Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Авторська вистава Петра Миронова за відомим твором Джером Клапка Джером «Троє в човні, не рахуючи собаки» (пер. М. Сальє).
У цю подорож Петро Миронов запросив і свою дивовижну собаку – самоїда Шаха! Шах вперше вийде на театральну сцену, хоча за його плечима великий досвід виступів на міжнародних виставках, зйомки в кіноказці «Тільки диво» і в телепередачі «Зіркові улюбленці». Падишах – супер-гранд чемпіон України і Молдови, а, крім того, улюбленець усіх дітей і дорослих, які мріють його погладити!
Джером Клапка Джером ніби писав про Київську фортецю: «Можна було подумати, що століття відійшли в сторону і що ми чекаємо тут, щоб побачити, як пишеться приголомшлива сторінка історії».
Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)
Лобов Андріївна Раневська, разом зі своєю донькою, після кількох років проживання у Франції повертається в свій маєток. Грошей після перебування за кордоном не лишилося. Маєток, з квітучим вишневим садом, виставлений на продаж за борги, а місцевий купець Лопахін пропонує зрубати його та віддати землі під забудову. Такі розмови жахають мешканців маєтку і вони намагаються уникнути торгів. Та чи варто триматися за те, що вже не приносить користі, не плодоносить? Чи варто опиратися на минуле?
Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.
Ця людина не потребує особливого представлення: Еркюль Савиньен Сірано де Бержерак. Він був відомий в XVII cт., в якому жив і творив, і ще більше з кінця XIX ст., коли в 1897 році Едмон Ростан написав п'єсу про свого співвітчизника і колегу. З тих пір п'єсу поставили неймовірну кількість разів на всіх підмостках світу, зняли божевільну кількість екранізацій, всі кращі актори всіх народів світу прагнули зіграти цього не привабливого зовні, але дуже розумного, талановитого, душевного, глибокого за своєю суттю Героя. Загалом, тепер дуже коротко: Петро Миронов і його Сірано де Бержерак! Тільки для театральних гурманів!
Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.
Історія про іпохондрика, який надихнув своїх друзів на подорож у човні. Весь сюжет сповнений різних кумедних ситуацій, не підготованих до пригодницьких ситуацій людей. Актор дуже переконливий, невтомний. Чудово інтонував, захоплював поглядом всіх глядачів. Легко уловлював легких на підйом глядачів, щоб їх можна залучити до вистави. Спочатку відчула розчарування, коли зрозуміла, що буде 1 актор. Але сюжет розвивався кумедно, оригінально. Собачка налаштовувала на легку в невимушену атмосферу. І я на середині вистави відчувала себе серед відчайдушних британців. Київська фортеця – атмосферне місце з чудовою акустикою.
У 1978 році закінчив Московський державний інститут театрального мистецтва А.В. Луначарського (нині Російська академія театрального мистецтва).
1978 - 1984 - артист Калінінського (Тверського) театру.
1984 - 1994 - артист Київського театру поезії (Київський театр «Золоті ворота»).
Засновник, актор і режисер Театру «Астрея» при Київському будинку актора.
З 1998 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Актор, письменник, поет, журналіст. Автор кількох книг віршів і прози, в тому числі книги «Заломлення променів» (2009).
Переможець огляду творчої молоді Росії.
Нагороджений Бронзовим дипломом Міжнародного театрального фестивалю «Золотий витязь» (м.Москва) за виставу «Євгеній Онєгін» за О. Пушкіним (2011).
Як відомо, театр починається з вішалки. Але не в нашому випадку ... Театр «Маскам Рад» почався з ідеї ... Ідеї об'єднати людей небайдужих, які прагнуть до розвитку, відданих Театру як явищу, а не тільки як професії, які люблять Театр у собі, а не себе в театрі. Можна сказати, що наш театр є, певним чином, Клубом, чимось схожим на клуб англійських джентльменів. В цей Клуб вхід відкрито далеко не для всіх. Участь в ньому є престижною та дуже дорого коштує. Ще б пак! Адже внеском кожного учасника є його душа, дорогоцінний час і весь життєвий досвід. А учасники одержують унікальну можливість для багатогранного творчого розвитку і особистісного зростання.
Прем'єра першої вистави Театру – сучасної притчі «Шабаш на двох» – відбулася в рамках театрального майданчика Міжнародного етно-культурного фестивалю «Трипільське коло» 02 липня 2011 року. Три дні безперервно йшла злива, і дістатися до сцени було нелегко як акторам, так і глядачам. Протягом 45 хвилин (час вистави) наші вдячні глядачі стояли по коліно в багнюці під проливним дощем – з парасольками або без. Не пішла жодна людина! І тоді ми остаточно усвідомили, що затіяли потрібну справу і що нам є, про що сказати людям.
Наступною нашою виставою стала вистава «Безіменна зірка» за знаменитою п'єсою румунського драматурга Міхая Себастіана. На другій прем'єрі були присутні представники Посольства Румунії, і з їх легкої руки ми поїхали з виставою «Безіменна зірка» на наш перший міжнародний театральний фестиваль в місто Лугож, в якому на початку 19-го століття почався весь театральний рух в Румунії. Ми виступали на сцені старовинного «Нового» театру, якому більше ста років, а «Старому» лугозькому театру – більше 150-ти! На наш виступ прийшли представники української діаспори, яка, як виявилося, в Лугож за чисельністю найбільша в Румунії. Також ми пообіцяли нашим румунським колегам, що запросимо їх алаверди на міжнародний театральний фестиваль до Києва – з їх «Безіменною зіркою». Таким був початок Джойфесту.
Перший міжнародний театральний фестиваль JoyFest відбувся в жовтні 2013 року в Києві. На нього приїхали колективи з різних міст України, також з Грузії, Італії та Румунії. У вересні 2019 року відбувся вже 7-й міжнародний театральний фестиваль JoyFest.
Організація і проведення власного фестивалю з новою силою позначили ще одну унікальну і дуже важливу складову Театру «Маскам Рад» і Міжнародного соціально-культурного проекту «Джойфест»: просвітництво. Ми поставили перед собою нелегке завдання: залучити до театрального руху якомога більше адептів, перетворити пасивних глядачів на активних учасників творчого процесу. З цією метою були організовані кілька проєктів: Театральні суботи та Театральні дні в Київській Фортеці, Театральний салон на Московській і Театральна вітальня в Музеї культурної спадщини (нині – Музей Української діаспори).
Театр «Маскам Рад» намагається щороку виїжджати на різні міжнародні театральні фестивалі – принаймні 1-2 рази на рік, щоб переймати досвід з їх організації та проведення, відстежувати тенденції в розвитку театрального мистецтва в світі.
У травні 2015 року в Київській Фортеці вперше було проведено театральний фестиваль JoyFest Діти. У травні 2019 року відбувся вже IV фестиваль дитячих театрів. Також у травні 2019 року ми започаткували ще один міжнародний театральний фестиваль: фестиваль монодрам Solo Plays Fest.
Всі три театральних фестивалі мають відзнаки Європейської фестивальної асоціації EFE.
Театр Маскам Рад – репертуарний театр. Сьогодні в репертуарі Театру більш ніж 30 різнопланових вистав у різних жанрах (від трагедії до комедії та мелодрами), серед яких 12 монодрам як класичних, так і сучасних авторських.
Театр Маскам Рад – фактично є ангажементним театром. В трупі театру майже всі актори (близько 30 осіб) грають також в інших театрах та беруть участь в різноманітних театральних та кіно проектах.