Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« В.О.П. »
В.О.П. (взводний опорний пункт) – прем’єра містичної драми з елементами комедії, за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського.
Кохання, смерть та війна напередодні кінця віків. Тепер все залежить від них. Шість життів, які вирішать долю людства. Або не вирішать...
Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні. Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії.
За мотивами оповідання Леоніда Каганова. На космічному лайнері стався потужний вибух, в результаті якого, в живих залишилися тільки бортовий лікар і представниця інопланетної раси Глайя. Тепер їм належить вибратися з цієї пастки, і чим швидше, тим краще. Адже повітря залишилося так мало... Рятуючи своє життя, їм доведеться похитнути банальні уявлення про добро і зло.
За мотивами п'єси Оксани Танюк «Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні, Або медитація на тему ігри богів» та текстами Сергія Труша.
Світ містики та незвичайних пригод, він поруч! Треба лише зазирнути за завісу... але обережно! Серед Венеціанського карнавалу блукає Маска. Наче реальний сон, наче жах, що ожив та переслідує тебе. Але годі про це! Де ця кралечка? Піду та заспіваю їй серенаду. Мій друже – вір мені! Та ми розбагатіємо й втечемо з цього пиру Чуми! Гадаєш? Ну, ну…подивимось… За оповіданнями: «Вільям Вільсон», «Маска червоної смерті», «Король Чума».
Мелодраматична історія про пошук кохання, запропонована Іваном Вирипаєвим, ілюструє сучасну модель стосунків. Сьогодні, коли ми маємо знання про все, люди отримують його без особистого досвіду, існуючи в сухих теоріях, невмінні почути ближнього і внутрішньому спустошенні, оскільки кокаїн, алкоголь і бездушні роздуми про Буддійську порожнечу не дають героям того наповнення і щастя, якого всі так пристрасно чекають. Чекають, але нічого не роблять для того, щоб це щастя подарувати тим, хто поруч з ними. Головний герой Девід після смерті дружини не може відпустити її і продовжити жити далі. Часто він з нею розмовляє і відмовляється повірити в те, що сталося … Перебуваючи в кайданах своєї прив’язаності, вона приводить його до думки, що усі його страждання викликані тим, що він так і не любив її по-справжньому, саме тому він нещасний, адже «щастя – це робота, яку будь-що-будь, потрібно виконати добре». Сценічний простір, в якому перебувають герої, нагадує чи то велику душову кабінку, чи психлікарню. Чи зможуть вони позбутися своїх страждань і почати працювати на своє щастя?
Переважно було сумно. Моментами страшно за долю героїв. Деякі діалоги були трагікомічні. Після перегляду я розплакалась. Особливо коли на сцені з'явилися прототипи героїв - справжні бійці та автор. Розповідь про невеличкий загін з 6 людей. Їхнє кохання, дружбу, подвиг. Але найбільше про їхні переживання, мрії, страхи - це розкриття психології й сподобалося найбільше, бо наблизило героїв до глядачів. Вистава сподобається людям, які воювали. Свідомим людям, які думають про війну (хоча йтим, хто її ігнорує, щоб змінити сприйняття). Спочатку настрій був більш позитивним. Тема стосунків, певні комічні персонажі. Потім же були зображені реалії війни, втрати, біль героїв. Настрій змінився на сумний. Вистава важлива й соціально значуща. Однак не певна, що було доцільним в кінці агітувати пожертвувати гроші й ставити на виході ветерана, який їх збирав.
