З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Усі найкращі речі
Усі найкращі речі
Усі найкращі речі
Усі найкращі речі
Усі найкращі речі
Усі найкращі речі
Усі найкращі речі

« Усі найкращі речі »

12 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Отже, моновистава. Головна режисерка нашого театру, Тамара Трунова, поставила собі цікаву, вкрай складну задачу. А хтось скаже – черговий виклик. Головну роль, єдину роль на сцені, виконує провідна акторка нашого театру – Олеся Жураківська. І для Тамари, і для Олесі це перша моновистава в їх творчому житті.

В основі вистави лежить п’єса «Every brilliant thing» Дункана Макміллана, сучасного англійського драматурга та режисера, добре відомого в Європі. Цікаво, що Макміллан створював її разом із своїм товаршем, британским коміком Джоном Донахью, який опрацював цей текст у звичному для себе жанрі стендапу і мав шалений успіх.

А що ж ми побачимо на Малій сцені? Як цю зворушливу, динамічну і, не дивлячись на тематику, вкрай комічну історію, розповість така талановита, глибока, несподівана акторка, як Олеся Жураківська і одна з найкращих сучасних театральних режисерок України – Тамара Трунова?

Жанр: моновистава
Тривалість: 1 година 30 хвилин
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

На сцені «Золотих воріт» – один незвичайний день з життя звичайної сім'ї, протягом якого кожен може дізнатися, що саме потрібно робити, щоб не стати ПОРОХОМ. Незважаючи на всю розруху, герої вистави сповнені гумору – вони готові сміятися над собою. А ми готові? На глядачів точно чекає карколомна сімейна історія про нові можливості і старі катастрофи... але, що саме оберуть герої цієї історії і чому…

До і потім
« До і потім » Жіноча сповідь
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава «До і потім» – це жіноча сповідь, що вражає свою відвертістю. Тому вона цікава, як чоловікам, так і жінкам. Критики навіть назвали її душевним стриптизом трьох жінок, та на місці кожної з них хоча б раз у житті була будь-яка з нас. Це найнезвичайніша вистава, бо вона має величезний містичний вплив на підсвідомість глядача – як після смак, приходять дивовижні прозріння та енергетичне перезавантаження. Для автора п»єси – україно- італійської телезірки та головного героя  сюжету – ця історія багато в чому автобіографічна. В одному з інтерв»ю вони зізналися, що найскладніше – це грати самих себе. Але це єдиний спектакль, в який корективи вносять не режисери, а саме життя.  Родзинкою постановки є дивовижна музика у неперевершеному виконанні зірки, що підкорила вітчизняну та світову сцену – геніальної Людмили Марцевич, народної артистки України, солістки Національної філармонії. ЇЇ участь у виставі робить цю подію унікальною. Соло на флейті виконцє Данило Акорд.

Поетичний світ часів Французької революції Хто б з нас не хотів піднятися на вищій поверх життя, чи видертися на самісінький його дах, та отримати все! Іноді декому це вдається, але ж якою ціною. Ліза вирушила у подорож за таким щастям і не зупиняючись дійшла до нього. Інше питання, що можна втратити по дорозі. Унікальна вистава, чудові вірши, атмосферна музика й талановите виконання були запорукою першого місця на фестивалі у Франції. Поринемо разом у світ жіночності та бурхливості французького кохання.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 30
5.8
5.7
5.8
5.6

Актуальна п'єса німецького драматурга Серґія Ґьоснера «Каліки» буквально за кілька років здобула популярність у Німеччині. Стас Жирков, художній керівник театру, запропонує свою версію цього тексту. Це історія про двох хлопців, які заприятелювали… у реабілітаційній клініці. Обоє вони за нашими сумнівними стандартами «каліки». Налаштувалися на невеселі скорботні історії? Запаслися хустинками, аби витирати сльози? Даремно! Це історія передусім про підлітків, а не про їхні хвороби. Розповідь про двох крутих пацанів, які звісно ж бачать себе дорослими… А про що ж іще можуть розмовляти двоє дорослих хлопців, як не про дівчат та про майбутнє, у якому не буде клініки… А навіть якщо залишиться клініка, так що тепер не жити? Не закохуватися? Не думати про майбутнє? Не жартувати і не дружити, навіть якщо лікарі не говорять нічого обнадійливого… Зрештою, завжди варто пам'ятати: безглуздо марнувати життя, намагаючись змінити те, що не в змозі. Краще витратити ці зусилля, аби зробити когось щасливим. Бодай на мить. Дуже скоро двоє героїв Ікар та його друг Френсіс відкриють для себе саме цю просту істину…

