З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Урок
Урок
Урок

« Урок »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Неправильно, неправильно, неправильно...

Цей Урок буде вам на все життя! Як часто нам це повторювали наші викладачі? У чомусь вони праві: ми згадуємо наші уроки, але згадуємо не те, ЩО нам викладали, а те, ЯК викладали.

Здається Ежен Йонеско зумів об’єднати усі спогади в одну історію, аби всі ми згадали повчання, похмурі «пророцтва», шурхіт крейди, грізний стукіт по столу і без остраху змогли над цим посміятися.

Жанр: комедія
Тривалість: 2 години
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.4
5.4
5.6
5.3

Є дві вічні теми у мистецтві – смерть і любов. У виставі «Ліквідація», яка створена за мотивами сатиричної та мудрої п’єси Віктора Шендеровича «Два янголи, чотири людини» є обидві ці теми. Уявіть собі, що одного разу ввечері до вас приходить чиновник небесної канцелярії, ангел з портфелем – і повідомляє, що ваш земний шлях завершено… Анекдотична ситуація, довкола якої продовжує розгортатися непередбачуваний сюжет, це чудова нагода не лише посміятись над до болю знайомою дійсністю, а й замислитись над сенсом життя.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
4.3

Дія п'єси «Хазяїн» (1900) класика української драматургії Івана Карпенка-Карого відбувається у родині заможного господаря – Терентія Пузиря. Тут, як годиться, все і вся підпорядковано грандіозним планам та інтересам хазяїна. Він – людина, безумовно талановита, яка глибоко усвідомлює свою силу та обдарованість у «бізнесових» справах. Нюхом, шкірою, всіма нутрощами відчуває, розуміє, де, як і в чому знайти зиск. Дружина, дочка, оточення – життя цих людей, їх проблеми, взаємини, потреби – існують ніби в паралельному йому світі. «Стяжання заради стяжання» стає сенсом буття, маніакальною ідеєю. Через цю одержимість Пузир втрачає не лише відчуття реальності, але й головне – душу. Гідними свого хазяїна є його помічники – Феноген, Зеленський та Ліхтаренко. До якого артистизму, віртуозності вдаються вони, аби отримати ласий шматок, а врешті-решт – і зайняти місце хазяїна. П'єса відрізняється яскравими народними характерами, соковитим гумором, гостротою слова, що увібрало в себе все розмаїття та парадокс народної лексики. І, безумовно, всі перипетії класичного твору не можуть не викликати асоціації із днем сьогоднішнім, який також сповнений «стяжання заради стяжання», яке знищує людину як духовно, так і фізично. Фото та анотації надано театром.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.3
5.8
5.3
5.3

«Хочете, я вас українізую?», – натхненно-захоплено запитує українофіл Мокій дівчину Улю в комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», і ці його слова звучать майже як «Хочете, я вас поцілую?». Запальна вистава занурює у вир блискавичних подій, кохання, конфліктів, сатири. Смішно і тонко, про речі, які зараз на слуху, адже в сучасній Україні паралелі з мотивами п`єси є настільки прямими й прозорими, що слова однієї з героїнь «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной», для когось залишаються актуальними. Як розпізнати межу, котра починає роз’єднувати людей, рідних по крові, історії і культурі? Чому в одній родині батько та син не можуть знайти спільну мову? Це і сумно, і трагічно, і смішно.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.8
5.8
5.8
5.8

Безприданниця – молода, вродлива, але бідна дівчина Лариса Огудалова. Її оточують четверо шанувальників, кожен з яких намагається домогтися її уваги. Це «господарі життя» – великий ділок Кнуров, судновласник Паратов, багатий торговець Вожеватов і «маленька людина» – дрібний чиновник Карандишев. У їхніх стосунках змішується справжня любов, ревнощі, цинічні задуми і гонорові претензії. Лариса ж закохана тільки в одного з них – Сергія Паратова. Він теж відповідав їй взаємністю, але раптово поїхав без пояснення причин. А через рік, коли з відчаю Лариса погодилася на шлюб з Карандишевим, в місто несподівано повертається Паратов. І Лариса безоглядно віддається колишньому пристрасному почуттю…

