« У цьому будинку все можливо »

Творча біографія артиста розпочалася 1984 року на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, куди він був запрошений після закінчення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (педагоги Л. А. Олійник, А. М. Роговцева).

За час роботи у франківському колективі, Олексій Богданович по праву став одним із провідних акторів театру. Його творчому почерку притаманне неординарне, інколи парадоксальне заглиблення у сутність психології персонажа. Він прискіпливий як до зорового образу, так і до найтонших нюансів внутрішнього життя створюваного героя. Мабуть, саме тому режисери в першу чергу запрошують його на ролі особистостей із складним світосприйняттям. Такими стали його Ілько з «Патетичної сонати» М. Куліша, Лукаш з «Лісової пісні» Лесі Українки, Іван Бездомний з «Майстра і Маргарити» за М. Булгаковим.

Особливою в творчості актора стала робота над образом короля Артура у виставі «Мерлін, або спустошена країна» Т. Дорста та У. Еллера. В основі п’єси покладено давньокельтський міф про лицарів Круглого Столу та чашу Грааля, про вічний пошук ідеальної побудови всесвіту і суспільства. За задумом авторів, Артур протягом сценічної дії проживає ціле життя з його злетами і розчаруваннями: від захопленого ідеями та ідеалами юнака, до мудрої, досвідченої особистості, яка усвідомлює примарність юнацьких мрій і жорстокість світу, проте не зраджує своїм духовним чеснотам. Не змінюючись зовні, Олексій Богданович з лише йому притаманним тактом, абсолютно вивіреним внутрішнім ритмом проводив глядача лабіринтами складної людської долі. В пошуках істини і взаєморозуміння блукав його трагедійний Едгар («Король Лір» В. Шекспіра), скуповував мертві душі містично звабливий Чичиков («Брате Чичиков» за М. Гоголем), намагався віднайти гармонію, досконалість і чистоту Іван Карамазов («Брати Карамазови» за М. Достоєвським), особистість парадоксально мінлива, людина високого розуму і інтелекту Іван-Богданович гинув в нетрах людської байдужості, злоби і непорозуміння.

Проте Олексій Богданович ніколи не замикався в рамках амплуа. Йому притаманні м’який гумор і самоіронія. Це позначилося на створенні образів: Графа («Кохання в стилі бароко» Я. Стельмаха), Петруччо («Приборкання норовливої» У. Шекспіра), графа Альмавіва («Весілля Фігаро» Бомарше),Тартюфа з однойменної п’єси Мольєра, принца Уельського «Кін IV» Г. Горіна, Джонсон-і-Джонсона («Гімн демократичної молоді» С. Жадана).

Талант, харизматичність дає змогу актору працювати в різних сценічних жанрах. Сьогодні це Жіль з психологічного детективу «Маленькі подружні злочини» Е.-Е. Шмітта, Подкольосін з «Одруження» за М. Гоголем і нова зустріч з Шекспіром – Просперо в «Бурі». «Буря» - п’єса-загадка. Код геніального драматурга, над розкриттям якого б’ються митці, здається особливо складним. О. В. Богданович захоплюється саме такими завданнями. Це його стихія. І вже разом із своїм героєм Просперо проходить непростий шлях пізнання істини, сенсу Буття. Зрікається філософської схоластики заради мудрості законів Всесвіту. Федір Протасов-Богданович у «Живому трупі» О. Толстого в пошуках взаєморозуміння зі світом, не витримавши сірості буденного життя, відчуваючи амбіції внутрішнього людського потенціалу, стає на межі життя і смерті.

У ролі Йорана Перссона з вистави «Ерік XIV» А. Стріндберга, актор проводить нас найтоншими лабіринтами анатомії людської заздрості, доведеної до абсолюту талановитості.

Окремою сторінкою творчості актора є його робота в кінематографі. Тут створено галерею образів, несподіваних, психологічно досконалих: Орест «Блакитна троянда» Лесі України, Фогель «Для домашнього вогнища» І. Франка, Василь «Єлисейські поля», Микола «Украдене щастя» І. Франка - нова версія.

У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1996 року.
У 2004 році нагороджена спеціальним призом кінофестивалю студентських робіт «Відкрита ніч» за кращу жіночу роль фестивалю (к / ф «Гунька»).
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «Краща жіноча роль» за роль Медсестри Марії у виставі «Черга» О. Марданя (2007).
Лауреат премії ім. Віри Левицької (2009).
У 2016 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».

Закінчила театральну студію при Київському Українському академемічному драматичному театрі ім.І.Франко в 1975 році. А в 1990 - Російську академію театрального мистецтва.

З 1980 року - актриса Київського молодіжного театру, сьогодні Київського "Молодого театру". Прима театру.
Приймала участь в гумористичних телешоу "Довгоносики", "Мамаду". В 2003-2005 роках - директор Київського державного коледжу театру та кіно.

Тамара Яценко - актриса з унікальним, яскравим та неповторним комедійним даром. Їй підвласні гротеск та буфонада.

У числі театральних родичів – двоюрідна бабуся Тетяна Наумова – балерина Великого театру.

Дитяче бажання бути спершу священиком, потім цирковим артистом крок за кроком привела Артема в театральну студію, логічним продовженням якої став театральний інститут.

Театральну діяльність розпочав у київському театрі російської драми імені Лесі Українки (з 2007 року), куди був прийнятий без прослуховування.
Потім був «Театрі на Подолі» (з 2009 року) і знову повернення до Російської драми (з 2011 по 2017).
Бере участь в антрепризних постановках ( «Небезпечний поворот», «Варшавська мелодія-2»), в літератнирних читаннях ( «Майстер і Маргарита», «Поховайте мене за плінтусом») в об'єднаних програмах за участю музикантів , оркестру ...
Живе і працює в Києві.

Про кар'єру актриси мріяла з дитинства, брала участь в різних театральних постановках. З першого разу вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. У 2009 закінчила, як одна з кращих учениць на курсі.

Першою її роботою стала роль Даші в фільмі «Сусіди» в 2010 році. Після цього настало затишшя, але роком пізніше вона засвітилася відразу в двох проектах – «Джамайка» і «Жіночий лікар».

Працювала в двох російсько-українських проектах: «Все повернеться» і «Битва за Севастополь». Однією з останніх зіграних ролей стала Томка в популярній багатосерійної теленовеллою «Не зарікайся».

Брала участь в проекті «Україна сльозам не вірить».

Українська акторка театру і кіно.
Провідна майстриня сцени театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках».

Дружина відомого театрального режисера Віктора Гирича.

Від 1995 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.