Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Увертюра, До побачення »
19 березня 2012 року виставою «Увертюра, До побачення» відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка.
На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах.
Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей. Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія, спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан).
Фото та анотації надано театром.
Поетеса зламу століть. Так називають Лесю Українку, яка дуже тонко відчувала та описувала природу людських відносин. Нині перед вами – режисерська версія любовної божевільної драми у постановці Івана Уривського. У центрі сюжету спокусник Дон Жуан, егоїстична Донна Анна і камінний, консервативний командор дон Гонзаго де Мендоза. Дон Жуан у письменниці постає не таким, як його літературні прообрази авторства Гофмана, Мольєра, Моцарта, Байрона чи Пушкіна. Адже він тримається гордо, прагне волі і йде за щирим покликом свого серця! У цій любовній пригоді кожен прагне щастя… Та якою ціною? І чиї життєві принципи виявляться сильнішими?
«Гедда Ґаблер» (Hedda Gabler) – одна з найбільш визначних п'єс класичної європейської літератури, написана норвежцем Генріхом Ібсеном більше сотні років тому. Але ця історія цілком могла трапитися в одному з приватних будинків Києва. Гедда вийшла заміж за Тесмана, якого ніколи й не кохала… Та несподівано до неї завітало її минуле – талановитий науковець Ейлерт Левборг… І ось вже перед нами така собі «зустріч випускників», на якій кожен хоче самоствердитися… А попереду – інтриги та одкровення, брехня та пристрасть, маніпуляції та неземна насолода від можливості тримати чиюсь долю у своїх руках… На сцені театру «Золоті ворота» глядачі побачать сучасну виставу про аномалію людини, яка сьогодні намагається зберегти себе такою, якою її виховав батько-генерал. Гедда по-своєму дуже жорстоко мститься всьому світу за те, який він спотворений. Вона прагне жити на своїх умовах, не зраджуючи собі, прагне бути собою. Гедда – жорстка зовні й ідеалістична всередині! Гедда – не розкидається словами, вона є їхня суть! …Так люди не роблять… А як??? У головній ролі – Ірина Ткаченко. «Іра – це той випадок, коли хороша, складна людина і якась невловима, витончена та загадкова жінка поєднуються і в сумі дають міцний коктейль. Вона п'янить, манить і лякає одночасно…» – режисер вистави Олена Щурська.
Історія рухається по спіралі... Теми тисячолітньої давнини актуальні і сьогодні. Адже у нашому теперешньому житті ми щоденно використовуємо знання і досвід попередніх поколінь. Ми так само відчуваємо протиріччя між двома світами – Жінками і Чоловіками. Спостерігаємо, як вони протистоять один одному та намагаються перемогти. Історія Медеї – колхідської царівни давня та сучасна водночас. Вона його кохає, він її зраджує. Вона хоче боротися за свою любов, проте сил вистачає лише на помсту…
В кожну епоху людина вміщена в рамки правил, що визначають як він повинен думати, любити, жити. У світі, такому, як наш, де на перший план виставляються успіх, прагматизм, індивідуалізм, гроші, шлях до "щастя", поступово настає апатія душі, зникає бажання йти далі, народжуються важкі питання про сенс життя. Кождому з нас дана можливість любити, це той дар, який робить людину подібною Творцю. Як ми використовуємо цей дар? Яким є наш вибір: принести себе в жертву або прийняти жертву іншого? На 178 сторінках роману "Євгєній Онєгин" Пушкін розмірковує на подібні теми і ми, за ним, дослідимо рухи людської душі та її дара любити. Глядач стане частиною нашої вистави: гостями в будинку Ларіних, сусідами Онєгіна, друзями Лєнського та, можливо, відчуватиме себе одним з героїв роману. Наш сучасний погляд на вічні теми та геніальний роман у віршах О.С.Пушкина, ми назвали - "романтична неокласіка".
«У житті є тільки дві справжні трагедії. Одна – коли не отримуєш того, чого хочеш, а друга – коли отримуєш», – Оскар Вайлд. Хтива та розпусна. Вродлива, що очей не відведеш. Вона грає чужими долями, жонглює життями. Їй невідомий страх. Вона отримує все, чого забажає! Навіть, якщо це коштуватиме їй власного життя.
Остап Ступка — український актор і телеведучий, яким у 2009 році присвоєно звання Народного артиста України. Він відомий як ведучий кількох популярних програм на центральних українських каналах.
Остап народився у Львові в потомственою сім’ї артистів. Його дід Сильвестр Ступка був оперним співаком, отець Богдан Ступка – видатний актор, який вразив глядачів ролями в «Тарасі Бульбі» і «Білому птаху з чорною ознакою». Мати Остапа Лариса Корнієнко — балерина танцювала у Львівському театрі Опери та балету.
