« Точка зору »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.5

«Я отвираю очі так широко… так широко, товариші мої дорогі, в надії, що хоч мрію… що хоч крапельку… що хоч… хоч ет! що хоч миготіння проміннячка святого сонця побачу – і ні». – Ольга Кобилянська

Серед нас живуть люди, які не мають змоги побачити світ, вони можуть лише відчути його на дотик, на смак, відчути його звуки, але не побачити…

І ми маємо усвідомлювати, що ці люди щодня потребують нашої терпимості та розуміння.

Навіть якщо ти нічого не бачиш – ні сонця, ні неба, ти все одно залишаєшся світлим душею… Адже темрява ховається не в очах, темрява ховається у душі!

Вистава «Точка зору» відбуватиметься у повній темряві та розкриватиме відчуття того, що інакше не можна побачити.

Кожен має свою точку зору!

Тривалість: 1 година
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Сліпота – вистава site specific
Бійцівський клуб
Відгуки
Марго Є.

Це незвична вистава, на якій ти нічого не побачиш, але багато чого відчуєш. У залі наступає повна темрява, до якої не звикають очі. Створюється симуляція сліпоти, а актори грають із простором, звуками. Вистава створена задля того, щоб глядачі відчули та зрозуміли незрячих людей, яких так багато у світі. Також присутня певна інтерактивність. Мені сподобались елементи комедії і інсайдерська інформація про життя сліпих, їх стосунки, та ставлення до життя. Драматична частина здалася мені не дуже сильною, але навіть беручи це до уваги, я б порекомендувала цю виставу усім своїм знайомим.

Людмила

Епатуючий підзаголовок "Вистава, яку ви не побачите" стає абсолютною реальністю: дія відбувається в абсолютній темряві. І це зовсім не псує перегляд. Неймовірний досвід повного занурення у виставу. Глядач є не просто спостерігачем, а стає співучасником, переживаючи кожну емоцію разом з героями. "Вимикається" зір і загострюється решта відчуттів. Світ звужується до глядацького залу, більше немає чітких граней між акторами і глялачами: кожен рух, жест, подих є частиною цього дивного і фантастичного світу. Година, проведена в залі, пролітає, як мить, але залишає після себе силу силенну емоцій, вражень, думок.

Наталя О.

Не так часто мене дивує чи вражає театр, бо здається вже бачила багато. Але ця вистава особлива. І так, я здивована і вражена. Знала, що "Точка зору" буде проходити у повній темряві, але і подумати не могла, що при цьому буду відчувати. На весь період спектаклю у вас забирають телефони і можливість що - небудь побачити. Ви лише слухаєте голоси, звуки, відчуваєте запахи, намагаєтесь уявити акторів, як вони виглядають, скільки їх. І головне, ви починаєте розуміти тих людей, які у темряві постійно... Сам сюжет вистави теж будується на розповідях тих, що втратили зір. Актори передають їх історії з життя, роздуми, відчуття, переживання у тих чи інших ситуаціях. Це все, звісно, підкріплюється цілковитою темрявою у залі і глядач максимально сконцентрований своїх відчуттях. Кожне слово, звук, аромат, навіть якщо це просто кроки, дихання, аромат свіжозавареного чаю, подув вітру проходить не повз, а крізь вас. Це ціле відкриття, бо ви ловите себе на думці, що уявлення не мали, як жувуть незрячі. І якби хтось просто це розповів чи ви прочитали у книжках, всеодно не зрозуміли б цього краще, ніж за годину цієї вистави. А ще не зрозуміли б, яке це багатство бачити, чути, просто дихати і ходити. Ми, глядачі, знали що після закінчення спектаклю включится світло і ми знову повернемося до яскравих фарб життя, і як ніколи розуміли, що для когось ця темрява не має кінця, на жаль. Вистава вчить цінувати те, що є у кожного з нас, а ще - не робити смартфон центром свого всесвіту, бо багато цікавого відбувається поза ним, зовсім поруч, потрібно тільки звертати увагу на дрібниці і деталі, і не лише тоді, коли щось втрачено.

Марфа

Коли я зайшла в зал, то побачила, що на сцені було багато стільців. Весь зал був занурений в напівтемряву і лише білі частини одягу відсвічувались під блакитним сяйвом ламп. Коли почалася вистава - світло зникло остаточно. Як я не намагалася мружити очі, але не вдавалося побачити абсолютно нічого. Потім я почула звук кроків, що наближалися. Усі мої почуття загострилися. Решту вистави я бачила не очима, а серцем. Вистава примусила задуматися над актуальною проблемою людської сліпоти. Відчути себе на місці тих, хто втратив зір. Відчути на собі їх радість, і горе, любов та ненависть... Відчути, як можна боротися за право жити в світі зрячих, або здатися... Вистава мені неймовірно сподобалася! Це була та ситуація, коли виставу можна і потрібно назвати особливою. Такою, яка проникає під шкіру, в мозок, в кров і допомагає дечому, в середині тебе, змінитися.