Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
За час свого існування вистава «Український вертеп» у виконанні Володимира Завальнюка була зіграна більш ніж 2000 раз.
Їй аплодували зокрема у таких містах: Цюріх, Берлін, Халлє, Мюнхєн, Дортмунд, Краків, Лозанна, Берн, Софія, Вроцлав, Будапешт, Бургас, Вільнюс, Клайпеда, Мінськ, Кишинів, Москва, Ботошани, Київ, Львів, Луцьк, Ужгород, Севастополь, Керч...
Ця вистава є учасником і лауреатом багатьох міжнародних театральних фестивалів.
Український вертеп – це не тільки золота сторінка в літописі історії української культури, а й один з могутніх каменів, закладених у фундамент українського національного театру.
Це той рідкісний випадок, коли не лише високочоле журі міжнародних театральних фестивалів, але й звичайний глядач з різних країн, різного віку і культурного рівня, дихає в унісон з дивовижним витвором народного генія. Філігранна майстерність і натхненні перевтілення Вертепника дозволяють йому створювати цілу галерею яскравих, високохудожніх образів.
Це продовження історії родів Котигорошка, Вернидуба, Вернигори, Крутивуса та інших мешканців казкового села. Ця казка сповнена українського гумору, гострої самоіронії, глибокої символіки та життєвої мудрості. Яскраві персонажі творять динамічне ярмаркове дійство, яке закручує у своєму вирі й дорослих, і дітей. Варіації на теми давніх піснеспівів у живому виконанні заслуженої артистки України Алли Опейди та солістки дитячого фольклорного гурту «Вервечка» Ольги Ткаченко сакралізовують простір гри і вкорінююються у підсвідоме. Незвідано-містичне та глибокосакральне вступає в боротьбу з ницобуденним та профанованим. І тоді кожен, хто ладен думати, пробує зрозуміти — що ж то за лихий Змій? Звідкіля він взявся? І хто наважиться вступити із ним у боротьбу?
На сцені веселий ярмарок! Тут і дід з бабою, і пані з паном, і дівки з парубками, і тітка зі сметаною, а також веселощі, пісні, танці, кумедні ситуації та повчальні історії. Чарівний птах, якого піймав Птахолов, дасть героям вистави та глядачам три мудрі поради, які не лише будуть основою трьох історій, що розповідаються у виставі, але й обов'язково стануть у нагоді в повсякденному житті. Їх варто запам'ятати!!!
Нещодавно відбулася прем’єра спектаклю «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси», створеного за п’єсою відомого сучасного білоруського драматурга Олексія Дударєва, що, у свою чергу, була написана за мотивами казок Ганса Крістіана Андерсена. Нова постановка стала першою серйозною режисерською роботою однієї з провідних актрис театру Марії Грунічевої. Вистава «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси» є немов продовженням твору Андерсена «Дюймовочка», а події відбуваються через триста років після подій, описаних у всесвітньо відомій казці. Тепер головною дійовою особою виступає Принцеса Дюмі, що є дочкою Дюймовочки. Спочатку — це вередливе самозакохане дівчисько. Під час свята прильоту Ластівки вона відмовилася поцілувати Олов’яного солдатика, що був у неї таємно закоханий. Саме після цього за допомогою Чортеняти її викидають щурам. Але ж, напевне, Олов’яний солдатик не залишить дівчину в біді. Очевидно, нова постановка буде цікавою не тільки дітям, але й їхнім батькам. Адже зовсім не по-дитячому звучать фрази: «Раніше підкоп називався крадіжкою, а зараз — бізнесом»; «Хіба на правду ображаються? Лише на неї, родиму, й ображаються»; «Хазяїн своєму слову: захотів — дав, а захотів — забрав».
Те, що ніколи не втрачає свого шарму – екзотична мудрість Африки. Історії й легенди, у яких люди намагаються пояснити довколишній світ і природу, передаються з уст в уста по всій Африці. Казки розповідають, чому, наприклад, у слонів тільки один малюк, чому курям не можна жити в одній хаті з людьми, чому гіпопотами весь час сидять у воді або чому кажан боїться сонця. Ці казки – це живі оповідки, які старші люди розповідають дітям чи дорослим, коли присідають разом спочити в затінку під деревом, або тихими африканськими вечорами перед сном. У цих зразках африканського фольклору люди, які не мали ні освіти, ні науки та спиралися лише на власний досвід, оригінально витлумачили природні явища й поведінку тварин. В нашій виставі .багато музики та танців, колоритних костюмів. А головне, все це відбувається на невеличкій сцені, де діти мають змогу розгледіти найменші деталі вистави.
