Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« У Барабанному провулку »
Добре знані, ті, що на слуху у всіх, пісні великого Булата, раптом склались в любовну історію, що розігрується у привокзальному буфеті під акомпанемент тапера. Вокзальна історія у 27 картинах – це історія, сплетена з 27 пісень відомого барда, кожна з яких маленька сторінка з великої книги під назвою ЖИТТЯ.
Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».
Хочете отримувати мільярди від ЄС? Як? Запитайте у крюшонцев? Бананові плантації, численні стада великої та дрібної худоби, успішна боротьба зі злочинністю і повна ліквідація безграмотності, молодим – дорогу, ветеранам – шана! Ви не знаєте, хто такі крюшонци і де знаходиться диво-місто Крюшон? Відкриємо секрет – в штаб-квартирі Європейського Союзу цього теж не знають ... Глядачів комедії «Великий переполох в маленькому місті» чекає справжній майстер-клас по залученню величезних капіталів, розробці грантових програм та створення неймовірних проектів за рахунок Євросоюзу. У складі коуч-команди: спритний і винахідливий мер крюшону (улюбленець публіки - Володимир Горянський), незамінна секретарка Клотільда – реалізатор економічних фантазій мера (чарівна Руслана Писанка), людина без віку, соціальних статусів і просто родич Андре (Юрій Феліпенко). А іспит здавати їм доведеться інспектору з Брюсселя – суворому, цинічного, непідкупному чиновнику флап (Макс Максимюк). Іспит на виживання !! Адже за кожен цент від Євросоюзу потрібно боротися не на життя, а на смерть. Обіцяємо гарний настрій, багато гумору, ну і пару фінансових Лайфхак.
Комедія-зворотній бік «Глядачам дивитися заборонено» – це театр про театр, а також про наше життя. Жодного лицедійства, тепер тільки правда: боротьба не на життя, а на смерть, жорстка конкуренція за головну роль, голки в корсети, підніжки і підлості – все, як є у цьому закуліссі кожного театру або в офісі кожної другої фірми! Підгляньте, що кипить на театральній «кухні», щоб розповідати всім, що ви знавець столичних акторських інтриг.
Молоді й талановиті акторки театру – дорослі незаміжні доньки головних героїв: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька (якщо трохи заплуталися в іменах – не переймайтеся, Саватій Савлович, коли ходив в «органи» звітувати про сім'ю, теж одну «загубив»). Одна з турбот сімейства – заміжжя доньок. Тому між дівчатами точиться постійна завуальована боротьба за увагу студента, що повернувся з Києва, П'єра Кирпатенка. «Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у стократ смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая». «Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там!» «Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш, вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!»
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Первый ангажементный театр "Сузирье"это всегда праздник,хорошее настроение,ощущение что тебе всегда рады,всегда ждут! Шикарный,прекрасно сохранившийся (театр в современном виде здесь существует уже тридцать лет) самого Родзянко,как всегда приятная музыка перед спектаклем,аромат пионов в нарядной гостиной,запах свежесваренного кофе и бесконечные разговоры с художественным руководителем ,народным артистом Украины Алексеем Кужельным!всегда представит важных гостей(а медийные личности в этом театре,как правило присутствуют всегда),на вишуканій українській мові ,остроумно и всегда с улыбкой расскажет о сюжете предстоящего спектакля,об артистах там задействованых и обязательно об обстоятельствах,способствовавших появлению на сцене того или иного творения!вот ,например,спектакль "В барабанном переулке" облек свою форму в следствие огромной любви и пиетета незабвенного Игоря Славинского к творчеству Булата Шалвовича Окуджавы!было решено как-то выразить его стихами,переложенными на музыку все ,что волновало людей той эпохи,как жили и выживали наши деды и прадеды в сложных исторических условиях,любили,рожали,теряли,учились,воевали,верили в лучшее и нам завещали честно смотреть вперед!спектакль,который создатели называют не иначе как "вокзальная история в 27-ми картинах",с успехом лет 15 уже идет на киевской сцене,это важно,это показатель успеха и интереса публики к творчеству Окуджавы,в зале многие вслед за артистами подпевали каждую песню!ну а артисты на сцене выдающиеся-заслуженные артисты Украины Ирина Калашникова(очень харизматичная и талантливая,очень мне нравится) и Сергей Мельник,также за роялем как неотъемлемая часть целого Наталья Бегма!очень все красиво,качественно,проникновенно и с душой!если хочется поностальгировать,отдохнуть душой,провести мосточки между "вчера" и "сегодня"-смотреть обязательно!
Обожнюю бувати в театрі Сузір‘я. Ніколи не розчаровує. Зайшла - лунає піаніно, м‘яке світло, аромат п‘янких півонів- все, щоб налаштуватися на приємний театральний вечір. На цей раз це мюзікл, який на цій сцені вже 18 років. Драматична історія, яку розповіли піснями Б.Окуджави. Тільки він та вона, піаніно та світло... а промайнуле ціле життя.. . Кумедна, жалісна, ніжна вокзальна зустріч. Дуже тело передали атмосферу 60-х років. Я в дитинстві дуже багато слухала пісень Б.Окуджави - батьки обожнювали. Тому для мене ця вистава ще й нирок у дитинство. На виставі я як маленька підспівувала))) Красно дякую театру за акторів. Вони хоча і не мають голосів, які звичайно бувають у акторів мюзіклів, але неімовірно чуттєві, з хрипотою - справжні.
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
Працювала в Одеському драматичному театрі ім. В. Василька, потім в Вологодському ТЮГу (Росія), потім знову Київ – Театр естради (зараз Київський академічний драматичний Театр на Подолі), Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я».
У 1981 році закінчив Студію при Театрі ім. Івана Франка (педагоги - М.А.Заднепровскій, Ю.С.Ткаченко, П.М.Нятко).
У 2012 році закінчив Київський театральний університет ім. Карпенко-Карого за фахом «режисура театру ляльок» (курс С.І.Ефремова).
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.
« У Барабанному провулку »
