Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Дідух, 12 пісних страв та колядки – це на Різдво. 40 жайворонків, веснянки та закликання птахів – на Благовіщення. Клечання, водіння тополі та русальні пісні – до Зелених свят. Закликання покровителів-безморозників, вшанування пастухів та курячі дівочі складчини – це на Кузьми-Дем’яна. Хочете дізнатися більше? Тоді вам до нас!
Вистава для всієї родини, в якій відомі українські народні пісні об’єднані у своєрідний ланцюжок, який проходить крізь усе життя людини. Це цікаво, пізнавально, співочо!
Вистава є переможцем театральної премії «Київська пектораль-1995» у номінації «Краща вистава для дітей».
Це історія про розбагатілого, нерозумного пана, який всіма силами намагається увійти у вищий світ дворянства. Наймає вчителів співу, танцю, вчиться хорошим манерам, а головне – це видати дочку заміж за заморського принца, собі ж завести молоду коханку-дворянку.
Молодий, розумний, дотепний. На нього чекає світле майбутнє, він будує грандіозні плани. Але він винен гроші, багато-багато грошей. 5 днів, дві дівчини і один шанс вийти переможцем. Щоправда дорога лежить через РАГС. І все могло б бути ідеально. Але у плани втручається її мама.
«Той самий Мюнхгаузен» – тонка лірична комедія з філософським підтекстом від геніального драматурга і сценариста Григорія Горіна. Виставу поставлено не по більш пізнього кіносценарію, а за п'єсою, яка і до фільму Марка Захарова була вже дуже відомою. Ми постаралися зберегти й примножити все чисельні глибокі смисли, який Горін вклав до уст своїх героїв, не наслідуючи фільму, бо це, на наш погляд, невдячна справа. За трикутними капелюхами, перуками й кринолінами ховаються сучасні люди з їх звичайними неминущим у віках пристрастями: Коханням, заздрістю, ревнощами, підлістю, жадібністю й всякого роду страхами. Той самий Мюнхгаузен, легендарний Барон, – брехун і дивак або, навпаки, людина, яка завжди говорить тільки правду? Це повинен вирішити для себе кожен глядач. Адже між правдою і неправдою майже немає межі. Так само, як немає її між комедією й трагедією, які обидві завжди поруч в житті людини.
Нова постановка театру КХАТ «Ведмідь.ua» за п'єсою Антона Чехова «Ведмідь» – це небачене досі прочитання класичного шедевра сучасними київськими режисерами – заслуженим артистом України Віктором Кошелем і Катариною Сінчілло. Цей режисерський тандем вже давно зарекомендував себе, як творець театральних сенсацій, іскрометних і дотепних комедій, сміливих фантазій на тему світової класики. Але тут вони перевершили самих себе. Такого «Ведмедя» ви ще не бачили ніколи, він викличе посмішку навіть у закоренілих театральних скептиків, яких уже нічим неможливо розсмішити. Цей Бенефіс так полюбилася київським глядачам іронічною, неймовірно привабливою з унікальною харизмою, актриси театру і кіно Тетяною Лозіною. Її героїня Олена Попова, жінка в самому соку, вирішила поховати себе заживо разом з передчасно померлим чоловіком. Але еротичні сни, в яких до неї приходить незнайомець, не дають спокою. І раптом таємничий спокусник приходить до неї наяву з плоті і крові ... Зворушливий і глибокий, як всі КХАТовські постановки, це вистава про нашу загадкову слов'янську натуру, про єдність і боротьбу протилежностей – чоловічого і жіночого світу. Ми не можемо жити одне без одного саме тому, що ми такі різні дві половинки одного цілого. Геніальний Антон Чехов визначив жанр п'єси, як жарт. І режисери з ним погодилися, це був найсмішніший жарт нашого Творця – розділити світ на чоловіків і жінок.
До безсмертних текстів Лопе де Вега не було додано жодного слова, але дещо змінена фабула, збагачено і виведено на перший план роль Арнарди, а деяких інших персонажів навпаки скорочено, як і п’єсу в цілому. Музичне рішення вистави складається із двох частин – з одного боку це фонограма, що скомпонована з шедеврів іспанської класичної гітари, ідея якої належить Катаріні, а з іншого – жива гітара і пісні, що спеціально для цієї вистави склав і виконує Віктор. Цікавою режисерською знахідкою було зробити листи кохання, з яких починається інтрига, червоного кольору і їх дуже багато, а наприкінці вони заповнюють собою майже всю сцену. Так само червоним стало все, до чого торкаються закохані. Інший режисерській хід, що так сподобався багатьом глядачам – три наречені в одному домі з одним коханням на трьох та одна жінка у трьох іпостасях, коли текст однієї героїні звучить відлунням з вуст двох інших. А райські пташки, що символізують надію кожного з героїв, у фіналі опиняються в одному гнізді у невеликій скрині, де б мали бути папери на графський спадок. Таким чином у фіналі вистави стверджується думка, що найцінніше – це коли «душа може здійснити свою надію», а справжнє кохання – здатність допомогти людині її здійснити.
З 1990 року - актор-ляльковод, провідний майстер сцени Київського муніципального академічного театру ляльок.
Київський муніципальний академічний театр ляльок (раніше Київський міський театр ляльок) було створено у 1983 році завдяки активній діяльності та при безпосередній участі народного артиста України Сергія Єфремова.
Довгі роки Київський міський театр ляльок не мав власного приміщення. З'явилося воно лише в 1997 році – в стінах колишнього кінотеатру «Ровесник» (вул. Миропільська, 1, неподалік станції метро Чернігівська, де театр і знаходиться зараз).
Тому, склалася парадоксальна ситуація: театр добре знають по дитячих садках і школах, а також... на міжнародних фестивалях, але, на карті рідного Києва його не знайти. Успішно гастролюючи світом, Київський міський театр ляльок стає лауреатом міжнародних фестивалів у Польщі, Угорщині, Австрії, Швейцарії, Німеччині, Словаччині, Югославії, Мексиці, Португалії, Франції.
Потрібно віддати належне бутафорському цехові, який створює ляльок і готує їх до театрального життя. Це Наталя Щербова, Вікторія Ващенко, Ольга Фоменко. Що ж стосується музичного оформлення вистав, то багаторічна дружба пов'язує Київський міський театр ляльок із заслуженим діячем мистецтв України Вячеславом Полянським. Однією із найцікавіших його робіт є музика до вистави «Дикі лебеді».
Головне, що всі вистави Київського міського театру ляльок спрямовані на утвердження добра.
Видатною подією для колектива стало надання нашому театру статусу Академічного. Це відбулося 17 жовтня 2007 року.