Вистава за п’єсою сучасного відомого німецького режисера та драматурга Ульріха Хуба – це вдалий приклад поєднання біблейської притчи про всесвітній потоп, що покладено до основи сюжету, і сучасної історії про трьох милих пінгвінів, які потрапляють до Ноєва ковчегу. Пінгвінів троє, а квитків на ковчег всього два. У цій непростій ситуації герої вистави проявляють свої найкращі властивості: почуття дружби, честі, любові до ближнього. «Біля ковчегу о 8», у свій час, було визнано найкращою п’єсою для дітей та юнацтва в Німеччині. Ось вже багато років, як вона користується великою популярністю не тільки у дитячих, але й у «дорослих» театрів по всьому світу. Адже люди різного віку сприймають цю історію на своєму рівні, виходячи з свого власного життєвого досвіду. Вистава ідеально підходить для сімейного огляду і дуже рекомендується для дітей і підлітків у віці від 5 до 15 років. Цю п'єcу, яку було написано, насамперед, для дітей, прекрасно сприймають дорослі та дивляться її з не меншим задоволенням, ніж діти.
Актор, режисер, організатор та художній керівник київського театру «Перетворення».
З 1969 по 1978 рік навчався в школі села Микуличин Івано-Франківської області. В школі проявив різносторонні здібності.
З 1978 по 1982 рік — навчання в Дніпропетровському театральному училищі.
1982 — актор театру для дітей та юнацтва, м. Суми.
1982–1985 — актор Дніпропетровського державного театру ляльок.
1982–1984 — служба в Радянській армії.
1985–1988 — навчання в студії Державної капели бандуристів України.
1988–1992 — актор і режисер Київського державного театру ляльок. Паралельно (1987–1992) — засновник, актор і головний режисер театрів-студій «Товариш», «Театру-студії на Виноградарі» (1990), «Театру-студії на Печерську» та театру-студії «Зерня» (1992) (всі — м. Київ).
1992–1994 — фрилансер, працює у низці зарубіжних театрів як актор і режисер.
1994–1997 — головний режисер театру-студії «Бенефіс».
1997–2000 — викладач театрального мистецтва у Дитячій академії мистецтв (Київ).
1997–2004 — головний режисер «Театру під зоряним небом» Київського планетарію.
2005–2010 — режисер-постановник у київських театрах «Браво» і «Театріон».
2011- по сьогодні — художній керівник, головний режисер Театру Володимира Завальнюка «Перетворення» (Київ).
Як явище, театр Володимира Завальнюка існує вже два десятки років (у різний час він виступав у різних організаційних формах і під різними назвами). Роботи цього режисера (й акторів, що поділяють його театральні та мистецькі підходи) – такі, як «Український вертеп», «Саломея» О. Уайльда, «На полі крові» й «Лісова пісня» Лесі Українки та інші – неодноразово здобували визнання глядачів та нагороди престижних міжнародних фестивалів.
Новий організаційний і творчий етап у житті колективу пов'язаний із заснуванням громадської організації «МАМАЙ» (Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ), основним творчим підрозділом якої став театр Володимира Завальнюка «Перетворення». Офіційне постання театру-студії Володимира Завальнюка у новій мистецькій та організаційній якості знаменувала вистава «Жанна д'Арк. Дисконт?..» за п'єсою Ж. Ануя «Жайворонок» , прем'єра якої з великим успіхом відбулася на малій сцені палацу «Україна» 23 і 24 березня 2012 р. Виставу театр присвятив українським політв'язням усіх часів.
Серед членів колективу театру – талановита актриса театру і кіно Ганна Яремчук, лауреат премії ім В. Стуса, актор, літератор і бард Кирило Булкін, популярний актор і телеведучий Геннадій Попенко та ще чимало небайдужих, креативних і талановитих особистостей. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що вони разом із режисером і керівником колективу Володимиром Завальнюком створили театр, який має потенціал бути вагомим явищем як у мистецькому, так і в громадському житті Києва й усієї України. Колектив сподівається на плідну співпрацю з меценатами, громадськими організаціями й просто небайдужими людьми задля утвердження духовності й патріотизму мистецькими засобами.