Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Украдене щастя »
«Украдене щастя»(1891) – культова п’єса українського театру, яка не сходить зі сцен більш ніж сто років, ставши наріжним міфом національної культури.
Основний сюжет у п’єсі розгортається між трьома центральними персонажами; Анною, яку брати підступно віддають за нелюбого чоловіка, Михайлом, коханим Анни, якого взяли у солдати, та Миколою, чоловіком Анни, який щиро любить її, але не може сподіватися на взаємність. Обкрадений у своєму щасті, обдурений долею і людьми кожен із персонажів проходить свій страдницький шлях, віднаходячи гідність і людяність.
Сучасна театральна версія «Украденого щастя» пропонує нове тлумачення п’єси. Звільнення від стереотипного реалізму, побутова драма Франка наближається до античної трагедії, де долею героїв керує фатум чи Божа воля. У виставі, основою якої є звук і ритм ,«аркану» (бойового карпатського танцю), розгортається містерія пристрасті, вічна таїна кохання.
« Камінний господар »
« Перехресні стежки »
Трагедія, фарс
« Увертюра, До побачення »
« Онєгін »
« Інстинкт »
на початку було трішки нудно, згодом, з розвитком сюжетної лінії, дивитись стало цікавіше. цей твір І. Франка - вічний, тема буде актуальна завжди, тому після перегляду є над чим пороздумувати. любовний трикутник. чи знав Франко, що пише про нього, чи тоді це так ще не називали? Анна. Микола та Михайло. та драма їхнього життя. гірким обманом Анну видали заміж за Миколу, чоловіка хорошого, проте нелюбого. проте жили вони доволі щасливо, злагоджено, Анна скривджена не була. коли настає день, і минуле жінки повертається в сьогодення, нагадавши їй про її почуття, виявляється, що роки тому було вкрадено щастя не однієї людини. Анна опиняться перед важким моральним вибором. як їй чинити? цей твір Франка крізь роки залишається актуальним, він неминуче змушує задуматись, а вистава лаконічно та зрозуміло переказує його зміст, це сподобалось. не сподобалась гра акторки напочатку вистави, не вірила їй, не бачила цього важливого для вистави сумніву вже ній, так само як і відродження кохання до Михайла. загалом, гра акторів сподобалась. я б її порадила всім. цей твір Франка крізь роки залишається актуальним, він неминуче змушує задуматись. вистава лаконічно та зрозуміло демонструє зміст цього твору. вона може бути не цікава лише дітям, які не замислюються про такі питання (вони й не мають). театру раджу демонструвати її не на сцені, а у форматі камерної сцени, тобто, щоб глядачі були на рівні, або вище рівня акторів. це, думаю, створило б значно поглибленішу атмосферу.
Дорогою додому підбирала слова, щоб заповнити цю анкету, але так і не підібрала)) Вистава була просто неймовірна і заворожуюча з першої хвилини. Цілу виставу мурашки йшли по шкірі. Від неї точно не можна було відірватися. Гра акторів була магнетичною. Сюжет базований на однойменному творі Івана Франка. Оскільки я є великою шанувальницею Франка, то мені все сподобалось)) Актори чудово передали емоції та відтворили образи головних героїв: Анни, заміжньої за нелюбом Миколою, яка все ще кохає Михайла; Михайла, який кохає Анну; Миколи, який щиро кохає дружину без шансу на взаємність. Акторам вдалось на всі 200% змусити мене відчути, що переді мною не актори, і навіть не справжні герої цієї вистави, а реальні живі люди з їхніми емоціями та вчинками. Актори були не просто переконливими, вони були заворожуючими. Я зловила себе на думці, що не знаю на кого з акторів дивитись, така жива в них міміка і гра. Вистава заворожила з першої хвилини і "тримала" ще довго після завершення. Враження було стабільно позитивним. Приміщення загалом нормальне. Потребує ремонту, але чисте. В залі було прохолодно.
Вистава досить емоційна. Було цікаво. Мені сподобалася вистава. Вона змушує поміркувати та замислитися над головними цінностями у житті. Сучасна театральна версія відомої п'єси Івана Франка. Сподобалася гра акторів та акомпонимент на барабанах. Кохання - вічна тема, яка постає перед нами у різних образах. Іван Франко описує свій трикутник. Вона - щиро кохає одного, але живе з нелюбом. Він кохає її, але Вона його не дочекалася. І ще один Він - жертва обставин. Адже щиро кохає її, і не розуміє її справжніх почуттів. Актори майстерно передали емоції та сюжет розкривши суть таких відносин і до чого вони можуть призвести. Невеличка, затишна сцена. Вісливий персонал. Зручні, проте не сучасні стільці.
На початку трішки нудьгувала ,не розуміла про що йдеться але пізніше було досить цікаво. Декорацій практично не було, і костюми не вразили ,все надто просто. Сподобалась акторська гра. Багато співів та танців. Не сподобалось що гардероб знаходиться в підвалі.
Режисер, історик театру, театральний критик, етнограф. Кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. Закінчила театрознавчий факультет Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії(тепер Санкт – Петербург,1992р.).
Працює на посаді старшого наукового співробітника відділу мистецтв Інституту народознавства Національної академії наук України(Львів).
Автор наукових монографій: «Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX - початку XX століть.(Київ. 1993). «Театральна юність Леся Курбаса»(Львів. 1993). Монографія «Лідія Данильчук: дорога до себе» (Вроцлав,Польща. 2015).