Було цікаво, трохи страшно , навіть були смішні моменти. Я задумалась невже вже цілий 6 років триває війна. Цілих 6 років минуло з річниці майдану. Вже стільки часу минуло, а нічого не змінюється. Так тут у нас війни не має, але вона є в іншому місці. Якби не ці хлопців, які захищають позиції наше життя би дуже змінилося. Вистава про війну, це розповідь про В.П.О. (Військовий опорний пункт) , про військових і їхне життя по ту сторону. Нам розповідають з перших вус, те ,що ми не побачим по телебаченню. Говорять про речі , які точно виріжуть з ефіру. Заходиш в глядацький зал , сідаєш на стілець. Починаєш розглядати декорації і що ти так бачиш? Польова кухня, справжня польова кухня, з неї йде дим. На ній готують борщ. Скоро ж треба буде кормити хлопців. І ще що хтось спить? Не зрозуміло чи то дівчина , чи хлопець. Лунає дзвінок і ти чуєш попередження, що потрібно вимкнути звук в телефоні , то може статися нещасний випадок. Мені сподобалося що було по-справжньому, що були не порожні тарілки в , яких ніби , то щось є. Герої насправді їли тільки, що приготовлений борщ. Вони створили задопомогою звуків, інвентарю ( не знаю можливо це справжня зброя), приказів керівництва, сліз вояків , філософський розмов - атмосферу, яка панує на фронті. Мені було страшно від кожного вибуху, обстрілу. Я боялася , коли кричав Вінчик. Мені було шкода Евеліну і Студента. Було смішно від жартів вояків. Я оглядалася , коли вони кричали і дивились позаду мене. Я спостерігала. Актори молоді , зіграли дуже натурально , були де які моменти, де не дотягували, але і тема була не проста.
З 2013 року по теперішній час – актор Київського академічного театру «Колесо».
З 2014 року по теперішній час – актор Сірого театру чуттєвого психоаналізу (м.Київ).
З 2016 року по теперішній час – актор Київського театру «Гайдамаки XXI».
У 2008-2013 рр. – актор Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва (м.Львів).
Випускник Києво-Могилянської академії. За фахом – молекулярний біолог.
У 2013 році балотувався до Верховної Ради від м. Черкаси. За словами Віталія те балотування не мало серйозної мети. Ведучий інтернет-проекту Всесвітньо-Броварське телебачення.
Нагороджений почесною відзнакою «За оборону Маріуполя».
Захоплюється подорожами до Чорнобильської зони відчуження, брав участь у зйомках декількох фільмів про сталкерів.
У 2017 році брав участь у театральній виставі за п’єсою Д. Корчинського «Посттравматична рапсодія», у цьому ж році продюсер екранізації вистави, зіграв у фільмі роль Бродника.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого
Працює в театрі "Колесо" з 2002 року, з 1990 до 2005 року працював актором на Кіностудії ім. Довженка.
Член Національної Спілки кінематографістів України та Спілки театральних діячів України.
Український актор театру та кіно. Спортсмен.
2012 – 2013 – Голова молодіжного крила партії «Удар» в Івано-Франківській області.
Багаторазовий призер чемпіонатів України з бодібілдингу, призер чемпіонату світу серед юніорів «NABBA WORLD CHAMPIONSHIPS Malta 2010»,чемпіон Європи по жиму штанги 2013, Кандидат у майстри спорту України по жиму штанги.
Грає в театрі, знімається в кіно та серіалах.
Маріїнський театр – це театр, який нарешті змирився з існуванням інших жанрів – цирку й кінематографа – й відмовився конкурувати з ними у створенні візуальних ефектів. Глядач іде в театр спостерігати жести, міміку й риторику актора, а не трюки та спецефекти.
Це театр, після перегляду вистав якого у глядача мають виникати не лише емоції, але й ідеї. Він має стежити не лише за сюжетом, але й за думкою. Зрештою, театр – елітарна розвага.
Це театр високих станів. Нині забагато вистав, які спрямовані нижче живота. Набридло.
Це антиманіхейський театр. Вистава не має розбещувати й отупляти. Вона має
зміцнювати глядача у вірі, надихати його на національне почуття, стимулювати расовий інстинкт.
Це постпсихологічний театр, який значною мірою ґрунтується на ідеях нашого великого
співвітчизника Валерія Курінського.
« В.О.П. »
