« Історії кохання для дорослих »

У 1979 році закінчив Київську середню школу №203. Після закінчення школи працював робітником на заводі, потім служив в армії. Після служби в армії поступив на акторське відділення Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, яке закінчив у 1985 році.

З 1985 до 1989 року працював у Чернігівському обласному театрі.

В’ячеслав Жила більше десяти років працював актором, згодом перекваліфікувався у режисера. Режисером став з легкої руки Михайла Форгеля та Григорія Шергея. Вони запропонували йому поставити виставу Славоміра Мрожека «Гуляння». Постановка була дуже вдалою, на фестивалі «Брюха-ха» у Ліверпулі за цю виставу колектив театру отримав Гран-прі. Потім були й інші постановки. Відтак, у 1996 році В'ячеслав Жила вдруге закінчив Київський театральний інститут, режисерський факультет.

Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.

Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».

Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).

Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).

У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.

Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.

Народилася 7 серпня. В дитинстві Ксенії не подобалася акторська справа, спочатку вона мріяла стати танцівницею, а потім співачкою. Але в естрадно-цирковому училищі дівчині сказали, що вона не має ні слуху, ні голосу. Тому Ксенія почала вивчати спеціальність «актор-лялькар». Пізніше потрапила до групи Богдана Ступки, який навчав студентів в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого.

У 2010 році Ксенія закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. І в тому ж році стала актрисою Києвського Театру імені Івана Франка.

Творчу діяльність Людмила Смородіна розпочала у 1978 році одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

За роки роботи в театрі актрисою створено чимало найрізноманітніших образів у виставах сучасного та класичного репертуару. Починаючи з перших днів, вона виявила граничну органіку, вміння віднайти найпотаємніші риси характеру героїнь, яких зіграла.

Поступово від роботи до роботи Людмила Смородіна почала виявляти явний хист до гострохарактерних образів: Гелла «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Унікум «Санаторійна зона» М. Хвильового, Марія Георгіївна «Огненний змій» Л. Яновської.

У ролях розкрилося тонке комедійне обдарування актриси, вміння поєднати гостру зовнішню форму із внутрішньою достовірністю, артистизм із вишуканим смаком, від чого в свою чергу народжується переконливість створеного. Серед робіт Людмили Смородіної такі знакові образи, як: Гонерілья «Король Лір» В. Шекспіра, Годл «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом, Донья Беатріса «З коханням не жартують» Педро Кальдерона, Елінор «Я, Генрі II…» Дж. Голдмена, Емма Гамільтон «Леді і Адмірал» Т. Реттігана, Клея «Езоп» Г. Фігейредо, Анна Андріївна «Ревізор» М. Гоголя, Ваніна «Житейське море» І. Карпенка-Карого, Кларк «Кар’єра Артура Уї» Б. Брехта, Хохлакова «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського. Всі вони - яскраве підтвердження всебічного таланту, неповторного виконавського стилю.

Людмила Смородіна має прекрасні вокальні та пластичні данні, що надали змогу з успіхом виступати у музичних виставах: «Енеїда» І. Котляревського (Венера), «Біла ворона» Г. Татарченка та Ю. Рибчинського (Сторічна війна).

Справжніх трагедійних висот Людмила Смородіна досягла у виконанні ролей Марії Стюарт та Єлизавети Тюдор у виставі «Віват, королево!» Роберта Болта. За короткий відрізок сценічної дії, актриса створила два абсолютно полярні, гранично достовірні образи.

Роль Стехи у виставі «Назар Стодоля» Т. Шевченка проявила всю зрілість і непересічність таланту Майстрині. Тут поєднуються самовідданість, героїзм української жінки. Стеха – справжня козачка, яка вміє приворожити чоловіче серце й майстерно володіє шаблею. А також виявляє риси, притаманні знаменитим українським характерникам - така ж мінлива, гостра на розум, вміє постояти за себе. І в той час відчайдушно й затято відстоює славні традиції предків.

Такі роботи актриси як Мадам Жорж з вистави «Фредерік, або Бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта, Аркадіна в «Чайці» А. Чехова та пані Оргонова з класичної польської комедії О. Фредро «Дами і гусари» - є ще одним яскравим свідченням непересічності її таланту.

