Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Таємниця Шопена »
Історія про те як прислухатися так, аби справді почути, помітити дрібниці й деталі, розгледіти сокровенне і в потрібну мить сказати найважливіше людям, які тебе справді люблять.
Ця вистава стане втіхою для тих, хто хоче надихати й надихатися, або просто жити не втрачаючи ані секунди.
Моновистава – це той випадок, коли виконавець приречений на публічну самотність. Її обрала для себе народна артистка України Ірина Кліщевська. Наркотики, алкоголь, суїциди та хвороби, неймовірний успіх, злети та падіння в прірву, найкращі чоловіки та заздрощі жінок... В житті видатної Едіт було стільки, що вистачило б на кілька серіалів, то що ж говорити про виставу... Вистава неодноразово брала участь у Міжнародних театральних фестивалях моновистав, де здобула премії та нагороди (нагорода «За кращу жіночу роль» на фестивалях «BGMOT 2006» (Болгарія) та «Відлуння» (Україна), «За високу майстерність» («Armmono»-2004), диплом фестивалю «Вересневі самоцвіти» (Україна), Гран-прі фестивалів «Албамоно 2006» та Фестивалю моновистав Македонії).
Вірші Зерова, Семенка, Хвильового, Плужника, Теліги, Тичини та інших яскравих представників того трагічного покоління. Історія через поезію... Персонажі, які починають творити свою історію. Вірші, які оживають... люди, які зникають... Пластично-поетична вистава «Розстріляні Від(ро)дження» повністю побудована на віршах Розстріляного Покоління.
«Коли я бачу тебе – мені все на світі видається у рожевому світлі!» Чи знаєте ви, що таке кохання сильної жінки, де і «втрачені мрії», і «чоловіки в її житті», і «спокушена й покинута»? Кохання пристрасне, божевільне, неприборкане. Кохання до нестями. Кохання, яким хворіють геніальні люди – люди, які творять історію і про яких довгі роки, а іноді й століття ходять легенди! Саме такою сильною, темпераментною, невгамовною як у роботі, так і в коханні, надзвичайно талановитою була героїня вистави «Життя в рожевому світлі», велика французька шансонетка Едіт Піаф! Маленький паризький горобчик з солов'їним голосом і характером задиркуватого дівчиська, вихованого вулицею. Але водночас стійка та рішуча жінка, незважаючи на будь-які примхи лиходійки Долі. Скільки всього вона пережила: голод, злидні, смерть дочки, втрата коханого, алкоголь, наркотики, незліченне число коханців. І при цьому – нескінченна потреба кохати і бути коханою. Кохати пристрасно і до самозабуття, усіма фібрами своєї душі. Але... напівтемна сцена, освітлена лише прожектором, спрямованим на маленьку некрасиву жінку, звуки музики... і голос, голос, що паралізує усе твоє єство, голос різкий, сильний, несподіваний, який часом переходить у крик, крик душі. І раптом жінка стає красивою, і не лише красивою, а прекрасною, і вона ні за чим не шкодує. Легендарна Едіт Піаф! Для якої любов і пісня – є сенсом всього її життя!
Про театр та людей театру - мовою театру. Публіцистична вистава за книгою легендарної акторки Ади Роговцевої. Кожен з артистів грає не просто роль, а цілу галерею незабутніх образів - реальних людей, знаменитих і невідомих. Щирість та витончений гумор авторського тексту зігрівають кожну сцену вистави.
