Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Історія про анатомію тимчасової тканини людського життя. Поєднання в одне ціле молодості, зрілості і старості.
Розміркування про минуле життя, свідомість та про суперечності, які закладені в одній людині.
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення. У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
Театр "Сузирье" занимает особое место на театральной карте Киева,еще на рубеже 1988-1989 гг.под руководством народного артиста Кужельного был создан первый в Украине ангажементный театр,сколько же выдающихся аристов современности имели возможность поработать здесь.Место действительно уникальное-в самом центре города,в пяти минутах ходьбы от м.Золотые ворота,в старинном особняке в стиле модерн самого Родзянко-это дорогого стоит!мне выпало большое счастье побывать на премьере уникальной,тоже кстати в стиле модерн,пьесе Олби " Три високі жінки",пьеса впервые переведена и сыграна на украинской сцене на украинском языке,этот факт не может не радовать,это замечательно!все что происходило на сцене вызывало любопытство,все происходящее нужно переосмыслить и переложить на собственную жизнь,ибо никто не даст ответов на происходящее,придется до всего доходить самостоятельно..,тем более,если речь идет о взаимоотношениях между мужчиной и женщиной,между матерью и сыном...Очень интересно выстроен сам спектакль композиционно-по сути одну главную героиню в разные периоды жизни играют три разновозрастные актрисы,при этом находясь все время на сцене вместе,для этого приглашены и артистка народная из театра Франка,и заслуженная,и совсем молодая Маша Ивашечкина,с тем что бы создать образ единый и со своей задачей они справились блестяще!
Сьогодні в театрі "Сузір'я" вперше пройшла вистава "Три високі жінки" за за мотивами п’єси Едварда Олбі українською мовою. Історія про анатомію тимчасової тканини людського життя. Поєднання в одне ціле молодості, зрілості і старості. Розміркування про минуле життя, свідомість та про суперечності, які закладені в одній людині. Режисер-постановник та сценограф - заслужена артистка України Тетяна Аркушенко Виконавці: А - Людмила Шпиталева Б - заслужена артистка України Тетяна Олексенко-Жирко В - Марія Івашечкіна Вистава на дві дії, українською мовою. Головна дійова особа приваблива жінка злегка за 90. Вона розмірковує про своє життя з легкими домішками , каяття і задоволення. Вона згадує кумедні моменти зі свого дійства, раннє заміжжя, коли вона відчувала пристрасть до життя і оптимізм. Головна героїня також гірко згадує негативні події, які їй завдали болю: роман її чоловіка і його смерть, а також розрив відносин з її сином-геєм. Ця п'єса - про те, що у кожного віку - своя правда, і у кожного - свої приводи для занепокоєння і образ, і свої підстави для прощення. Всі три різновікові жінки (92, 52 і 26 років відповідно) - лише іпостасі однієї, що жила довго і нещасливо. Вони єдині в трьох особах. У них спільна біографія і спільна доля. Межі між "я" і "ми" стираються. Комічний діалог перетворюється в сповідальні монологи. Гра акторів неперевершена. Після прочитаних відгуків, думала щ до кінця вистава не дочекаюся. Але вистава просто промайнула. Дякую режисеру і акторам за виставу.
"Три високі жінки" вистава , яка заставляє поміркувати чому я роблю такі кроки , які є неприйнятним в суспільстві / сім'ї, і до чого це призводить. Заради чого мені жити? як жити? де шукати сенс? щастя ?окрилену любов?... Чому, те що ми хочемо не співпадає з нашими діями? Надзвичайно круто зіграли актори, а найбільше старша актриса , я повірила її словами , я прониклася її переживаннями , змістом її слів , що вона хотіла донести, що вона прагнула сказати мені. Дуже ефектно звучала музика. Музика, до цього моменту ,в моїй голові.
Вистава за мотивами п’єси Едварда Олбі, що була написана у 1991 році, отримала Пулітцерівську премію " За кращу драму" у 1994 році. Вперше поставлена українською мовою. Три героїні уособлюють три віку однієї жінки: 91, 52 та 26 років. Ланцюжок спогадів переплітає щасливі та сумні моменти одного життя: кохання і зради, розрив з сином-геєм. Дуже цікаво, як з віком змінюється ставлення до одних і тих же подій у житті людини, що розкривається натуралістичними сценами. Музика та відеоряд органічно доповнюють враження. Пластика рухів і танців іноді краще слів розкриває характер героїні в молодому віці. Спектакль захоплює та приносить задоволення.
У 1992 році закінчила акторське відділення КДІТМ ім.І.Карпенка-Карого (курс заслуженого артиста України, професора Ставицького Б.П.). Того ж року була запрошена до трупи Київського Молодого театру.
У 1995 році, на запрошення художнього керівника Національного театру імені Івана Франка Сергія Данченка, перейшла до трупи франківців.
10 років професійно займається спортивними і бальними танцями. Має безліч титулів. Проходила 3-х місячні курси в продюсерському центрі "БУМ". Володіє французькою та англійською мовами
Є навики роботи у рекламних фотосесіях. Є досвід зйомок у короткометражних фільмах.
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.