Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Тема кохання – одвічна тема, а ця п’єса є чи не найкращою у доробку класика. Яскраві образи, створені класиком і відтворені акторами примушують глядача сміятися, радіти, співчувати, а деколи і замислитися.
Молоді Олексій та Уляна кохають одне одного та на їх шляху з’являється Стецько – «дарма що дурний, зате багатий» жених, який не дуже й хоче одружитися, але посилає сватів до дівчини, бо «батько битиме», а матері Уляни хочеться заможного зятя, а не бідного кріпака. Одного дня до Гончарівки з багаторічної військової служби повертається винахідливий дядько Олексія – Йосип Скорик, який і допомагає закоханим знайти своє щастя, втілюючи в життя свій хитрий рятівний план під час сватання Стецька до Уляни.
Прем'єра нової версії вистави «Чайка» Антона Чехова в театрі КХАТ – це справжня подія в театральному житті Києва і чудовий подарунок для всіх глядачів. Вперше в ролі Аркадіной в чеховській «Чайці» на сцені ви побачите легенду театру і кіно, зірку світового рівня, нагороджену Голлівудом, народну артистку України Ларису Кадочнікову. Прем'єрою першої версії Театр КХАТ відкривав свій другий театральний сезон 11 вересня 2011 року. Увагу глядачів тоді привернула оригінальна режисерська компіляція одного з найбільш відомих шедеврів світової драматургії, нове незвичайне трактування всіх персонажів, сучасні сповідальні звучання – з одного боку, і дивовижне відчуття знаменитої чеховської атмосфери – з іншого. З кожною новою версією вистава удосконалювалась і видозмінювалась. Сьогодні це зрілий плід творчості зоряного складу КХАТ.
Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.
Нова постановка театру КХАТ «Ведмідь.ua» за п'єсою Антона Чехова «Ведмідь» – це небачене досі прочитання класичного шедевра сучасними київськими режисерами – заслуженим артистом України Віктором Кошелем і Катариною Сінчілло. Цей режисерський тандем вже давно зарекомендував себе, як творець театральних сенсацій, іскрометних і дотепних комедій, сміливих фантазій на тему світової класики. Але тут вони перевершили самих себе. Такого «Ведмедя» ви ще не бачили ніколи, він викличе посмішку навіть у закоренілих театральних скептиків, яких уже нічим неможливо розсмішити. Цей Бенефіс так полюбилася київським глядачам іронічною, неймовірно привабливою з унікальною харизмою, актриси театру і кіно Тетяною Лозіною. Її героїня Олена Попова, жінка в самому соку, вирішила поховати себе заживо разом з передчасно померлим чоловіком. Але еротичні сни, в яких до неї приходить незнайомець, не дають спокою. І раптом таємничий спокусник приходить до неї наяву з плоті і крові ... Зворушливий і глибокий, як всі КХАТовські постановки, це вистава про нашу загадкову слов'янську натуру, про єдність і боротьбу протилежностей – чоловічого і жіночого світу. Ми не можемо жити одне без одного саме тому, що ми такі різні дві половинки одного цілого. Геніальний Антон Чехов визначив жанр п'єси, як жарт. І режисери з ним погодилися, це був найсмішніший жарт нашого Творця – розділити світ на чоловіків і жінок.
Класика завжди залишається цікавою для глядача, адже піднімає питання, актуальні у всі часи. Вистава «Кайдашева сім'я» за повістю І.Нечуя-Левицького у постановці В.Стасенка поєднала в собі неповторний колорит відомого твору і новаторський підхід до створення сценічного дійства. Глибина проблематики – бездуховність, неповага людей один до одного, гріховність суспільства – розкривається легко і невимушено, в гумористичній формі, на фоні яскравих декорацій в оригінальному стилі та в супроводі живої музики у виконанні оркестру театру. Все це – неординарне авторське бачення, яскраві декорації і костюми, музичний супровід, талановита гра акторів – створюють феєричне народне шоу, яке не залишає глядачів байдужими і викликає цілий вир емоцій.