Вистава про життя сучасної людини, співака, який відкриває для себе постать і творчість всесвітньо відомого американського популярного артиста з «оксамитовим» тембром голосу і романтичним стилем співу Френка Сінатру. І чим глибше наш сучасник занурюється в історію життя легенди 20-го століття, тим більше розуміє могутність цієї постаті. Характер Френка Сінатри вважали складним. І на цей факт вплинуло багато чинників – важкі випробування долі, дружба, кохання, зв’язок із кримінальним світом…Втім життєві принципи американця, його творчість, особисте життя було наповнене щирими, справжніми і справедливими почуттями. Моновистава «Френк Сінатра» – це «кодекс справжнього чоловіка». Вона поставить чимало питань, особливо для сучасної молоді, а ще – оселиться красивою музикою у душах…
Было интересно наблюдать за спектаклям, но местами было нудно. Рассказ про парня, который хотел виртуозно играть на пианино. Он знакомится с преподавательницей у который не стандартный подход к учебе. Он понимает, что музыка это не ноты, а состояние души которую нужно уметь выразить. через музыку. Понравилась идея спектакля. Поверила, что история настоящая. Игра актеров была на высоком уровне. Спектакль понравился, очень понравилась идея, что музыка это не ноты, а красота природы, любовь, капли дождя... Музыкант должен передавать через музыку эмоции, а не просто набор нот превращать в музыку. На протяжении спектакля все больше это понимала. Спектакль был интересный. Советую пойти с мужем, подругой/другом, самостоятельно.
Молодий хлопець - майбутній відомий письменник Ерік-Емманюель Шмітт мріє вдосконалити власне виконання музичних творів Шопена і знаходить у Парижі літню вчительку-полячку, яка є палкою прихильницею Шопена, до того ж сповідує доволі оригінальну викладацьку методику. Вона навчає юнака творчому підходу до мистецтва через власні почуття та емоції, відкриває йому світ музики та його власний світ у новому ракурсі. Обидва актори грали чудово; цікаво, що студент консерваторії зовсім не програвав у акторському виконанні та органічності образу професійній актрисі. Старовинний особняк театру «Сузір’я» з його царським інтер'єром є найкращою декорацією для будь-якої вистави. Білі дроти в якості реквізиту були, на мій погляд, дещо зайвими. Вистава буде цікавою творчим особистостям, поціновувачам класичної музикита інших видів мистецтва.
Прочитавши назву вистави Таємниця Шопена, перше ,що прийшло мені на думку , що це буде вистава про самого композитора, про його життя і одну його таємницу. Я була частково права. Вистава дійсно була про творчість композитора, але не тільки про Шопена, а і про інших відомих людей, які були якимось чином з ним пов’язані. Зайшовши до зали, перше, на що звертаєш увагу, це рояль. Який стане головним в виставі. На ньому будуть виконувати етюди, він буде використовуватися як ширма за якою акторка буде змінювати свій образ, він стане свідком, як хлопець перетвориться на чоловіка. Протягом всієї вистави я насолоджувалась живим виконанням, інколи вмикали фонограму, а зображення авторів і виконавців творів ще більше відкривали для мене світ музики. Я заплющувала очі і просто вслухувалась в неї. Чудова вистава. Вистава надихає. Мені було спокійно і затишно. Було декілька смішних моментів, від яких на обличчі з'явилася посмішка. Вистава сподобається тим, хто любить творчість Шопена. Тим, хто закоханий в класичну музику, тим, хто хоче дізнатися таємницу, як зіграти Шопена.
Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.
Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів «Сузір’я».
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».
За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом «За заслуги» III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).
У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак «За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва».
З 2012 р. – Голова Київського місцевого творчого відділення НСТД України.
У 2016 році отримав Орден «За заслуги» II ступеня.
З 2017 р. – член Наглядової ради Українського культурного фонду.
У 2019 році – Лауреат премії НСТД України ім. Панаса Саксаганського.
Головний балетмейстер Національного Академічного Драматичного театру ім. Івана Франка. 6-й Всеукраїнський фестиваль. «Тернопильськи театральні вечори. Дебют-2006 за пластику у виставі «Boa-constrictor» І.Франка Коломийський драм театр. Лауреат премії «Київська Пектораль» в номінації за краще пластичне рішення 2013 року «Перехрестні стежки» І. Франка і у 2013 році «Morituri te salutant».
