« У світі тварин »

«НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Мову надлюдську і правічну. Знаково, що «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» – вперше за існування нашого театру - грається у вітальні мікросцени, де зазвичай глядачі відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. У виставі цей простір перетворюється то на музичний салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря. На стінах зали проступають обличчя відомих акторів і режисерів. Молодий актор Станіслав Мельник знаходиться у діалозі з цими метрами, вписуючи власне існування у багату традицію Театру, що так само, як і музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.

Valentino приголомшив модною колекцією вишиванок. Тіна Кароль заспівала український гімн у ризькому аеропорту. Понад 1 мільйон українців щороку емігрують за кордон. Та не зважаючи на кризу, Україна залишається першим у світі експортером соняшникової олії. «Patris» – вистава про двох молодих журналістів, що шукають на київському вокзалі свою власну внутрішню батьківщину. Свій шлях і своє кохання. 20 документальних інтерв'ю, власне журналістське розслідування. Пісні, бійки, відбірна лайка, трохи алкоголю для глядача, та ще менше легких наркотиків. Вистава про наше сьогодення – сумне й смішне одночасно.

У 1970-80 роках Нью-Йоркське метро стало найнебезпечнішим видом транспорту. Внаслідок фінансової кризи, кількість поліцейський різко скоротилась, відтак у «підземці», як і в місті, вирувала злочинність. Поїзди брудні, колеса надто стугоніли, на стінах суцільне графіті зі страшними сюжетами, що загалом нагадувало поле бою. Для пересічних людей поїздки в метро супроводжувались жахом і стражданнями, не рідко з летальним завершенням. За довгим очікуванням поїзда на платформі обличчя пасажирів виглядали спустошеними, думки про звичайні клопоти блокувались пересторогою про напад. Це був особливий соціальний «еквалайзер». На тлі достовірних подій автор Ніколас Байєр написав сценарій до відомого фільму «Випадок у метро». Його можна характеризувати як миттєве фото подій звичного міського життя. Однак, в сюжеті закладено дещо абсолютно тривожне, безкінечне, що спонукає до відповідальності та змушує усвідомити суть конфлікту. Це додає виставі «Інцидент» актуальності.

Виставу поставлено за п'єсою сучасної письменниці, досить популярної в Ізраїлі, Едни Мазія. Це оповідання про молодь, та адресоване насамперед тим, хто вступає у велике життя і зустрічає на своєму шляху найскладніші негаразди і випробування. Протягом вистави герої поперемінно опиняються то в ролі підсудних, то в ролі суддів. Заслуховується справа про групове зґвалтування неповнолітньої дівчини. Допити, показання, очні ставки - але без сухої констатації фактів, викладеної казенним словом протоколу. Тут жива інтонація, ланцюг фактів складається у чітку хроніку розслідування, точніше, дослідження морального чинника існування молоді в сучасному світі, чи то на Заході, чи у нашому рідному сусідньому дворі.

Це вистава про ненависть. Саме так, ви вірно прочитали. Вона про традицію ненависті. Що це за дивне поняття і невже воно потрібне світові? Ми повинні визначити для себе, до яких пір ми можемо бути бездіяльними, і що має стати мотивом для виходу з пасивного стану. А що як цим поштовхом може бути лише ненависть до якогось умовного ворога, заради знищення якого, громада збереться докупи і житиме цим деструктивним почуттям, плекатиме цю жахливу ціль? Ми відтворимо для вас казкову історію про сумну і похмуру державу, де тільки мухи мають клопоти. Проте в один прекрасний момент виявляється, що в цьому місці оселився... дракон. І дарма, що він має тонку вразливу душу – дракона треба вбити. Невже суспільство може бути таким жорстоким? Дізнайтеся, що буде далі – чи переможуть справедливість та людяність.