О.Островського називаємо великим, бо він умів, як ніхто інший, поєднувати соціальне з особистим... Досі про сьогодення, можливо, і правильно, але ніхто не зміг сказати з такою, загалом, і нещадністю, і люттю, і пророчим даром, як це зробив Островський. Думаю, що маю право так говорити, тому що за останні роки я поставив багато його п'єс. Просто перелічу: "На всякого мудреця досить простоти", "Вовки та вівці", "Одруження Бальзамінова", "Без вини винні", і нарешті - "Тепленьке місце". Тому можете собі уявити, який я наповнений Островським. І, вочевидь, це не випадково. Можливо, Островський ніколи не був так затребуваний в Росії (та й в Україні), як сьогодні. Практично немає театру, який не ставив би його, та ще й по кілька разів. Річ у тім, що Островський, вслід за Мольєром, здається, не залишив жодного явища, жодної рисочки нашого з вами характеру, та й просто жодної заповіді, які ми постійно порушуємо і про які він говорить у своїх творах. Тому, коли йдеться про Островського, кожен режисер, який його ставить, повинен обов’язково відчути і поезію його творінь, я вже не кажу про заяложені істини - характери, зіткнення. Хрестоматійність Островського відома всім. Але завжди, як мені видається, у кращих його творах існує можливість знайти глибинні питання. І, очевидно, величезну роль у них грає присутність філософської притчі. Ось чому він і складний, і прекрасний, і глибокий, і цікавий для кожного, хто до нього торкається. Саме поняття-заголовок - "Тепленьке місце" - на титульному аркуші п'єси гіпнотизувало, і ніхто не хотів звернути увагу на першу фразу: "Я кохаю вас ..." А це ключ до розуміння усієї п'єси... " Тепленьке місце" - одна з найпрекрасніших п'єс, присвячених темі кохання. Хто ще вмів так писати про нього, як О. Островський?! І саме тому п'єса " Тепленьке місце" так соціально загострена. Любов - найвірніший уламок, на якому вивіряється поняття прибуткових місць... Всесилля грошей... А те, що сьогодні, через півтора століття, це прочитується ще гостріше, говорить про воістину пророчий дар Великого Російського Драматичного Поета... Однак... Однак... Однак… Я хочу вірити: є речі, яких і сьогодні купити не можна. І що слова - "Честь", "Гідність", "Любов" ми не залишили назавжди у «прекраснодушному» XIX столітті. Про це я і хотів поставити виставу...
Народилася 14.06.1939 в сім’ї військовослужбовця. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (клас професора М. Крушельницького) з відзнакою (1962). Уся юність пройшла у с. Макіївка Смілянського р-ну Черкаської області.
У 1962 р. разом із першим чоловіком Шевченком Володимиром Павловичем у трупі Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка. Нагороджена орденом «Знак пошани» (1971), «Народна артистка України», 1979. Лауреат театральної премії ім. Марії Заньковецької (2005). Орден «Княгині Ольги» ІІІ ступ. (2009). Лауреат міської іменної премії ім. З. Хрукалової (2013). «Орден Святої великомучениці Варвари» ІІ ступ., 2014.
1987 року виховала курс акторів у Дніпропетровському театральному училищі. Депутат Дніпропетровської обласної ради п’яти скликань (1969-1979). Багатьом колегам допомогла отримати квартири.
Викладала сценічну мову акторам 1991 року випуску.
Лідія Кушкова, знана в Україні і за її межами, 60 років самовіддано працювала на сцені українського театру, була справжнім патріотом своєї держави, талановито створюючи магічні жіночі образи, наділені глибоким ліризмом і психологізмом. Критики високо цінили її роботи. У 2015 році її вистави були представлені у Чехії та Польщі, а у 2019 році захоплено сприяняли канадські глядачі.
Разом із другим чоловіком нар. арт. України Ковтуненком В. І. створила театр-студія «Воля» (1990), що відкрився виставою «Маруся Чурай» за однойменним твором Л. Костенко. У 1991 запрошена на посаду головного режисера творчого об’єднання «Воля» на Дніпропетровській державній телерадіокомпанії. Більше десяти телефільмів і телепередач (автор сценарію, режисер і актриса) були показані на 1-му каналі українського телебачення і отримали позитивну оцінку глядачів і критиків.
З 1993 по 1997 служила головним режисером Дніпропетровському театру юного глядача, в якому здійснила постановку семи вистав українською мовою: «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Гидке каченя» Г.-Х. Андерсена, «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Маленький принц» А. Сент-Екзюпері, «Пригоди Гекльберрі Фінна» за М. Твеном, «Білий Медвідь та Чорна Пантера» В. Винниченка, «Принцеса на горошині» Г.-Х. Андерсена.