Співпраця з українськими театрами:
Театр «Ательє 16» – «Ключа немає», Король Фрешет; Казанова , Марина Цвєтаєва (за п'єсами «Пригода» і «Фенікс»). «Тригрошова опера» Б. Брехта. «Самогубець» Ердмана, «Як важливо бути серйозним» Уайльда, «Кабаре «ХЛАМ» Аверченко, Теффі і Бухова, «Сестри Прозорови» Чехова (режисер Л. Зайкаускас), «Inferno. Пісня 35» Сартра. «В очікуванні Годо »Б. Брехт (реж Л.Зайкаускас).
Драматичний театр ім.І.Франка: «Енеїда» І.Котляревського, «Оскар і Рожева дама» Е.Шмітт, «Гамлет» В. Шекспір, «Модельяні» інсценізація Р.Держепільского і т.д
Сумській Драм театр ім.Щепкина «Лісова пісня» Леся Українка Коломийський театр ім. І.Озаркевича «Боа констріктор» І.Франка, «Вій» М. Гоголь і т.д, Львівський театр ім.Л.Курбаса: «Ножі в курях, або Спадок мірошніка» Девід Гарровер, «Благодарний Еродій» Григорій Сковорода, «Амнезія, або Маленькі подружні злочини»
Ерік-Емманюель Шмітт, «Так казав Заратустра» Ніцше/КЛІМ.
Львівський Національний Оперний театр: опера «Сільська честь» Маскані, «Циганський Барон» І. Штраус, Львівський Театр Юного Глядача: «Втеча з реальності» Т. Іващенко, «Таємниця буття» Т.Іващенко, театр ім. О. Кобилянської місто Чернівці «Солодка Даруся» М.Матіос, Театр Драми і Комедії на лівому березі: «Любов до трьох апельсинів» До Гоцці, «брешемо чисту правду »Х.Гербер, «Рожевий міст» Р.Уоллер, «Вася повинен зателефонувати» К. Рубіна, «Жіноча логіка» А.Крим, «Дні пролітають зі свистом» за п'єсою «Стара Зайчиха», «Любов на дотик» Леонард Герш, Київський театр «Сузір'я»: «Ассо та Піаф»; «Єсенін і Дункан» Т.Іващенко, «Випадкове танго »В.Аім, «Дивосвіт театр» М.Мітуа.
Брала участь в зйомках фільмів: «Orangelove» Алана Бадоєва, пластичне рішення у фільмі «Закохані в Київ» 2012 рік, цикл фільмів режисерів: «Туфлі» Д.Гамзінов;
«Останній день року» О.Борщевскій; Серіал «Остання електричка» А.Гресь хореограф постановник і т.д.
Була постановщиком відеокліпів для різних зірок українського шоу-бізнесу.
Приймала участь у телевізійних проектах Нового каналу, СТБ, 1+1.
Кади́рова Лари́са Хамидівна — радянська, українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1982). Незмінний директор Міжнародного театрального фестивалю жіночих монодрам «Марія» з часу його заснування (2004).
Народилася 10 вересня 1943 р. у Ташкенті. Закінчила драматичну студію при театрі ім.М. Заньковецької (1963, майстерня Б. Тягна) та Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1981).
Працювала у Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької (1963—1993). Паралельно з роботою в театрі Лариса Кадирова навчалась на мистецтвознавчому факультеті художнього інституту ім. І. Репіна Ленінградської Академії мистецтв.
З 1993 р. — актриса Національного українського драматичного театру ім. І.Франка та театру «Сузір'я».
З 1993 року — президент міжнародної благодійної організації «Міжнародний інститут театру» (Український центр), з 1998 — професор Національної музичної академії ім.П.Чайковського.
Лауреат Шевченківської премії за 2008 рік
Лауреат Театральної нагороди ім. Марії Заньковецької
Заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим
Арт-директор Міжнародного фестивалю «Боспорські агони»
Голова правління благодійної організації «Шевченківський фонд ХХІ»
Директор-художній керівник міжнародного фестивалю моновистав актрис «Марія»
Член Національної спілки театральних діячів України.
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.
« Таємниця Шопена »
