« Точка зору »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.4

«Я отвираю очі так широко… так широко, товариші мої дорогі, в надії, що хоч мрію… що хоч крапельку… що хоч… хоч ет! що хоч миготіння проміннячка святого сонця побачу – і ні». – Ольга Кобилянська

Серед нас живуть люди, які не мають змоги побачити світ, вони можуть лише відчути його на дотик, на смак, відчути його звуки, але не побачити…

І ми маємо усвідомлювати, що ці люди щодня потребують нашої терпимості та розуміння.

Навіть якщо ти нічого не бачиш – ні сонця, ні неба, ти все одно залишаєшся світлим душею… Адже темрява ховається не в очах, темрява ховається у душі!

Вистава «Точка зору» відбуватиметься у повній темряві та розкриватиме відчуття того, що інакше не можна побачити.

Кожен має свою точку зору!

Тривалість: 1 година
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Відгуки (4)
Марго Є.

Це незвична вистава, на якій ти нічого не побачиш, але багато чого відчуєш. У залі наступає повна темрява, до якої не звикають очі. Створюється симуляція сліпоти, а актори грають із простором, звуками. Вистава створена задля того, щоб глядачі відчули та зрозуміли незрячих людей, яких так багато у світі. Також присутня певна інтерактивність. Мені сподобались елементи комедії і інсайдерська інформація про життя сліпих, їх стосунки, та ставлення до життя. Драматична частина здалася мені не дуже сильною, але навіть беручи це до уваги, я б порекомендувала цю виставу усім своїм знайомим.

Людмила

Епатуючий підзаголовок "Вистава, яку ви не побачите" стає абсолютною реальністю: дія відбувається в абсолютній темряві. І це зовсім не псує перегляд. Неймовірний досвід повного занурення у виставу. Глядач є не просто спостерігачем, а стає співучасником, переживаючи кожну емоцію разом з героями. "Вимикається" зір і загострюється решта відчуттів. Світ звужується до глядацького залу, більше немає чітких граней між акторами і глялачами: кожен рух, жест, подих є частиною цього дивного і фантастичного світу. Година, проведена в залі, пролітає, як мить, але залишає після себе силу силенну емоцій, вражень, думок.

Наталя О.

Не так часто мене дивує чи вражає театр, бо здається вже бачила багато. Але ця вистава особлива. І так, я здивована і вражена. Знала, що "Точка зору" буде проходити у повній темряві, але і подумати не могла, що при цьому буду відчувати. На весь період спектаклю у вас забирають телефони і можливість що - небудь побачити. Ви лише слухаєте голоси, звуки, відчуваєте запахи, намагаєтесь уявити акторів, як вони виглядають, скільки їх. І головне, ви починаєте розуміти тих людей, які у темряві постійно... Сам сюжет вистави теж будується на розповідях тих, що втратили зір. Актори передають їх історії з життя, роздуми, відчуття, переживання у тих чи інших ситуаціях. Це все, звісно, підкріплюється цілковитою темрявою у залі і глядач максимально сконцентрований своїх відчуттях. Кожне слово, звук, аромат, навіть якщо це просто кроки, дихання, аромат свіжозавареного чаю, подув вітру проходить не повз, а крізь вас. Це ціле відкриття, бо ви ловите себе на думці, що уявлення не мали, як жувуть незрячі. І якби хтось просто це розповів чи ви прочитали у книжках, всеодно не зрозуміли б цього краще, ніж за годину цієї вистави. А ще не зрозуміли б, яке це багатство бачити, чути, просто дихати і ходити. Ми, глядачі, знали що після закінчення спектаклю включится світло і ми знову повернемося до яскравих фарб життя, і як ніколи розуміли, що для когось ця темрява не має кінця, на жаль. Вистава вчить цінувати те, що є у кожного з нас, а ще - не робити смартфон центром свого всесвіту, бо багато цікавого відбувається поза ним, зовсім поруч, потрібно тільки звертати увагу на дрібниці і деталі, і не лише тоді, коли щось втрачено.

Марфа

Коли я зайшла в зал, то побачила, що на сцені було багато стільців. Весь зал був занурений в напівтемряву і лише білі частини одягу відсвічувались під блакитним сяйвом ламп. Коли почалася вистава - світло зникло остаточно. Як я не намагалася мружити очі, але не вдавалося побачити абсолютно нічого. Потім я почула звук кроків, що наближалися. Усі мої почуття загострилися. Решту вистави я бачила не очима, а серцем. Вистава примусила задуматися над актуальною проблемою людської сліпоти. Відчути себе на місці тих, хто втратив зір. Відчути на собі їх радість, і горе, любов та ненависть... Відчути, як можна боротися за право жити в світі зрячих, або здатися... Вистава мені неймовірно сподобалася! Це була та ситуація, коли виставу можна і потрібно назвати особливою. Такою, яка проникає під шкіру, в мозок, в кров і допомагає дечому, в середині тебе, змінитися.

Ми знайшли 5 схожих вистав
Сліпота – вистава site specific
Бійцівський клуб