« Відьма на ім'я Мавка »

Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.

Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)

1917 рік — час революції, час «чортівського туману», що поглинає все довкола. Змінюється влада, руйнуються традиції, а з ними і просте життя українців. Як бути, коли усе, в що ти вірив, гине на очах? Де віднайти «блаженний острів» та заховатись? Як знову навчитись спокійно дихати та не боятись? Як не загинути? Тема маленької людини у вирі перевороту, така актуальна та близька кожному українцеві, подана автором у жанрі трагікомедії. Прості проблеми простої сім’ї, яких тисячі, та про яких не думають «верхівки». Кумедні ситуації, що випливають із зовсім не кумедних обставин. Сміховинність міщанства з одного боку, сатира на більшовицьку владу з іншого. Та чи загинув таки Гуска, тримаючись за свої ідеали? Та чи вижив П’єр, міняючи маски та пристосовуючись до змін? Відповіді знайде кожен для себе, доторкнувшись до історії українського класика.

Дія п'єси «Хазяїн» (1900) класика української драматургії Івана Карпенка-Карого відбувається у родині заможного господаря – Терентія Пузиря. Тут, як годиться, все і вся підпорядковано грандіозним планам та інтересам хазяїна. Він – людина, безумовно талановита, яка глибоко усвідомлює свою силу та обдарованість у «бізнесових» справах. Нюхом, шкірою, всіма нутрощами відчуває, розуміє, де, як і в чому знайти зиск. Дружина, дочка, оточення – життя цих людей, їх проблеми, взаємини, потреби – існують ніби в паралельному йому світі. «Стяжання заради стяжання» стає сенсом буття, маніакальною ідеєю. Через цю одержимість Пузир втрачає не лише відчуття реальності, але й головне – душу. Гідними свого хазяїна є його помічники – Феноген, Зеленський та Ліхтаренко. До якого артистизму, віртуозності вдаються вони, аби отримати ласий шматок, а врешті-решт – і зайняти місце хазяїна. П'єса відрізняється яскравими народними характерами, соковитим гумором, гостротою слова, що увібрало в себе все розмаїття та парадокс народної лексики. І, безумовно, всі перипетії класичного твору не можуть не викликати асоціації із днем сьогоднішнім, який також сповнений «стяжання заради стяжання», яке знищує людину як духовно, так і фізично. Фото та анотації надано театром.

Які батьки не бажають своїм дітям щасливої, на їхній погляд, долі? Нехай кавалеру юної панночки буде хоч і сімдесят, аби гаманець був напханий грішми! Своє власне кохання не зуміли вберегти - зрозуміли, що немає його, вивітрилося від бідності та безгрішшя. То ж нехай хоча б діти багато й заможно поживуть! От і починають юних дочок діймати, перед старими розхвалювати! А у старого - у сімдесят думки уже геть плутаються: то заміж кличе, то наступного дня думає: напевно, наснилося! І беруться злі язики заплутувати бідного князя-дідуся, а йому вже й невтямки: чи це був сон, чи реальність! Вистава «Дядечків сон» - це продовження успішної та плідної співпраці Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки з театром ім. Л. Варпаховського (Монреаль, Канада), який попередньо з успіхом показав глядачам відому виставу «Бабине літо».