Людина з…
« Людина з… » Оперативна розробка на 1 дію
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.0
5.2
5.2
4.6

У звичайному, здавалося б, відділку поліції, затриманий ніяк не може зрозуміти причину свого арешту. На перший погляд, все в порядку. Документи, що підтверджують особу, і чесні відповіді на питання, мали б розставити всі крапки над «і». Але звичайний допит поліції перетворюється на дивне тестування, яке стирає усі кордони між реальністю і абсурдом. Що це? Тест на усвідомлення дійсності? Перевірка його буденних механічних дій? Лекція про музичний стиль noise industrial? Чи задушевна розмова про любов до батьківщини? І чому його, врешті, затримали, що взагалі тут відбувається і чи можна це все зупинити? Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Відгуки
Альона З.

Хоча вистава розрахована на вікову категорію 35+, безсумнівно, висвітлені в ній ситуації й життєві перипетії будуть зрозумілими і близькими навіть підліткам. Ви з перших хвилин співпереживаєте головному герою, разом з ним проходите через його жах, горе, радість, хвилювання, напруження. І це не лише заслуга акторки Олесі Жураківської, а й самій постановці, адже завдяки залученню глядачів, виникає відчуття, що тобі цю історію розповідає твій знайомий на кухні. А коли ти йдеш від нього, то усвідомлюєш, як добре, що він в порядку. А сюжет простий — ми спостерігаємо за перетворенням хлопчика на дорослого чоловіка через його список найдорожчих у світі речей. Ми бачимо, як цей список змінюється, доповнюється через певні етапи в житті головного героя. Водночас цей список знайомить нас з найважливішими для персонажа людьми — бо всі, кому він не байдужий, так чи інак долучаються до існування переліку речей. Найкраще в цій виставі те, що вона — це гра одного актора. Точніше акторки — Жураківська з якоюсь легкістю, що поза межами мого розуміння, переходить від образу 7-річного хлопчика до нестями закоханого парубка і молодика у відчаї. Окрім того, вона геніально взаємодіє з аудиторією, і окрім теплої бесіди, це інколи нагадувало й майстер-клас акторської гри. Але це було настільки не нав'язливо й доречно, що викликало тільки захват. Ця вистава як для тих, хто увійшов у період "чорної" смуги", так і для тих, хто на "білій". Для перших історія чоловіка стане повчанням, а для других — нагадуванням) А от театру варто звернути увагу на те, що Київ перебуває в помаранчевий зоні епіднебезпеки і не варто нехтувати настановами щодо обмеження кількості глядачів у залі. Мені було неприємно дізнатися на місці, без попередження, що Мала зала буде заповнена майже на всю наявну на той час кількість місць, а самим людям буде байдуже, чи біля них хтось сидітиме незнайомий чи ні. Вважаю це неприйнятним, зважаючи на епідемічну ситуацію в країні. Але загалом приміщення театру мені подобається, особливо після редизайну — все чітко, гарно й зрозуміло

Вікторія І.

Це безперервний сміх - сміх до сліз і крізь сльози. Дотепно і зворушливо, з ностальгією і гіркотою, з розпачем і надією. Піднімає забуте і найпотаємніше з власних спогадів. Відверто і життєствердно. За сюжетом головний герой з дитячих років складає список речей, які приносять йому радість. Майже кожен із пунктів у цьому списку - знайомий. І так само знайоме відчуття розпачу, коли навколо не лишається нічого, що здатне наповнити життя змістом. Олеся Жураківська просто приголомшила своєю органічністю у головній ролі (роль, до речі, чоловіча). Справжня, чесна, відкрита і відверта - вона ніби від себе говорила, а не від імені персонажа, якого грала. Мені здається, що вистава взагалі не може не сподобатись, але найбільше "зачепить", мабуть, тих, для кого розчарування, страхи, життєва втома, боротьба з собою і за себе - це не просто фрази з мотиваційної літератури, а власний досвід, ще досі не прожитий до кінця.