Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Директор будинку культури і музикант, вчителька і лікар, поетеса і кулінар. Вони такі різні – серйозні і легковажні, успішні і невлаштовані, ті, що знайшли своє покликання і ті, що пережили крах колишніх надій і знов шукають своє місце в житті... А звело їх один з одним в цю ніч те загальне, що є у кожного з нас: бажання бути зрозумілим, почутим, потрібним і коханим, жадання щастя і людського тепла. Сьогодні вони отримають свій шанс, нехай зустрінуться, поговорять відверто, та що там – нехай вони співають і танцюють, імпровізують, жартують, ризикують, адже саме цієї ночі, можливо, вирішиться їх подальша доля!
Вас чекає неймовірна театральна постановка з нестримною італійською пристрастю, чітко упізнаваним смаком інтриги, ноткою хитрощів і таким приємним післясмаком щирого сміху – звичайно, цим варто насолодитися! Непередбачуваний сюжет розгортається навколо чарівної журналістки Паоли (Л. Ребрик). Відомий політик Леоне (Л. Задніпровський) з першого погляду закохується в неї. Любов настільки затьмарює йому розум, що, не дивлячись на свій поважний вік, він потрапляє в дуже цікаву авантюру, яку придумав його новий приятель – драматург П'єро (К. Костишин). А що далі? Це варто побачити!
Гостросімейна трагікомедія з одним-єдиним актом! Уявіть собі ситуацію: жінка хоче, чоловік – не дуже. Неправдоподібно? Тоді уточнимо, що одружені вони вісім років – і все встане на свої місця. Хоча ні, не все. Тому що тепер потрібно розібратися з двома сакральними питаннями: хто винен і що тепер робити! Історія, підглянута в одній родині, історія що починається як побутова комедія, а закінчується… Втім, ніяких спойлерів. Прийдіть самі і ви дізнаєтесь: Чим звичайне сімейне життя відрізніється від «Гри Престолів»! Чому декабристи – погані чоловіки! Як не треба реєструватися на сайті знайомств! Значення слова «жиголетта» Як любити так, щоб не зробити боляче… Неймовірно смішно, до мозку кісток і вкрай відверто!
Одвічна історія людських пристрастей з тонким гумором від Чехова та яскравими сценами з елементами американського вестерну. Запальні, нестримані, заклопотані, допитливі, розгнівані герої, що потрапили у полон своїх амбіцій і бажань. Де кожен жадає перемогти, але для цього хтось повинен поступитись. А цього ніколи ніхто не зможе.
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Поговоримо про Любов, добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...
Народилася 16 серпня 1967 року в Самарській області.
У 1993 році закінчила Київський інститут культури.
З 2002 року – режисер-постановник Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). Неодноразово виступала також автором сценічної основи та художником-постановником своїх вистав. Створила низку образів на сцені театру як актриса.
2002-2006 рр. – режисер-педагог студії при театрі.
З 2010 року – викладач акторської майстерності і сценічної мови відділення «Акторська майстерність» Маріупольського коледжу мистецтв. Поставила дипломні спектаклі «А зорі тут тихі» за Б. Васильєвим, «Загонщики вогню» С. Шальтяніса, Л. Яцінявічуса, «Водевілі» А. Чехова, «П’єро і Коломбіна» за п’єсою Є. Тищука «Сонечко всередині».
Народилася в Маріуполі. Закінчила Донецьке Художнє Училище (станковий живопис) і Харківську державну академію дизайну і мистецтв.
Працювала дизайнером меблів і інтер'єрів, художником-декоратором і художником-постановником в Драматичному театрі.
Бере участь в міських, всеукраїнських та міжнародних виставках, пленерах в Іспанії і Литві.
Артур народився і виріс в Маріуполі. Актором мріяв стати з дитинства. Здебільшого це сталося завдяки любові до кіномистецтва. Вже закінчуючи школу, хлопець вирішив, що потрібно спробувати себе в акторській професії. Навіть хотів спочатку освоїти спеціальність психолога і з цього боку розкрити для себе акторську майстерність. Проте за проханням батьків він вступив до Приазовського державного технічного університету. Втім участь у студентському театрі «СТЕМ» допомогла зрозуміти, що йому слід змінити спеціальність. Наразі він магістр театрального мистецтва Луганської академії культури і мистецтв. Проте навчатися акторській майстерності почав у Театральній студії Костянтина Добрунова, якого вважає своїм вчителем. До речі, саме Костянтин Володимирович запросив Артура грати у Маріупольському драматичному театрі.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2015)
В театрі працює з 2008 р.
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).
Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.
В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.