Будинок, у якому жила сім'я колись успішного бізнесмена пана Франца, збанкрутілого в роки «великої депресії», нині призначений на знесення. Однак у мансарді будинку нагромадилося чимало дорогих старих меблів, які необхідно терміново розпродати. Саме ця найгостріша ситуація і призвела до того, що в батьківському гнізді зустрічаються Віктор Франц, його дружина Естер, його брат Уолтер та оцінювач меблів Грегорі Соломон. Уся обстановка будинку нагадує Віктору часи, коли він хотів займатися наукою, але був змушений залишити університет і піти служити до поліції, щоб утримувати хворого батька. Його брат Уолтер, навпаки, нічим не жертвував і став успішним хірургом. Вони не бачилися 16 років. І ось тепер, вперше від дня смерті батька, розмовляють один з одним, намагаючись визначити справжню ціну своїм стражданням, удачам, перемогам, поразкам... словом, ціну свого прожитого життя.
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
