Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Прийди до театру та отримай 100 000…
100 000 відсотків сміху та позитивних емоцій від творця народного шоу «Кайдашева сім’я», комедій «Ханума», «За двома зайцями», «Безумний день, або Весілля Фігаро» та інших вистав В’ячеслава Стасенка у комедії за п’єсою Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч».
Жив собі добропорядний господар. Працював, добра наживав. Але поплутав той.. не при хаті згадуючи… І захотів господар багато добра і одразу. Хай навіть за фальшиві гроші.
Думаєте, вигадка? А от і ні. Було таке в Єлисаветграді понад сотню років тому. Хтось поспівчував невдасі, хтось посміявся, а І. Карпенко-Карий увічнив історію про людську жадібність і прагнення до легкої наживи у п’єсі, яка і сьогодні не сходить зі світових сцен. Може, не така вона й давня?
Тож сміймося над людськими вадами, щоб самим уникнути спокуси та обману. Насолоджуймося неповторним гумором, влучними дотепами, стилізованими народними піснями і танцями у виконанні артистів театру ім. П. Саксаганського у новій комедії «Сто тисяч»!
Київський театр «Срібний острів» запрошує всіх, хто любить свою батьківщину до сімейного перегляду прем'єрного спектаклю «Кайдашева сім'я». Обіцяє здивувати глибоким розкриттям змісту і розповісти, про що ж насправді писав видатний український класик Іван Нечуй-Левицький. Всі знають, що Кайдаші не поділили грушу, але насправді, чому вони ніяк не можуть припинити сварки? Мабуть є ще щось, що не дає Кайдаш спокою. Що саме? Про це і розкажуть актори.
Одну з найулюбленіших українських комедій на сцені Молодого театру зіграно понад чотириста разів! Та й не дивно, адже кожне нове покоління із незмінним захопленням спостерігає за тим, як красуня Уляна підносить гарбуза незграбному телепню Стецьку, як спритний вояка Скорик видає себе за чародія і прямо на наших очах «загіпнотизовує» незговірливу Улянину матір, аби та погодилася видати дочку заміж за коханого Олексія. Надзвичайно пластичний і співочий акторський ансамбль захопить вас у вир народних танців і пісень, з яких зіткана ця яскрава вистава. А справжній український гумор неодмінно підвищить настрій і дорослим і дітям.
Глядачів, яким прийшлася до смаку вистава нашого театру «Занадто одружений таксист», ми знову запрошуємо на прем'єру. Сучасний майстер «комедії ситуацій», англійський драматург Рей Куні придумав продовження цієї історії. «Зразковий» громадянин Джон Сміт 15 років насолоджувався сімейним життям, маючи двох законних дружин. І тривало це доти, доки його діти від різних жінок не познайомилися один з одним в мережі Інтернет. Аж ось у Сміта і почалися серйозні проблеми. Недарма оригінальна назва п'єси Куні звучить як «Тато в павутині» - це всесвітня павутина Інтернет і павутина брехні, в якій остаточно заплутався наш герой. А розв'язка цієї сміховинної історії буде несподіваною і приголомшуючою. І, насамперед, для самого Джона Сміта.
Дивно, але п'єса присвячена якраз подоланню страху перед смертю. Незважаючи на серйозну тему, її називають перлиною у творчості Мольєра, «найсмішнішою» з його сценічних творів. Головному героєві п'єси, мсьє Аргану, неймовірно нудно жити. Тому він постійно вигадує собі різні хвороби. Кожна з них стає подією у його житті. Мсьє Арган навіть намагається видати дочку за лікаря, щоб було зручніше і дешевше лікуватися, а потім і сам вирішує проголосити себе лікарем. Не віриться, що ця комедія була написана у XVII столітті. Вона сучасніша за багато нинішніх п'єс. Нічого не змінилося: лікарі, поліцейські, шарлатани і пройдисвіти на будь-який лад - образи незмінні. «Уявно хворий» – це вічна історія про людей, про людські страхи, самотність і любов.
Дві самотні жінки похилого віку, сестри: одна – колишня актриса, інша – все життя при ній. Лагодять зламані крани, згадують минуле, живуть в дуже просторій квартирі, де колись був гомінкий театральний гуртожиток. Самотні ... І раптом старшій (актрисі) приходить в голову геніальне рішення !!! – видати молодшу заміж. І в рівномірному, зі схожими тихими днями, житті щось починає відбувається. Нареченого замовляють в шлюбному агентстві, але спочатку приходить зовсім не жених, а потім – відразу два жениха... Однак ініціативу перехоплює інший претендент з явно заплямованою біографією. Але всіх їх випереджає слюсар-сантехнік, якого дами приймають за справжнього жениха. В результаті – закохані всі! І весь процес з'ясування відносин супроводжується дотепними діалогами і комічними ситуаціями. Виявляється, тільки зроби крок, і все буде можливо: мрії, які здаються нереальними – цілком реальні. У цьому спектаклі в повітрі завжди витають можливісті. Здавалося б, простягни руку – і схопиш мрію за хвіст, стягни її з небес на землю – ось тобі і реальність. І не так вже й багато для цього треба. Кульмінація вистави – в прийдешнє щастя повірили вже всі: і глядачі, і навіть самі актори. Здається, ще трохи – і все владнається в цьому недолугому житті ... Але…
Ще наприкінці ХІХ ст. тут з успіхом гастролювала трупа Свєтлова і Милославського, а початок ХХ ст. ознаменований діяльністю Леся Курбаса. Саме в Білій Церкві відбулася визначна подія в житті не лише міста, а й усієї України – у липні 1920 року в театрі «Палас» було вперше українською мовою показано трагедію В. Шекспіра «Макбет», в якій головні ролі виконували Л. Курбас і Л. Гаккебуш.
