Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Трагедія кохання однаково актуальна в будь-який час. Потрапивши у «любовний трикутник», героїня залишається сам на сам зі своїми жахами, болем та, зрештою, божевіллям. Спогади стають діалогом між минулим і теперішнім, а каяття – вироком.
Вистава, яка зосереджує увагу на самотності людини, позбавлена побутової складової, що присутня в основі найсильнішого з драматичних творів Івана Франка, і спрямовує відомий класичний матеріал у бік філософських роздумів над долею жінки. Постановка переплетена етнічним співом, танцями, живим звучанням музичних інструментів.
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення. У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
За майже 80 років свого існування Луганський український театр гідно підтвердив своє право бути національно-культурним центром Луганщини добре відомим не тільки на Сході України, а й далеко за межами регіону. Слідкуючи за здобутками колективу протягом останніх сезонів його новітньої історії, глядачі мають можливість пересвідчитись, що у своїй дружній мистецькій родині театр зібрав людей надзвичайно відданих своєму покликанню.
Свою історію театр розпочав у 1941 році в Харкові. До колективу, створеного під час Другої Світової війни для обслуговування військових частин і шпиталів, у 1943 році в Кутаїсі приєдналися актори з Вінниці та Запоріжжя. Повернувшись з евакуації, свій перший мирний сезон 1945-46 рр театр відкрив у Ворошиловграді (нині Луганськ).
Майже півстоліття театр зазнавав численних реорганізацій, проте, у всі часи залишався форпостом національного театрального мистецтва на східних теренах держави, відкривав нові імена, співпрацював зі знаними митцями. Здобуття Україною незалежності стало для колективу початком справжнього розквіту, а в 2002 році він отримав статус «академічного».
У зв'язку з російською агресією на Сході України в грудні 2014 року театр був змушений переміститися з тимчасово окупованого Луганська до підконтрольного українській владі Сєвєродонецька. Попри відсутність кадрів, матеріально-технічної бази та сценічного майданчику, театру вдалося відновитись, а в 2017 році колектив отримав у власність оновлену після капітального ремонту будівлю колишнього Сєвєродонецького театру драми.
Сьогодні єдиний професійний театральний колектив на території української Луганщини уже має в штаті більше 120 працівників, випустив 37 прем’єр, побував у Польщі, 15-ти містах інших областей України та 13-ти на Луганщині, взяв участь у 12-ти фестивалях, 4-х міжнародних проектах, численних урочистостях і культурно-мистецьких акціях.