Із 1997 року режисер і артистка Дніпровського театру ім. Т.Шевченка.
Прекрасний читець літературних творів. У сімдесятих роках за участь у конкурсах, присвячених Тарасу Шевченку (м. Дніпропетровськ) та Івану Франку (м. Львів), була нагороджена творчими відрядженнями до міст Москви та Ленінграда (Петербурга). У 1981 році отримала диплом другого ступеня на конкурсі гумору в Києві. У 1998 році стала лауреатом фестивалю «Ялтинська осінь», присвяченого творчості Лесі Українки. Лауреат престижного всеукраїнського конкурсу «Сучасна українська драматургія»-2000, (м. Біла Церква). Лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору «Вишневі усмішки»-2001, м. Київ. Того ж року здійснила постановку драми «Назар Стодоля» Т.Шевченка, з якою театр гастролював у Києві на сцені музично-драматичного театру ім. І.Франка. На виставі був присутній Президент України.
У 2001 році отримала ґран-прі щорічного регіонального театрального фестивалю «Січеславна» за авторську моновиставу «Кайдашиха» за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
У 2006 році написала і здійснила постановку вистави-концерту «Бал», присвяченої життю і творчості Т.Шевченка. У 2008 р. казка «Коза-Дереза», написана і поставлена Л. Кушковою, нагороджена дипломом управління культури та мистецтв міської ради. Навесні 2013 року на Фестивалі української казки (м. Дніпропетровськ) Л. Кушкова за свою музичну казку за народними мотивами «Коза-Дереза» була нагороджена двома дипломами у номінаціях «Кращий автор п’єси» і «Краща драматична вистава».
У листопаді 2013 року до 95-річчя з дня створення театру здійснила постановку історичної драми сучасника В.Веретенникова «Шалене кохання гетьмана», в якій блискуче зіграла роль Софії, дружини Б.Хмельницького.
Працював у драматичних театрах : Львівський ТЮГ (1972), Київському обл. театрі ім. Саксаганського (1973-74), 1974-76 — служба в армії.
У 1976 році вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва (курс Л. А. Олійника). Закінчив навчання у Харківському державному інституті мистецтв ім. І.Котляревського (курс О. Б. Глаголіна, 1981).
Від 1981 року – артист драми театру ім. Т. Шевченка. У творчій біографії можна нарахувати участь у більш ніж 100 виставах.
Після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І.Котляревського з 1976 року в трупі театру ім. Т.Г.Шевченка. Заслужена артистка України (2004).
Нагороджена грамотами і подяками від керівництва міста. Дипломант фестивалів і конкурсів. 2000 року Неля Ніколаєва стала лауреатом щорічного театрального фестивалю Придніпров’я «Січеславна» у номінації «Краща жіноча роль» (за роль Насті у виставі «Украдене щастя І.Франка).
Провідний майстер сцени.
У 1994-2003 навчалася у музичній школі, клас фортепіано. У 2008 р. закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж. Отримала диплом із відзнакою та вокальну спеціалізацію. Отримала вищу освіту в Національній Академії керівних кадрів культури і мистецтв, 2011.
Брала участь у вокальних конкурсах: Всеукраїнський дитячий фестиваль-конкурс класичної та камерної музики «Весняна Рапсодія», м.Київ, 2007р. ( дипломант). Шостий регіональний конкурс вокалістів «Музична Таврія» м.Херсон, 2007р. (номінант).
У 2008-2009 займалась в театрі пантоміми. Має досвід роботи на телебаченні.
Із 2008 служить у Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.
1993 року народження. Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2015 р. У трупі з 2019 року.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (курс професора Л. Олійника). Після інституту працював актором у Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І. Франка (1972-74), з 1974-76 рр. – Дніпропетровський російський драматичний театр ім. М.Горького.
У 1976 році запрошений до Норільського заполярного театру ім. Маяковського на посаду зам. директора з організації глядача.
З 1977-1987 рр. – директор Ачинського драматичного театру Красноярського краю. З 1987 р. – директор Черкаського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка.
У 90-х знявся у низці телефільмів Дніпропетровського творчого об’єднання «Воля».
