Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« В цьому милому старому домі »
Як часто ми не можемо усвідомити свого щастя, вічно незадоволені собою та іншими, висуваємо претензії - нас, мовляв, недостатньо люблять, не цінують, не розуміють... І в один момент, піддавшись скороминущій пристрасті, яка, як нам здається, і є те саме справжнє почуття, спалюємо мости, знищуємо все, що створювалося власними руками. А коли приходить протверезіння, поспішаємо назад, склеїти уламки колишнього життя в надії повернутися і повернути.
У такій ситуації опинилася Юлія, героїня п'єси "У цьому милому, старому домі", створеній видатним драматургом Олексієм Арбузовим у другій половині двадцятого століття і прочитаній Михайлом Резніковичем разом з акторами театру на початку століття двадцять першого. Це четверте звернення режисера до драматургії всесвітньо відомого автора.
Між минулим та Юлією розверзлася безодня, час затягнув глибокі сердечні рани, а чоловік, залишений Юлією в цьому минулому, впорався і з ситуацією, і з собою, і своїм болем відкрив своє серце для нового кохання.
Повернувшись за давно залишеним та легко забутим почуттям, вона розуміє, що назад дороги немає. І хоча в цьому милому старому будинку все для неї рідне, вона тут вже чужа.
Запізнилася... Її поїзд "промчав, на стиках брязкаючи, замовкли колишні оркестри". Її місце у серці чоловіка, покинутого нею, зайняла інша. І звуть цю іншу, яка подарувала йому надію і любов - Ніна, - світла, відчайдушна дівчина, смішна і зворушлива. Інша. І наш герой, - Костянтин, - розчинився в ній, не залишивши колишній дружині ні можливості, ні шансу на відновлення минулих стосунків. Навіть діти, їхні спільні діти - Юлії і Гусятникова, що встигли подорослішати за час розлуки, - дозволили новому коханню батька: «БУТИ».
Як проявить себе Юлія в сформованій ситуації? Чи вистачить благородства, жертовності та розуміння? Чи зуміє вона дозволити бути щасливим тому, кого, колись не роздумуючи, поранила, чи буде відстоювати своє право на сімейне щастя і любов?
Інтелігентна московська сім’я зовні має цілком благопристойний «фасад». Але близькі люди в ній вже давно стали чужими один одному. В цьому «благородному сімействі» назріває скандал: з’ясовується, що зовсім юна незаміжня дочка-піаністка чекає дитину. Протягує обірвані ниточки тепла і розуміння між батьками і дітьми бабуся – людина мудра і тонка, чия молодість пройшла в Петрограді епохи декадансу. Бабуся буквально шокує всіх розповідями про заборонені плоди богемного життя: кохання утрьох, куріння опіуму, оргазм. Загалом, про таку бабусю можна лише мріяти! Вона перетворить цей манірний дім на веселу божевільню, викине декілька запаморочливих фортелів і врешті-решт зробить все, щоб з’єднати люблячі серця. У виставі звучать вірші Костянтинтина Бальмонта та музика Франца Шуберта.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.
Вам набридло жити з жінкою або чоловіком, робити нудну й таку важливу роботу, відповідати на дзвінки, бути ідеальними батьками, зразковими громадянами, слідувати моді та бути в курсі усіх сучасних тенденцій? А головне почуватися настільки маленькими, що мусите постійно надуватися? На щастя, ніхто не почує ваших думок і не викличе швидку чи поліцію. Вам треба усміхатися, бути ввічливими і триматися порядно, як і належить дорослим. А ще запропонувати шматок смачнючого фруктового пирога батькам такого чудового хлопчика – він же не навмисне вибив два зуби вашому синові! Що може стати останньою краплею для чотирьох чемних батьків та вивести їх із себе? Чи все-таки вдасться залагодити цю масштабну різню більш-менш цивілізовано? Зможуть дорослі обійтися без жертв і ще одних вибитих зубів? Про це та інше в ексцентричній комедії за п'єсою «Божество різанини» відомої французької письменниці Ясміни Рези, яку ставили в Лондоні, Німеччині, на американському Бродвеї, а Роман Поланськи відзняв кінофільм.
Він і вона, прожили разом все життя, – на межі остаточного розриву, це їх останній серйозна розмова. Остання відчайдушна спроба утримати те, що залишилося, що пов'язує невидимою ниткою чоловіка і жінку. Сімейне життя, немов Пізанська вежа, все падає, падає і в ту мить, коли вона практично рухнула, раптом заново народжуються почуття.
Український режисер. Народний артист України (1980). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983). Член Національної спілки театральних діячів України. Академік Академії мистецтв України (1996). Герой України.
Народився 26 квітня 1938 р. в Харкові. У 1963 році закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії (1963, майстерня Г. Товстоногова).
У 1963—1966, 1970—1982 роках режисер, у 1982—1984 роках — головний режисер Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки; 1966—1970 роки — режисер-постановник Московського драматичного театру ім. К. С. Станіславського; 1984—1988 роки — головний режисер Новосибірського театру «Красный факел». Здійснював постановки у театрах Ленінграда, Москви, Варни, Пекіна, Хайфи. Поставив разом з В. Горпенком телефільм «Дощ у чужому місті» (1979, 2 а).
З 1994 року є генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.
Заслужений артист України.
У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
З серпня 1983 року - артист Театру російської драми ім. Лесі Українки (Київ).
Савченко Дмитро Віталійович - український актор театру і кіно, народний артист України, актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Київ).
Народився в 1972 році. У 1993 році закінчив Київський театральний інститут ім. І. К. Карпенка-Карого. У 1994 році був прийнятий в трупу Київського театру російської драми імені Лесі Українки. У 2011 році отримав звання народний артист України. Викладає акторську майстерність у Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка-Карого.
Ніжерадзе Ніна Георгіївна — народна артистка України (2009), з 1995 року — акторка Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Народна артистка України (2009).
Народилася 7 серпня 1955 року в м Поті, Грузія.
Ніна Ніжерадзе у 1980 року закінчила Державний інститут театрального мистецтва y Москві (майстерня О. Табакова). В інституті зустріла свого майбутнього чоловіка Віктора Сарайкіна, з яким одружилися будучи студентами ДіТМ. З 1980 по 1995 була акторкою Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, а з 1 вересня 1995 року — працює у Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
2009 року отримала звання народної артистки України.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. Актор Кіровоградського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького (1984 – 1999 рр.). У театрі ім. Лесі Українки з 20.04.1999 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1970 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2007 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого в 1953 р. Академік Академії мистецтв України. В театрі ім. Лесі Українки з 1953 р
Назарова Тетяна Євгенівна (29 листопада 1960, Бердянськ, УРСР, СРСР) — українська акторка. Народна артистка України (1996). Народна артистка Росії (2003). Академік Національної академії мистецтв України (2004).
Народилася 29 листопада 1960 р. у місті Бердянську Запорізької області. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1982, курс Ю. Мажуги), де викладає з 1991 року. Працює у Національному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки. З 1991 р. знімається у кіно.
Чоловік — український політик Дмитро Табачник.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2005 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.04. 2005 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
Закінчила Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Актор Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (м Київ, Україна).
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2012 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2013 р.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2013 р.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« В цьому милому старому домі »
