« Синій автомобіль »
Виставу поставив Ігор Славинський, актор і режисер, відомий телеведучий (програми "На добраніч, діти!" та "День варенья", ТРК "Гравіс", УТ-1). В основі вистави – п’єса одного з найпопулярніших українських сучасних драматургів - Ярослава Стельмаха. Це своєрідна сповідь автора про те, як непросто бути творчою людиною, як важко іноді народжуються звичайні слова, з них - речення, а з речень - твори, які потім стають книгами, що інколи недбайливо покриваються пилом на бібліотечних полицях. Життя письменника - штука важка, але водночас страшенно цікава. Всі складності характеру такої творчої особистості з успіхом демонструє добре відомий киянам актор Олексій Вертинський. Виступаючи у ролі "А" - єдиного героя цієї моновистави - артист тримає глядача у цікавості і напрузі з першої до останньої хвилини, розповідаючи у короткій виставі і про довге та змістовне життя свого персонажа.
Не могла відірватись від перегляду, дуже захоплююча вистава. Сюжет вистави дуже сподобався. Це було щось неймовірне. Раджу відвідати з чоловіком\дружиною; з дівчиною\хлопцем; з другом\подругою. Загалом ця вистава розповідає про складні теми з гумором, вона дуже легка, проста та приємна.
Це моновистава про те, як письменник "народжує" свій черговий твір, вигадуючи героїв, їхні характери та долі і паралельно пригадуючи власне життя, стосунки з рідними, своїх батьків і спогади з дитинства та юності. Будь-яка моновистава залежить не тільки від матеріалу, а ще й від акторської майстерності виконавця, його здатності зачепити і втримати глядача протягом тривалого часу. У Олександра Вертинського з цим все гаразд: він чудово відтворює всю палітру емоцій, примушує сміятися і сумувати, переживаючи разом зі своїм героєм безліч почуттів. Процес створення героєм сюжету нового твору нагадав Анну Ахаматову: ""Когда б вы знали, из какого сора растут стихи, не ведая стыда....."" Наше життя - це набір миттєвостей і зустрічей з дуже різними людьми, і кожен пише свій роман так, як бачить цей світ. Такий основний висновок для мене з вистави "Синій автомобіль". Її варто подивитися всім, хто цінує акторську майстерність та готовий до щирих емоцій. Загалом перша більш позитивна частина мені сподобалася більше. У камерному залі було душно, хоча перед виставою, навпаки, було досить холодно. Проблеми з системою вентиляції, або ж її просто відключили. Стільці поставлені дуже щільно, мої сусіди жалілися, що не можуть комфортно сидіти, заважають один одному. В буфеті тільки готівковий розрахунок і пластиковий одноразовий посуд при цілком театральних цінах на напої.
Помічниця режисера у Молодому театрі.
Народилась 12 січня
Освіта: Київський національний університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. К. Карпенка-Карого
Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.
Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».
Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).
Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).
У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.
Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
« Синій автомобіль »