Дитинство хлопця пройшло за лаштунками різних театрів, в яких виступали його батьки. З ранніх років Остап цікавився акторською професією, причому найбільше йому подобався грим. Потайки від батьків він прикрашав себе в Спартака або іншого античного героя, малюючи шрами і зморшки, а потім імпровізував, на ходу придумуючи танець і дію. Перший вихід на велику сцену стався в ранньому віці. Коли львівський театр приїхав на гастролі в Одесу, Остап Ступка разом з дітьми інших артистів в балеті «Створення світу» зображував тварин. Також хлопчик розвивав музичний смак, навчаючись грі на віолончелі. Сам Ступка згадує, що не дуже любив ці уроки, але підпорядковувався вимогу діда, який водив його в музичну школу.
Коли Остапові було 12 років, сім’я переїхала до Києва, де підліток остаточно визначився з вибором професії і став займатися в театральному гуртку під керівництвом Олексія Кужельного. Колектив навіть запрошувався для участі в дитячих телевізійних програмах. Після школи Він вступив до Київського державного театрального інституту імені Карпенка-Карого, де до 1988 року навчався на курсі Бориса Ставицького. Після вузу працевлаштувався в експериментальний театр «Кін», але пропрацював там лише два місяці. Через рік він став артистом Драматичного театру імені Івана Франка, де за наступні роки був задіяний у більш ніж 35 виставах.
Також Остап Ступка з’являвся і на телебаченні. На українському каналі «1+1» він був провідним інтелектуально-розважальної програми «Перший мільйон», аналог популярного шоу «Хто хоче стати мільйонером?», і передачі «Побий ведучого». На каналі «ICTV» вів реаліті-шоу «Останній герой» та документальну програму «Знамениті злочинці». Також в якості учасника був запрошений у 3-й сезон «Танці з зірками», де виступав у парі з танцівницею Дариною Довгальової. В 2006 році отримав премію «Телетріумф», як самий популярний телеведучий року.
Кінодебютом Остапа Ступки стала мелодраматична комедія Станіслава Клименка «Женихи». Після непоганого старту актор знявся в більш ніж 30 картинах, притому, що для нього на першому місці завжди залишалася театральна робота. У фільмографії богдана Ступки виділяються масштабні історичні драми: «Богдан-Зиновій Хмельницький», де він грає Тимоша, сина славетного гетьмана; «Молитва про гетьмана Мазепу», де йому дісталася роль правої руки Мазепи — генерального писаря Пилипа Орлика; «Тарас Бульба» — епічність екранізація роману Миколи Гоголя, в якій роль Остапа козака Вертихвоста. Цікаво, що у всіх цих фільмах знімався і його батько, Богдан Ступка.
У 2011 році вийшла ще одна історична драма «Матч», заснована на реальних подіях, яка розповідає про футбольний «матч смерті» між радянськими футболістами і збірної зенітників Люфтваффе в окупованому Києві влітку 1942 року. Головну роль в картині зіграв актор Сергій Безруков, а Остапу Ступці дістався образ поліцая Івана Дащени. Акторові вдалося зробити з зрадника досить неоднозначну і досить комічну фігуру.
Зараз Остап знімається в новому українському проекті «Казки старого мельника», який повинен вийти на екрани в 2016 році. У фільмі-казці знімається багато відомих акторів, які зображують фольклорних персонажів. Акторові дісталася роль чоловіка-підкаблучника, що живе у матріархальній родині. З дитячим казковим сюжетом Ступка працює не вперше. Він уже з’являвся в якості прототипу одного з персонажів мультиплікаційного серіалу «Казкова Русь».
Остап Ступка був одружений тричі. Перший раз він одружився в 18 років, коли дізнався, що його подруга Тетяна, яка разом з ним вчилася в театральному вузі, вагітна. У молодого подружжя народився син Дмитро, який також став актором.
Другою дружиною була модельєр-конструктор Ірина, з якою Він познайомився на одній з акторських вечірок, куди запросила дівчину рідна сестра, актриса Оксана Батько. Цей шлюб проіснував 15 років, у подружжя з’явилися дочка Устинья і син Богдан.
Навесні 2015 року Остап одружився втретє. Його обраниця Дар’я, студентка театрального інституту, молодшою на 20 років.
Актор дуже любить подорожі, причому категорично не відвідує одне місце двічі, вважаючи за краще кожен раз стикатися з новими враженнями.
У 2012 році Остап Ступка розробив програму розвитку культури в країні і у складі політичної партії «Україна — вперед!» балотувався в Раду, але програв вибори і надалі відмовився займатися політичною діяльністю.
Заслужена артистка України. Закінчила Київський інститут театрального мистецтва в 1994році, курс Ю. Ткаченко. Відтоді грала у театрі драми і комедії, ТЮГу на Липках, молодому театрі, і з 2001 року у Національному драматичному театрі імені І. Франка. Має сильний темперамент, але користується ним стримано, що надає її ролям глибини і внутрішньої напруги. Кожному образу властивий своєрідний пластичний і ритмічний малюнок.
грають декілька акторів
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський.
З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка.
З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.
З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.
У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром.
З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.
« Увертюра, До побачення »
