Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Тарас Шевченко назвав її донею. Врода й блискучий розум вражали та зачаровували найвидатніших талантів свого часу. М. Писарев, Н. Добролюбов, П. Куліш, Жюль Верн, А. Герцен, І. Тургенєв, Г. де Мопассан протягом усього життя зберігали глибоку сердечну прихильність до неї.
Європейка – за вихованням, освітою і поглядами. Українка – за переконанням та самопосвятою. Відома зі шкільної лави, проте, незнайома загадкова жінка з тяжким хрестом таланту на плечах – Марко Вовчок.
«Піаф» у перекладі з французької означає «горобець»... Ім'я геніальної французької співачки Едіт Піаф вписано в історію двадцятого століття золотими літерами. Ця моновистава про те, що ні слава, ні успіх – нічого не дається без болю, і за все треба платити. Ця вистава про злети та падіння, про дивовижну жінку, якій належать слова, адресовані всім людям: «Я, на щастя, одна з тих, хто заплатив своїм життям за вашу любов».
Моновистава – це той випадок, коли виконавець приречений на публічну самотність. Її обрала для себе народна артистка України Ірина Кліщевська. Наркотики, алкоголь, суїциди та хвороби, неймовірний успіх, злети та падіння в прірву, найкращі чоловіки та заздрощі жінок... В житті видатної Едіт було стільки, що вистачило б на кілька серіалів, то що ж говорити про виставу... Вистава неодноразово брала участь у Міжнародних театральних фестивалях моновистав, де здобула премії та нагороди (нагорода «За кращу жіночу роль» на фестивалях «BGMOT 2006» (Болгарія) та «Відлуння» (Україна), «За високу майстерність» («Armmono»-2004), диплом фестивалю «Вересневі самоцвіти» (Україна), Гран-прі фестивалів «Албамоно 2006» та Фестивалю моновистав Македонії).
Ви жінка? Ви думаєте, що знаєте все про себе і про чоловіків? Ви чоловік? Ви думаєте, що майстерно розбираєтеся в жінках? Чому ж часом так складно буває зрозуміти один одного? .. Театр «ДНК» пропонує провести спільне документально-театральне дослідження, присвячене великим жінкам ХХ століття, щоб нарешті зрозуміти і почути жіночу душу. Минуле завжди дається для того, щоб краще розібратися в цьому. Щоб краще зрозуміти сучасну жінку зразка ХХІ століття, потрібно повернутися до її попередниці - жінки ХХ століття. Великими не народжуються - ними стають. Вони порушували правила і переступали канони, вони йшли проти влади і змінювали історію, вони втрачали дітей і жертвували почуттями, і ось - вони відомі ... Але якою ціною? Актриса, Художниця, Скульптор, Модельєр, Танцівниця, Режисер. У кожній сучасній жінці є частинка таланту великих жінок всіх часів. Історія світу пишеться однією рукою. А значить, просто придивіться ближче: у вашій жінці обов'язково знайдеться відгомін жінки ХХ столітя. Вони назавжди змінили епоху, в якій жили і творили. Вони прийшли, щоб залишити незабутній слід в Душі Світу ... Справжнім жінкам присвячується!
Free Love – ця тема привертала до себе увагу творців всіх часів і народів. Яка природа Любові і яка її ціна? В чому полягає справжня free Love? Чим людина може пожертвувати заради Любові і чи варто здійснювати ці жертви? Кожен глядач знайдеу виставі на ці вічні питання свої власні відповіді. Романтична мелодрама і детектив – в одному флаконі. Жінка з очима гізехського сфінкса і червоними губами вампіра, чоловіки – дуже різні, але всі пристрасні і яскраві, які один за одним йдуть з її життя, щоб з'явитися знову на сторінках її щоденника. Вистава створена за мотивами повісті Валерія Брюсова – чоловіка, що вивчає глибину і всі нюанси таємничої жіночої душі. Тим цікавіше подивитися на душу жінки очима і почуттями чоловіка, якого часто називають імператором символізму, а його творчість – відображенням суперечливого і підкреслено естетичного модерна. Неоднозначні ствердження героїні «зачеплять» жінок і вельми здивують чоловіків.
Про що ми найбільше будемо шкодувати, коли дізнаємось, що наше життя скоро обірветься? Можливо про те, що багато важливих дзвінків та зустрічей з друзями не відбулися з нашої вини? Чи не помиляємося ми, коли відкладаємо важливі речі на потім? Адже ми впевнені, що часу попереду ще достатньо... «Ще є час щось змінити...» Вистава режисера Вікторії Маноле про те, що все звичне так чи інакше колись закінчується. Все погане проходить, а все гарне – залишається в нашій пам'яті, якщо ми вчимося насолоджуватися життям і цінувати кожен новий день.
Народився у родині скульптора.
У 1988 р. закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). Працював художником Львівської обласної державної телерадіокомпанії, головним художником Львівського обласного драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Протягом тридцяти років співпрацював з театрами України (Львів, Луцьк, Мукачево), Росії (Оренбург), Польщі (Плоцьк), Чехії (Чеський Чешин і Оломоуц).
Один з ініціаторів і учасників спільного проекту Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України та Федерації польських організацій в Україні — «Сцени-студії ГАЛІЦІАНА» (Львів) — експериментальної сцени, покликаної в умовах польсько-українського пограниччя працювати на мовах обох культур.
Працює в сфері сакрального мистецтва (скульптура, вітраж, сакральний дизайн): Римсько-католицькі храми України (Львів та Львівська Єпархія), Росії (Ростов-на-Дону, Костел Останньої Вечері).
Протягом п'яти років є учасником Міжнародної наукової конференції САКРОЕКСПО (Кельце, Польща).
Автор поетичної збірки EPISTULAE AD PROXIMUM (Листи до Сусіда), натхненного творчістю Збігнева Герберта (Видавництво AULA, Варшава 2013 р.)
Міжнародний фестиваль «Золотий Лев» (1994, Львів) — Найкраща сценографія.
Заслужений діяч культури Польщі (2009 р.)
1978 — закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Олекса Ріпко).
1985 — закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка.
З 1978 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Як драматург написала п'єсу «Загублена в снігах Сибіру» про репресовану українську актрису Ніну Певну.
Співає українські пісні, має записи.
Також Олександра Богданівна бере активну участь у громадському житті, зокрема у проєкті «Відчинилося життя» (турбота про людей з вадами зору). 2009 року разом з композитором Юрієм Саєнком створювала аудіоверсію абетки для незрячих.
2012 року озвучила інструкції для незрячих людей до 103 лікарських засобів.
Озвучила також відому абетку видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» для незрячих малюків.
Народилася 25 січня.
Освіта – Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, спеціальність «Педагогіка і методика середньої освіти. Музика» (01.07.2000 рік)
Христина Гузиль отримала Диплом за «найкращу жіночу роль» Х Фестивалю-конкурсу національних театрів «Москва – город мира», вистава «Антігона» Ж. Ануя, режисер – народна артистка України Алла Бабенко, Москва, 2013 рік.
Народилася у Львові.
1980 закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Б. Ставицького).
У 1980—1989 рр. працювала у ТЮГу ім. М. Горького (м. Львів). Із 1990 — у Національному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької.
Дружина Глови Степана Івановича.
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.