В 1995 році разом з акторкою Лідією Данильчук створили в місті Львові Незалежну Творчу Майстерню «Театр у кошику» . Ірина Волицька є художнім керівником і режисером цього театру. Поставила 13 вистав, з української, зарубіжної і сучасної драматургії: Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка, Вільям Шекспір, Матей Вішнєк, Єжен Йонеско, Есхіл. Вистави театру часто беруть участь в Міжнародних театральних фестивалях і отримали добрі відгуки української і зарубіжної театральної критики.
В 1978р. закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого акторський курс нар.арт. України , професора Ірини Олександрівни Молостової. З 1978р. по 1990 р. працювала в Одеському українському театрі ім. Жовтневої революції. За цей період роботи зіграла чимало яскравих головних ролей з української
класики, сучасної драматургії . за що була нагороджена преміями СТД України. Цікаві акторські роботи створені акторкою в телевізійних виставах на Одеському телебаченні .Лідія Данильчук належить до унікальних акторок українського театру. Діапазон зіграних нею ролей надзвичайно широкий. Це актриса виразно драматичного, навіть трагедійного обдарування, якій, разом з тим, притаманні риси характерного і комедійного плану та інтелектуальне осмислення кожної ролі. Образи, створені у виставах «Театру у кошику», відзначаються експериментальністю, новаторством, внутрішньою експресією, оригінальним пластичним виявом і яскравою естетичною формою. Особливо значущими роботами Л. Данильчук є ролі на матеріалі української класики, де найбільше проявилася національна самобутність актриси, модерність інтерпретації та переосмилення традицій. Мистецтво Л. Данильчук глибоке національне за своєю суттю і сучасне за естетичним виразом. Воно щоразу викликає резонанс як у вітчизняній, так і зарубіжній пресі, досліджується науковцями-театрознавцями. Високий рівень майстерності актриси, а також її громадянську позицію засвідчують численні нагороди на престижних європейських фестивалях.
Освіта
Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського (1970-1974), баян і диригування оркестром народних інструментів, клас В. С. Бородіна;
Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1978-1982), актор драматичного театру і кіно, курс доцента Нінель Антонівни Биченко.
Працював у Сумському театрі для дітей та юнацтва «Арлекін», але вже на початку 1983 року переїхав до Львова. Спочатку була праця у Львівському театрі для дітей та юнацтва, а з кінця 1987 і дотепер – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
Паралельно – з 2000 року – є актором Творчої майстерні «Театр у Кошику» (режисер Ірина Волицька), бере участь в постановках: Микола Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка (Диплом за кращу чоловічу роль на міжнародному театральному фестивалі в Дніпродзержинську), Месія в «Одержимій» Лесі Українки, Браца в «Провині» Н. Ромчевіча.
Разом з актором Ярославом Мукою створив кабаретовий дует «Чотири шкельця», в репертуарі якого стрілецькі пісні та галицькі романси-шлягери Б. Весоловського, С. Гумініловича, Я. Барнича, М. Стахури, В. Балтаровича, Л. Лепкого, Р. Купчинського та ішних українських композиторів.
Працює в різних театральних студіях, де ставить літературно-музичні композиції і вистави – «Ромео і Джудьєтта» В. Шекспіра та «За двома зайцями» М. Старицького (театр «Нова мета»), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (Дитячий телевізійний театр «Юрашк»), «Вертеп» за народними мотивами та інші.
З 2001 року викладає акторську майстерність у Львівському державному училищі культури і мистецтв. Випустив 4 акторські курси (дипломні вистави – «Серенада» Сл. Мрожека, «Моральність пані Дульської» Г. Запольської, «Станція» О. Вітра і «Ніжні почуття» Б. Хмельницького за повістю О. Уайльда «Кентервільський привид»).
Член Коломийської асоціації митців (КАМ), «Клубу коломийців», Ротарі клубу «Львів-Ратуша».
«Театр у кошику» був створений в 1997 році режисером Іриною Волицькою та актрисою Лідією Данильчук як незалежне, некомерційне творче об’єднання, що протягом 7-ми років існував на власному ентузіазмі без жодної державної підтримки. З 2004 по 2012 рік стає творчою майстернею Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
На сьогодні є Громадською Організацією Творча Майстерня «Театр у кошику» в місті Львові. Театр не має свого приміщення і показує свої вистави на різних театральних площадках, музеях, галереях і на театральних фестивалях.
Творча майстерня «Театр у кошику» постав з потреби духовної, культурної, національної самоідентифікації на стикові модерністських та постмодерністських естетичних засад. Це свого роду унікальний театр, який займає елітарну нішу в культурному просторі України.
Творча майстерня проводить дослідження у сфері театрального знаку, символу, метафори, вибудовуючи власні, самобутні засоби сценічної виразності та експресії.
Ірина Волицька-Зубко – режисер «Театру у кошику», заслужений діяч мистецтв України, театрознавець, кандидат наук, лауреатка театральної премії ім. Леся Курбаса та львівської обласної премії ім. Бориса Романицького. театральної премії «Бронек». Закінчила Інститут театру, музики і кінематографії в Санкт-Петербурзі.
Лідія Данильчук – акторка «Театру у кошику», заслужена артистка України, лауреатка театральної премії ім. Івана Котляревського та львівської обласної премії ім. Бориса Романицького, театральної премії «Бронек». Освіту отримала в Театральному інституті ім. Карпенка-Карого(акторський курс нар. арт. України Ірини Молостової). Працювала в Одеському музично-драматичному театрі ім. В.Василька в Театрі ім. Леся Курбаса у Львові.
« Украдене щастя »