29 грудня 1933 року Наркомат освіти УРСР ухвалив рішення про утворення в місті Біла Церква 4-го Київського обласного робітничо-колгоспного театру. Це був один із восьми пересувних театрів на Київщині на той час і єдиний, який вистояв у непростих умовах постійного гастрольного життя. До його складу увійшли актори-випускники Київського інституту музики і драми ім. М. Лисенка та декілька акторів-курбасівців. Трупа тоді нараховувала 18 чоловік.
У 1935 році відбулася прем‘єра вистави «Мірандоліна» К. Гольдоні. У 1937 році на Республіканській Олімпіаді з героїчною драмою В. Суходольського «Устим Кармелюк» у постановці Юрія Григоренка колектив з Білої Церкви займає І місце серед 22 пересувних театрів. Того ж року Радою Міністрів України театру було присвоєно ім‘я П. К. Саксаганського за особистою згодою самого корифея української сцени.
З 1969 року театр очолює Валентин Ілліч Петько. У 1971 році театр виборює друге місце серед театрів Радянського Союзу (І місце – МХАТ). В 1998 році театр стає міським і отримує фінансування із місцевого бюджету. У 1999 році театр бере участь у фестивалі камерних і моновистав «Золота Парсуна». На ньому актор Володимир Рєпін стає лауреатом за роль у моновиставі «Крак».
У 2001 році театральний колектив бере участь у Міжнародному фестивалі сучасної української драми, а також у ІІ фестивалі українського мистецтва в Болгарії. Цього ж року в театрі відкрито малу сцену.У 2002 році актор театру Микола Кам‘ярук бере участь у фестивалі театрального мистецтва в Польщі.З 2006 року, з приходом на посаду генерального директора-художнього керівника В‘ячеслава Ускова, спостерігаються значні позитивні перетворення в житті театру та стрімкий підйом.
Важливою подією стає повернення йому статусу обласного. Театр налагоджує міжнародні зв‘язки: бере участь у програмі стратегічної співпраці Міжнародного університету «Всесвітній театральний досвід» (м. Лондон) з театрами України. У 2010 році художній керівник театру В‘ячеслав Усков брав участь у конференції в Словенії, котру влаштовував університет і яка була присвячена театральним методикам і традиціям сучасності.8 травня 2010 року було підписано Угоду про співпрацю з Тарновським театром ім. Людовика Сольського (Польща). У травні 2014 року В‘ячеслав Усков представляє Україну на Міжнародній конференції «Мистецтво керування театром» у Будапешті із доповіддю «Український театр як носій гуманістичної стратегії України».Наприкінці листопада 2014 року відбувся акт зближення культур угорського та українського народів. В’ячеслав Усков, заступник директора Денис Фридинський та артисти балету Дмитро Ільїн і Віктор Федоренко відвідали Угорщину.У серпні 2016 року шоу-програму, присвячену відкриттю 83 театрального сезону, та драматичні вистави відвідали гості з Фінляндії. Зокрема – Ігор Фрей, фінський актор театру і кіно українського походження, диктор, телеведучий, театральний педагог і режисер, художній керівник Українського народного театру у Фінляндії.
Завдяки злагодженій праці колективу, прагненню до розвитку та мудрій політиці керівництва театр виходить на новий щабель розвитку. У листопаді 2009 року сталася визначна подія – йому надано статус академічного.Є ще одна сторона діяльності, якою пишаються саксаганці.
Оскільки театр музично-драматичний, за останній час було докладено багато зусиль, щоб творчий склад повністю відповідав зазначеному статусу. Сьогодні відносно молодий оркестр вражає своєю майстерністю і багатством репертуару. Його неординарність у тому, що працює він у різних жанрах: виконує симфонічну, естрадо-симфонічну, народну музику і джаз. Така різноплановість дозволяє задовольняти найвибагливіші смаки, тож за кілька років музиканти подарували публіці більше десяти концертних програм.Справжня окраса театру – професійний балет із випускників вузів Херсона, Дніпропетровська, Донецька, Києва… Щороку здійснюються постановки більше 80 хореографічних постановок для шоу-програм та вистав. Кожна з них вражає майстерністю виконання, оригінальністю хореографів-постановників та емоційною наповненістю.