Із самого початку творчої діяльності і посьогодні Людмила Смородіна, окрім роботи в театрі, плідно й цікаво працює в кіно, на телебаченні, в її творчому доробку ціла галерея різнохарактерних образів, створених у співдружності з провідними українськими кінематографістами.

З перших ролей Анатолій Гнатюк звернув на себе увагу як на особистість неординарну, з яскраво вираженим тяжінням до створення гострохарактерних образів. Що в свою чергу сприяло його активній зайнятості у виставах діючого репертуару. Ним створені образи: Бегемота «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Кум «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Чорт «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем. Ці образи відрізнялися м’яким гумором, щирістю, особливою сценічною привабливістю і істинною народністю.

Пізніше актор довів, що окрім характерних робіт спроможний працювати в інших жанрах. Серед його ролей: Іван Барильченко «Суєта» І. Карпенка - Карого,Освальд «Король Лір» В. Шекспіра, Санчо Пансе «Сміх і сльози Дон Кіхота» за Сервантесом, Шельменко «Шельменко- денщик» Г. Квітки- Основ'яненка, Траньйо «Приборкання норовливої» В. Шекспіра.

Справжнім бенефісом актора стало виконання ролі Голохвастова у виставі «За двома зайцями» М.Старицького. Зовсім несподіваним, щемливо зворушливим був його Тузенбах в «Трьох сестрах» за А.Чеховим, як і роботи: Чистахівський «Божественна самотність» О.Денисенка, Бобчинський «Ревізор» М.Гоголя. У виставі «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта Анатолій Гнатюк створив трьох різнопланових персонажів. Сьогодні Анатолій Гнатюк також продовжує працювати в різних жанрах і різних стилях, використовуючи весь свій акторський досвід, він творить такі яскраві гострохарактерні образи, як:Гжегож «Дами і гусари» О. Фредро, Бартоло «Весілля Фігаро» Бомарше, Семен Босий «Така її доля» за Т. Шевченком, Остап Бендер «Великі комбінатори» за мотивами твору «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова.

Багато років Анатолій Гнатюк плідно працює ведучим на провідних телевізійних каналах, в українському кінематографі. Сьогодні головним для актора стала підтримка наших бійців у зоні АТО. З червня 2014 року ним проведено десятки концертів, зустрічей у шпиталях та військових частинах.

Український рок-музикант. Лідер рок-гурту «Друга Ріка».

У 1989 році, по закінченню школи, Валерій вступає до Житомирського училища культури та мистецтв імені Івана Огієнка, на відділення духових інструментів.

Закінчивши навчання, починає виступати у складі ансамблю «Льонок», а пізніше співає в «Козацькому хорі». У 1994 році стає директором відомого хорового колективу «Орея» і багато гастролює Європою.

У 1995 році разом з Віктором Скуратовським та Олександром Барановським засновує групу Second River. Валерiй став не тільки солicтом групи, але й автором переважної більшості текстів та музики гурту. У 1996 роцi музиканти змінюють назву на «Друга Ріка».

За роки існування група «Друга Ріка» набула статусу однієї із найуспішніших на українській сцені. 7 альбомів (альбом «Рекорди» досягнув статусу «золотого» в день виходу), 10 топових синглів, 27 відео, 24 з яких очолили музичні чарти країни. На рахунку ДР участь у великій кількості концертних турів та фестивалів, власний проект «Rock'n'Roll saves the world». В рамках проекту — великі концерти та запис дуетів з російською групою ТОКіО і турецькими рок-музикантами «Mor ve Otesi» (Мор ве Отесі).

У 2008 році В. Харчишин стає найкращим вокалістом року за результатами щорічної премії НЕПОПСА. А в 2009 році за результатами Ukrainian Showbiz Awards стає володарем двох бізнес-премій «Hermes Prize» за професіоналізм та високі досягнення у сфері шоу-бізнесу. Також у 2009 році за рейтингом журналів «Viva!» та «ELLE» Валерій Харчишин стає найпривабливішим та найстильнішим чоловіком країни.

