в 10 років з червоним дипломом по класу фортепіано. Паралельно навчалася танцювати. А в 14 років зрозуміла, що буде акторкою, тому що ця професія поєднує в собі і гру на фортепіано, і танці, і вокал, і кінний спорт, і фехтування, і багато іншого.
У 2001 роцi вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого актриса театру, кіно та телебачення), який закінчила в 2006 роцi.
З 2006 року працює у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Королівський коледж музики та драми у Великобританії (художній керівник курсу Ентоні Хопкінс).
У театрі з 2006 року.
Телеканал “Інтер” – ведуча кулінарної програми “Картата потата”.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Харківський університет мистецтв ім. І. Котляревського (театральний факультет, спеціальність: актриса театру і кіно, художній керівник курсу А. Я. Литко).
У театрі з 2008 року.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2011 року.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Висоцький Ю.Ф.
У театрі з 2016 року.
З 1978 по 1979 працювала в Театрі кіноактора (м. Кишинев). З 1979 по 1985 – в Київському театрі естради. З 1985 по 1987 – в Київському молодіжному театрі.
Перша роль Алли Сергійко – це роль сестриці Оленки у спектаклі «Сестриця Оленка і братик Іванко» (якщо можна назвати професійною сцену Театру кіноактора). А перша серйозна роль – Єлена в «Ночі чудес» за В.Шекспіром.
В житті Алли Сергійко було кілька яскравих моментів, що наклали на неї відбиток як на актрису: “Колись на прослуховуванні в одного режисера я читала вірш «Если звезды зажигают, значит, это кому-нибудь нужно».
Він слухав-слухав, а потім сказав: «Якщо актор не може бути відвертим на сцені, він не цікавий», — і навів мені за приклад Смоктуновського. Це була свого роду перша заповідь. Вже після закінчення інституту я знімалася в маленькій ролі у фільмі Віктора Кісіна «Останній доказ королів». Тоді в мене зуб збоку був трошки загострений. Зняли сцену, я подивилася себе на відеоконтролі й кажу режисерові: «Вікторе Борисовичу, а можна, я стану з другого боку, щоб цього зуба не було видно?» Кісін щиро здивувався: «Ти що? Це ж родзинка! Ні в кого такого немає!» Це стало для мене другим орієнтиром. Актор повинен ні на кого не бути схожим».
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1998 року.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
З 2001 по 2008 – викладач акторської майстерності факультету режисури Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 2005 року.
Сергій Бойко ‑ образ, який створює актор на сцені, відзначається тонким ліризмом та психологізмом. Він неперевершений виконавець характерних ролей, що вимагають тонкості та бездоганного смаку.
Любов до театру в актора виникла ще у дитинстві. Актор розповідає, що любов до театру виникла у нього ще у дитинстві. Серед однокласників був душею компанії: постійно влаштовував усілякі сценки, вигадував різні історії, фільми (яких не існувало в природі). А у 8-му класі йому пощастило потрапити до театральної студії, якою керував Віктор Шулаков.
Заслужений артист України Сергій Бойко у житті бачив не лише театральну сцену, але й війну. Він був одним із перших, кого відправили в Афганістан у 1979 році.
Професійні нагороди:
Двічі лауреат теле-кінофоруму країн СНД у Ялті за авторську телепрограму „День варенья”.
Номінант на лауреатство „За кращу дитячу програму” Всеукраїнського телевізійного конкурсу „Золота ера”.
Лауреат Всеукраїнського телевізійного конкурсу на кращу програму для дітей „Кришталеві джерела” („Вечірня казка”).
Лауреат “Київскої пекторалі” за роль Астрова у виставі “Дядя Ваня” А. Чехова (2003).
Лауреат театральної премії Амвросія Бучми за роль Ноздрьова у виставі “Мертві душі” М. Булгакова (2010).
Робота ведучим:
Телекомпанія “ТЕТ” – ведучий програми “Одиноке серце”;
Телекомпанія “Гравіс” – ведучий програми “День варенья”;
1-й Український канал телебачення – ведучий програми “Вечірня казка”;
Ведучий програми “Життя триває” на 1-му українському каналі телебачення.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2006 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого курс Ю.Ф. Висоцького.
У театрі з 2016 року.
Народився 19 жовтня.
Валентин Бойко – соліст та гітарист українського рок-гурту Switch On The Light.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2007 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ імені І.К. Карпенка-Карого, курс М.М. Рушковського.
У театрі з 2015 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2014 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс В. І. Зимньої.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного. На той час у його репертуарі – понад 50 вистав; актори й художній керівник – лауреати 24-х номінацій найпрестижнішої театральної премії України «Київська пектораль». Протягом наступних десяти років театр отримав ще дев'ять нагород цієї премії: у 98-му – за «В степах України» та шість років потому – за виставу «Дядя Ваня» у постановці Малахова, який згодом став лауреатом Національної премії України ім. Шевченка в галузі мистецтва та отримав звання народного артиста України.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2012 р. театр уперше взяв участь у міжнародному театральному фестивалі «Добрий театр», почесне журі якого визнало переможцями в номінаціях Краща жіноча та Краща чоловіча роль Вікторію Булітко та Ігоря Волкова (Валентина та Шаманов з «Минулого літа в Чулимську»). Крім того, у новій номінації фестивалю «Срібний дзвіночок – добра вистава» перемогла вистава «Льовушка». У 2013-14 рр. найкращі вистави Києва поповнилися декількома прем'єрами Театру на Подолі: «Що я бачив уві сні...» (у постановці Славинського), «Вернісаж на Андріївському» (режисер-постановник В. Малахов). Завершився сезон прем'єрою «Ревізія-Шмавізія» (фінальна частина трилогії А. Крима «Оповідання про єврейське щастя»).
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт). Неодноразово колектив театру проводив вечори, присвячені Міжнародному дню «Білої тростини».
Першою виставою на новій сцені на Андріївському узвозі стала «Сто тисяч» Івана Карпенко-Карого. В афіші сезона 2017-2018 рр. – найбільш знані вистави: «Мати» за Карелом Чапеком, «Передчуття Мини Мазайла» за Миколою Кулішем, «Фараони» Олексія Коломійця, «На дні» Максима Горького. Після 10 років перерви до репертуару повернулася легендарна вистава «Дядя Ваня» за Чеховим.
