Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Ви коли небудь бачили тарганів? Що ви про них думаєте? Чи ви взагалі про них думаєте?
Таргани надзвичайно цікаві створіння, хоч більшість їх не любить і зневажає. Вони живуть пліч-о-пліч з людиною ось уже тисячі років. Ми бачимо їх на наших кухнях, у під’їздах, на смітниках, в найбідніших будинках і в квартирах міліонерів. Таргани особливо люблять жити у наших головах, адже там тепло, сухо і завжди є чим підживитися.
Ми робимо все, щоб позбутися від них, та вони лиш переходять з одного місця на інше, а інколи з однієї країни в іншу і продовжують жити. Продовжують ходити з нами одними вулицями, їсти нашу їжу, продовжують викликати відразу і роздратування.
А чи можна з тарганами порівняти людей? Чи можна сказати, що емігранти як таргани? Чи митці як таргани? Забагато питань.
Отже ніч, Мангеттен, бідна квартира, двоє емігрантів, які не сплять уже здається цілу вічність і таргани. Чи може там лишились вже тільки таргани?
У виставі присутні сцени паління!
Сюжет вистави базується на п’єсі польського письменника Януша Гловацького «Полювання на тарганів», у якій він описує свою власну історію життя. Подружня пара переїжджає в США та стає мігрантами, що вічно чекають на «грін карту». Атмосфера вистави — тривожна. У повітрі витає дух невизначеності та напруги. Занепокоєний настрій підкреслює ліжко посеред сцени, що давно вже не використовується за призначенням. На краю сцени лежить телефон, чий дзвінок завжди несе непередбачувані новини. Варто зазначити ще один об’єкт сценічних декорацій — таблички на стелі з підписом «Вихід». Вони починають світитися у найгостріші моменти розмов. У ході вистави акторський склад показав повний спектр людських емоцій: сум, тугу, надію, гнів тощо. Проте, серед цих емоцій майже не було позитивних почуттів, що не завадило акторам пройняти кожного глядача в залі своєю історією.
Вистава подарувала чудовий настрій. Я сміялась, дивувалась, мене лякали і навіть трохи засмучували. Актори виклались на повну. Я отримала неймовірне задоволення від перегляду вистави. Відчуття ейфорії і легкого сп'яніння довго не відпускали мене. Мені хотілось співати, танцювати, я ще довго відчувала заряд енергії. Вистава про тарганів і про емігрантів. Вірніше про життя тарганів і емігрантів. Вони до речі дуже схожі між собою. Їх намагаються постійно розчавити, потруїти, але це не так все і просто, якщо вони завелись у вашій оселі (таргани) чи в країні (емігранти), то позбутися їх буде досить важко. Сім'я емігрантів, які примусово покинули рідну квартиру, рідну країну і переїхали в Нью-Йорк в очікуванні кращого життя. Але.....але тут вони нікому не потрібні і допомоги чекати не має звідки. Вони як таргани, яких труять постійними допитами еміграційна служба, сусіди, з якими вони весь час сваряться і так і самі вони себе труять себе — безсонням. Воно мучить героїв, переживання не дають заснути і заспокоїтися. Та вони не втрачають надію на покращення умов проживання, мріють про дозвіл на роботу і зелену карту. Події розгортаються навколо сімейної пари актриси і письменника. В їхньому домі живуть таргани по сусідству, але вони не поспішають з ними прощатися. В їхній дім приходять запрошенні і незапрошенні гості, яких я також би назвала тарганами. Вони не приходять з приємними новинами, а навпаки як і таргани шкодять і сунуть усюди свій ніс. Вистава мені дуже, дуже, дуже сподобалась. Починаючи від костюмів головних героїв, декорації, музичного супроводу і як грали актори. Закінчуючи фінальною піснею, яка була дуже вдало підібрана. Актори відіграли на ура. Їм браво. Кожен виклався на повну. Кожен був неперевершений у своєму образі. Я побачила емігрантів, я побачила тарганів. Дуже вдало підібрані костюми героїв, на них я звернула одразу увагу. Ви теж зверніть, костюми з підтекстом. Дуже хочу виділити гру новенької актриси в Золотому театрі, вона була просто неперевершена, як же в неї горіли її божевільні очі. В деяких моментах я сумнівалась, що переді мною жива людина. Неймовірна вистава, яка вражає і захоплює. Це можу сказати сміливо найкраще, що я бачила за останній час. Вистава не відпускає глядача, вона з кожним виходом персонажа набирає обертів. Вона смішна, іронічна, змушує замислитися, захоплює
У цій постановці сюжет про звичайних заробітчан має відтінок гостроти. Адже герої не просто шукають кращого життя й реалізації. Вони примусово виїхали з батьківщини й усвідомлюють, що дороги назад немає. Їх ніхто не чекає ні там, ні тут. І все, що підсилює жагу до життя, — спогади й марення про колишні нагороди, визнання й повагу людей… Десь там, далеко, у забутій і закритій країні. А поки ще є світло, надія і спогади. А ще чудова жива музика у кінці, яка наштовхує на роздуми, затягує у темні тісні вулички американських окраїн. Щоб спробувати уявити вихід, іншу долю героїв, момент, коли зусилля могли б їх врятувати. Раджу виставу усім, хто мешкає в Україні. У ній немає повчання й жорсткої позиції щодо тих, хто виїхав. Я знайшла тут роздуми про глибші теми, ніж пошук країни. Це пошук, насамперед себе. І пошук внутрішніх сил у жахливих обставинах.
Грала у трупі театру у Кривому Розі. Співпрацює з Диким театром. Працювала у Молодому театрі і театрі Переселенця.
Народилась 30 вересня 1997 року.
З 2016 по 2020 рік навчалася у КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого за спеціальністю «актриса драматичного театру і кіно»
З 2020 року працює актрисою в театрі «Золоті ворота»
Хоббі: книги, психологія самопізнання, фотографія, подорожі – зміна локацій, свічки
Для мене театр – це реінкарнація та внутрішній голос, яким я можу поділитись через слова іншої людини.
Народився 24 серпня 1994 року
З 2013 по 2017 рік навчався у Київському Національному Університеті ім. І. Карпенко-Карого за спеціальністю «актор драматичного театру і кіно»
з 2020 року працює актором театру «Золоті Ворота»
Хоббі: музика, вірші, фільми, подорожі
Для мене театр – це можливість не втрачати свою внутрішню дитину і зовнішню людину
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.