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 16
6.0
5.9
6.0
5.7

Середина минулого століття. Життя в селі. Час тече неквапливо. Люди тієї епохи добре знайомі кожному з нас і, в той же час, зовсім на нас не схожі. Герої Шукшина – прості, добрі, відкриті, щирі. Для них важливі почуття і переживання, вони добре знають, що таке відповідальність і випробування, правда і честь. Вони, як і сам Василь Макарович Шукшин, свято вірять в те, що «все було не дарма: наші пісні, наші казки, наші неймовірної ваги перемоги, наше страждання». Вони готові відстоювати ці цінності до кінця ...

Відгуки
Наталя

Було б смішно, якби не було так сумно. І так знайомо. П'єса написана в жанрі абсурду, і начебто слова і дії персонажів важко уявити в реальності. Але я сама даю уроки, і раз у раз ловила себе на думці, що дуже добре розумію вчителя. Вистава поставлена за п'єсою Йонеско, яка написана в жанрі абсурду. Для непідготовленого глядача сприймати її, думаю, було б важко. Саму п'єсу я до цього не читала, але перед спектаклем випадково "зловила спойлер". Думаю, якби не це, фінальний поворот вистави справив би на мене більше враження і навіть "вау-ефект". Весь час бачила перед собою акторів, а не героїв вистави. І на мій смак, вони трохи перегравали. Втім, напевно, для Йонеско такий метод гри підходить. У театрі дуже доброзичлива атмосфера і приємні організатори. Сподобалося, що в світ вистави ти трохи занурюєшся ще до його початку.

Діана

"Урок" Е. Йонеско - яскравий приклад французького театру абсурду. Постановка переконливо доносить до читачів ідею драматурга про деструктивний потенціал мови. До професора приходить нова учениця, яка хоче підготуватися до здачі кандидатського іспиту із загальних наук. Попитавши дівчину про столицю Франції, пори року, елементарне додавання, професору здається, що нова учениця досить освічена. Проте, зрозумівши, що вона навіть від 4 не може відняти 3, робить висновок, що вона дурнувата та починає читати їй лекцію про філологію. Розповідаючи захоплено якісь абсурдні речі про новоіспанські мови, професор так захоплюється, що не звертає уваги на біль у зубах своєї учениці, просто придавлює її своєю мовою, змушуючи безуміти від абсурдного потоку інформації та фізичної болі у зубах. У результаті професор в стані філологічного афекту вбиває ученицю, як виявилося, 40 за день. Та це не кінець, у двері чується стук нової душі, яка прагне знань, а знайде смерть від такої лихої науки, як "філологія". Мені сподобалось, що постановка поступово формувала такий комок абсурдності того, що відбувається на сцені, що в один момент було вбито не просто ученицю, а наше, ординарне сприйняття дійсності. Філологічний взрив абсурду розчинився у повітрі, яке запонолило наші мізки. Глядачам варто розуміти, що це специфічна п'єса, відповідно постановка також. У Йонеско бували цікаві і ближчі нам речі, наприклад "Носороги", проте "Урок" у виконанні театру "МежIIIКолон" доповнює текст, актуалізує п'єсу в наших умовах буття, які аж ніяк не позбавлені абсурдності. Мені місцями весело, місцями дивакувато, оскільки разом з персонажами переживали абсурдність буття. Постановка допомогла мені переварити текст Йонеско, розібратися зі своїми емоціями, які накльовувались, але десь затухали під час прочитання. Мені сподобалось доповнення тексту постановкою. Але, безумовно, переживання абсурду не може бути приємним, воно абсурдно ніяке, головне, що воно живе. Мені сподобалася гра акторів, вони осучаснили персонажів Йонеско, оживили його театр абсурду. Звичайно, перчинки надав і актор, що зіграв служницю Марі. Дивно, що сам Йонеско не додумався до такого абсурдного ходу. Актори пасували своїм персонажам, вони таки змогли стати ними. Буде цікаво студентам, школярам старшої школи