« Цвєтаєва + Пастернак »

Любов на краєчку першого листа, де народжується життя у всій своїй непедбачуваності. Любов крізь сни і місце, де народжуються рядки, де розлилася справжня пристрасть, біль, ревнощі і туга за втраченим. Історія знаменитих поетів Срібної епохи ожила на сцені, отримала власний голос рівно на сімдесят хвилин. Але яким він був! Здавалось, що в ньому втілилось все, що кожен з нас шукає, Пастернак прочитав її поетична збірка «верст» і відразу ж написав їй листа, в якому висловлював глибоке захоплення. Цей лист послужив іскрою для романтичних відносин, які висловлюються буквами, наповненими поезією, любов'ю і жагою. Самотні поети, розділені географією, але об'єднані вигнанням і болем. Вони тільки ділилися своїми внутрішніми думками, творчими устремліннями, а створили безсмертну спадщину.

Трагічні долі двох всесвітньо відомих поетів чоловіка і жінки освітлює та зігріває трепетне велике кохання на відстані. Їх юність протікає в Москві, але в паралельних світах Їхні батьки були професорами, а матері - ученицями Антона Рубінштейна Їх зустрічі на публічних читаннях швидкоплинні, але відчуття рідства душ вже зароджується. Вони захоплювалися творчістю один одного. Реальне особисте життя у кожного своє. У кожного своя сім’я і діти, свої почуття до близьких. В одному з листів Марина напише «Наши жизни похожи, я тоже люблю тех, с кем живу, но это доля. Ты же воля моя, та, пушкинская, взамен счастья». Їх життя дуже різне. Він живе у достатку, вона у бідності. Він у Москві, вона вимушена емігрувати для збереження життя чоловіка-білогвардійця. Він любить комфорт, вона як багато талановитих людей не пристосована у побуті. Але тринадцять років триває їхнє приховане від усього світу кохання у листах на відстані. Її жертовне поверненя у Москву буде коштувати життя дочки та чоловіка. Але Борис розіб’є її ілюзії. Він піде з сім’ї, але не до Марини, а до красуні та гарної хазяйки. Він припиняє переписку… «Если поменяеш место жительства, напиши адрес. Напишу адрес»- відповідає вона. Це останні репризи вистави Талант народного артиста України як режисера та сценографіста Сергія Кужельного та натхнена гра Світлани штанько і Відима Полікарпова оживили 13-літні відносини Марини Цвєтаєвої та Бориса Пастернака. До останньої хвилини вистави простір наповнений енергетикою кохання, то ніжною, то нервовою, але живою, вражаючою, захоплюючою…

Вистава складається з листування поетів один до одного і віршів більшою мірою, як мені здалося, Цвєтаєвої. Дуже камерна і лаконічна, всього на двох акторів з мінімалістичними костюмами, мінімумом декорацій і максимумом тексту. Я б сказала, що це вистава з досить високим порогом входження. Дуже різна реакція була в залі: одні повторювали про себе рядки віршів, інші запитували: «Що взагалі відбувається?» І «Коли це закінчиться?» Щоб зрозуміти і насолодитися тим, що відбувається потрібен, з одного боку, певний бекграунд: знання життя, творчості Цвєтаєвої і Пастернака, а бажано ще й історії їх листування. З іншого - вміння сприймати вірші на слух. Непідготовленому глядачеві сприйняти виставу буде важко. У мене ніби й з тим, і з іншим не все так погано, але часом теж було непросто. Кращий момент - Цвєтаєва, питуща отруту з тому Рільке. Дуже сильний і дуже символічний. Здається, на ньому було б добре закінчити, але ні. Втім, завершальна сцена теж хороша, хоч і трохи менш пронизлива.

"Хотеть -это дело тел, а мы для друг друга - души" - цитата з вистави, яка характеризує всю суть постановки. Борис Пастернак та Марина Цвєтаєва - поети, коханці...їхня любов описана у віршах. В коханні заклюсався сенс їхнього життя. У виставі показано історію кохання двох великих поетів, які в житті зустрілись лиш один раз, а решту часу писали один одному листи. Вони були настільки поринути один в одного, що не помічали нічого навколо. Листи наповнені пристрастю і коханням. Гра акторів неперевершена, передають емоції, які пробираються до самої душі, ніби поринаєш в кохання з головою...