У 2012 році Валерій Харчишин започаткував благодійний марафон «Я БУДУ ЖИТИ» — соціальну акцію в боротьбі з лімфомою. В рамках акції пройшов великий благодійний концерт, в якому беруть участь Океан Ельзи, Бумбокс, С.К.А.Й. та багато інших рок-гуртів. Валерій Харчишин сприяв зйомкам відеоролику та фотопроекту «Я БУДУ ЖИТИ», мета якого — допомогти виявити хворобу на ранній стадії. Проект підтримало безліч небайдужих до страшної проблеми та чужого горя людей. Втілювали ідею в життя музиканти, стилісти, дизайнери, візажисти, представники ЗМІ та багато інших. У зйомках ролику та фотопроекту брали участь відомі музиканти.

У 2014 році гурт презентував шостий студійний альбом «Supernation». Ця робота стала останньою, над якою працював бас-гітарист Віктор Скуратовський.

25 січня 2018 року гурт «Друга Ріка» представив сьомий студійний альбом «Піраміда». Платівка складається із 9 композицій, робота над якими тривала більше року. Протягом цього часу 3 пісні було представлено як сингли разом із музичними відео: «Монстр», «Ангел» і Ти є я. Вперше у звучанні гурту можна почути духові інструменти — валторна, труба і тромбон звучать у треках «Секрет» і «Доки я не пішов», а в «Брудний і милий» — цимбали. Кліп на пісню «Секрет» став одним з найпопулярніших у відеографії гурту.

8 березня 2019 року Валерій Харчишин та «Друга Ріка» зіграли сольний концерт у київському Палаці спорту, концерт пройшов з аншлагом, а сам гурт встановив концертний рекорд — зібрав найбільший концертний майданчик країни усього за місяць (на концерті були присутні 8000 людей).

Валерій має трьох синів.

Не уявляє свого життя без музики та подорожей, особливо любить бувати в горах і кататися на лижах.

Життєвий принцип Валерія Харчишина: «Не живи вчора, живи сьогодні!»

Українська актриса, журналістка і телеведуча. Працює ведучою програм «Рандеву» і «Кіно» на 5 каналі, а також проекту «Вечір з Яніною Соколовою» на YouTube.

Має дві освіти: психолог (Запорізький національний університет) і актор театру і кіно (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого).

Кар'єру розпочала в пресі, працювала в запорізькому видавництві «Телесіті», де вела рубрику «Наодинці з ...». У 2000 році працювала кореспондентом газети «Запорізька січ». У 18 років стажувалася на запорізькому каналі TV5, в 2001 році працювала там провідною прогнозу погоди.

У 2003 році Соколова була ведучою програми «Всі гроші світу» на луганському регіональному телеканалі «Лот ТВ».

У 2004 році була актрисою «Вільного театру», де грала роль Саллі в спектаклі «Чайка Джонатан Лівінгстон» за однойменним твором Річарда Баха. Потім грала у виставах «Піранделло», «Кава і сигарети» і «Український Декамерон» театру «Дах».

На телебачення Соколова повернулася в 2006 році, почавши працювати ведучою і журналісткою в ранковому шоу «Ранок на Інтері». У тому ж році почала зніматися в кіно. З березня 2007 по 2008 роки була провідною і журналісткою програми «Сніданок з 1+1».

У 2009 році вела програму «Ранок на П'ятому». З 2011 року працює ведучою програми «Кіно з Яніною Соколовою», «Время новостей», а з 2015 року програми «Рандеву з Яніною Соколовою» на «5 каналі».

Яніна Соколова є засновницею школи екранних мистецтв «Screen School» і куратором курсу «Телеведучий», в рамках «Screen School».

22 мая 2019 Соколова сообщила о мультимедийном проекте «Я, Нина», основанный на реальных событиях из ее жизни. Цель проекта помочь онкобольным людям осознать ценность жизни и начать бороться за неё. Проект будет состоять из книги, песни и полнометражного художественного фильма, в котором сыграют Валерия Ходос и Валерий Харчишин, а главную роль сыграет именно Соколова.