Лауреат фестивалю, присвяченому 140-річчю з дня народження Лесі Українки у м. Луцьк (вистави «На полі крові», «В катакомбах»). Самостійний творчі проекти: моновистави «У катакомбах» Л. Українки, сповідь поета «Повернення до раю» (2016 р.) за щоденниками і творами Т. Шевченка, з якими їздить не тільки по школах і Вузах Дніпропетровська, але й КИЄВА!
У 2015 році всеукраїнський телеканал «Культура» випустив передачу за участю актора в рубриці «Особистості». У 2018 році підготував моновиставу «Старий і море» за твором Е. Хемінгуея, а 2020-му — «Де твій брат Авель?» Ю. Едліса.
Григорій Андрійович Маслюк, уродженець Харкова, після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І.Котляревського (1969) працює актором Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
Удостоєний звання Лауреата регіональної театральної премії ім. А. Хорошуна.
Народився в 1986 році у місті Бережани Тернопільської області.
Закінчив Теребовлянське вище училище культури за спеціальністю «Народна художня творчість», 2006, і Київський національний університет культури і мистецтв, 2010 (бакалавр театрального мистецтва).
Загальний стаж – 17 років. З 2004 року після закінчення Дніпропетровського театрально-художнього коледжу працює артистом драми. За період роботи проявив себе як дисциплінований актор, переважно комедійного жанру. Часто зайнятий у концертах (співак, гуморист).
Бере активну участь у громадському житті міста. Переможець «Конкурсу молодих конферансьє — 2006» (м. Дніпропетровськ). Лауреат конкурсу гумористів ім. О. Вишні, II місце (м. Суми).
Закінчив Дніпропетровське державне театральне училище – артист театру ляльок.
Працював у Кіровоградському обласному театрі ляльок у 1991-1992 та 2000-2001 рр.
Спробував акторської долі у Кіровоградському обласному музично-драматичному театрі ім. М.Кропивницького.
З вересня 2005 року – артист-ляльковод Кіровоградського обласного театру ляльок. Амплуа – ліричний герой, хоча дуже непогано зображує різних монстрів та демонів. Подобається працювати у різножанрових виставах.
За високі професійні досягнення, за результатами 2011 року, Володимир став лауреатом обласної премії в галузі культури «Духовний скарб Кіровоградщини».
У вільний час любить «дивитися на небо» і писати чудові ліричні вірші.
Народився Василь Йосипович у с. Воскодавенці (Козятинського р-ну Вінницької обл.).
Народний артист України (2009).
Закінчив Дніпропетровське театреальне училище (1978), (курс Пінської Н. М.), Дніпропетровський державний університет, філ. факультет (1989). У трупі з 1978 року. Лауреат міської іменної премії ім. М. Стороженка.
Член НСТДУ, член художньої ради театру.
Незамінним у музичних виставах є вокальний талант артиста. Його прекрасний тенор дозволяє простежити душевний розвиток персонажів п’єс. Проникливе виконання народних та естрадних пісень на концертах завжди зворушує слухачів.
За 40 років творчої діяльності створив безліч яскравих образів. Крім участі у культурно-мистецьких заходах мiського, обласного та загальнодержавного значення, Василь Крачковський вже багато років є їхнім ведучим. Лауреат різноманітних театральних фестивалів і конкурсів. Нагороджений почесними грамотами як міського, так і всеукраїнського рівня.
Народився у с. Дунаївці Хмельницької області. Після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І. Котляревського з 1981 року – актор театру ім. Т. Г. Шевченка. Артистом створено понад 70 яскравих образів, різнопланових за жанром та характером.
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж (2003), отримав фах актора драматичного театру за спеціалізацією «Артист розмовного жанру».
Лауреат Всеукраїнського конкурсу читців ім. Т. Г. Шевченка.
Випускник Харківського інституту мистецтв ім. І. П. Котляревського (актор театру і кіно, курс педагога Литка А. Я.). Випускник Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого (спеціальність «Організація театральної справи»).
З березня 2003 – актор Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
За час роботи виявив високий творчий потенціал, хороші організаторські здібності. Йому притаманні цілеспрямованість у досягненні цілей, глибоке занурення у творчі проблеми.
Бере активну участь у житті театру, у культурно-мистецьких заходах міського та обласного значення.
Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України.
У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні.
У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші.
Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті.
У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок.
Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика.
У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців.
Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової.
Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області.
Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню.
2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів.
23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах.
29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика.
У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза».
У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».