« Таргани »

Сюжет вистави базується на п’єсі польського письменника Януша Гловацького «Полювання на тарганів», у якій він описує свою власну історію життя. Подружня пара переїжджає в США та стає мігрантами, що вічно чекають на «грін карту». Атмосфера вистави — тривожна. У повітрі витає дух невизначеності та напруги. Занепокоєний настрій підкреслює ліжко посеред сцени, що давно вже не використовується за призначенням. На краю сцени лежить телефон, чий дзвінок завжди несе непередбачувані новини. Варто зазначити ще один об’єкт сценічних декорацій — таблички на стелі з підписом «Вихід». Вони починають світитися у найгостріші моменти розмов. У ході вистави акторський склад показав повний спектр людських емоцій: сум, тугу, надію, гнів тощо. Проте, серед цих емоцій майже не було позитивних почуттів, що не завадило акторам пройняти кожного глядача в залі своєю історією.

Вистава подарувала чудовий настрій. Я сміялась, дивувалась, мене лякали і навіть трохи засмучували. Актори виклались на повну. Я отримала неймовірне задоволення від перегляду вистави. Відчуття ейфорії і легкого сп'яніння довго не відпускали мене. Мені хотілось співати, танцювати, я ще довго відчувала заряд енергії. Вистава про тарганів і про емігрантів. Вірніше про життя тарганів і емігрантів. Вони до речі дуже схожі між собою. Їх намагаються постійно розчавити, потруїти, але це не так все і просто, якщо вони завелись у вашій оселі (таргани) чи в країні (емігранти), то позбутися їх буде досить важко. Сім'я емігрантів, які примусово покинули рідну квартиру, рідну країну і переїхали в Нью-Йорк в очікуванні кращого життя. Але.....але тут вони нікому не потрібні і допомоги чекати не має звідки. Вони як таргани, яких труять постійними допитами еміграційна служба, сусіди, з якими вони весь час сваряться і так і самі вони себе труять себе — безсонням. Воно мучить героїв, переживання не дають заснути і заспокоїтися. Та вони не втрачають надію на покращення умов проживання, мріють про дозвіл на роботу і зелену карту. Події розгортаються навколо сімейної пари актриси і письменника. В їхньому домі живуть таргани по сусідству, але вони не поспішають з ними прощатися. В їхній дім приходять запрошенні і незапрошенні гості, яких я також би назвала тарганами. Вони не приходять з приємними новинами, а навпаки як і таргани шкодять і сунуть усюди свій ніс. Вистава мені дуже, дуже, дуже сподобалась. Починаючи від костюмів головних героїв, декорації, музичного супроводу і як грали актори. Закінчуючи фінальною піснею, яка була дуже вдало підібрана. Актори відіграли на ура. Їм браво. Кожен виклався на повну. Кожен був неперевершений у своєму образі. Я побачила емігрантів, я побачила тарганів. Дуже вдало підібрані костюми героїв, на них я звернула одразу увагу. Ви теж зверніть, костюми з підтекстом. Дуже хочу виділити гру новенької актриси в Золотому театрі, вона була просто неперевершена, як же в неї горіли її божевільні очі. В деяких моментах я сумнівалась, що переді мною жива людина. Неймовірна вистава, яка вражає і захоплює. Це можу сказати сміливо найкраще, що я бачила за останній час. Вистава не відпускає глядача, вона з кожним виходом персонажа набирає обертів. Вона смішна, іронічна, змушує замислитися, захоплює

У цій постановці сюжет про звичайних заробітчан має відтінок гостроти. Адже герої не просто шукають кращого життя й реалізації. Вони примусово виїхали з батьківщини й усвідомлюють, що дороги назад немає. Їх ніхто не чекає ні там, ні тут. І все, що підсилює жагу до життя, — спогади й марення про колишні нагороди, визнання й повагу людей… Десь там, далеко, у забутій і закритій країні. А поки ще є світло, надія і спогади. А ще чудова жива музика у кінці, яка наштовхує на роздуми, затягує у темні тісні вулички американських окраїн. Щоб спробувати уявити вихід, іншу долю героїв, момент, коли зусилля могли б їх врятувати. Раджу виставу усім, хто мешкає в Україні. У ній немає повчання й жорсткої позиції щодо тих, хто виїхав. Я знайшла тут роздуми про глибші теми, ніж пошук країни. Це пошук, насамперед себе. І пошук внутрішніх сил у жахливих обставинах.