Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Сто тисяч »
...українцю земля дає радість буття і самоствердження, змушує жити, народжувати дітей і мріяти, але нестримне бажання до оволодіння нею - його ж тяжкий хрест.
Класика української драматургії вражає своєю актуальністю та іронічною відвертістю в розкритті національних характерів.
У ролі Герасима Калитки - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Богдан Бенюк.
Різдвяна ніч приховує в собі дива, й манить незвичайними пригодами , які збуваються. Тут і колоритна Солоха зі своїми любовними походеньками з Чортом, Дяком, Головою та Чубом. Містичний характерник Пацюк, який має блат із самісіньким пеклом, козаки з Січі і навіть Цариця, яка таки дарує Вакулі черевички із золота. Красива казка про шалене кохання з яскравими масовими сценами, піснями, танцями, іскрометним гумором, колядками, різдвяним вертепом, неймовірно казковою сценографією. Не поспішайте занурюватись у зимові, безрадісні будні, адже з нами свята тільки починаються!
"Ніч перед Різдвом" - зимова казка за повістю блискучого українського письменника Миколи Гоголя. Тут є всі улюблені Гоголем і народною українською міфологією персонажі: Відьма, Чорт, козак і чарівні перевтілення. За один вечір ви зможете побувати в різдвяному засипаному снігом селі Диканька на Полтавщині та в імперському Санкт-Петербурзі, де перехоплює подих від поважності, мармуру і позолоти. Калейдоскоп яскравих персонажів і картинок, які «перегораються» на очах у глядача. Ми постаралися зберегти чудову оригінальну мову Гоголя і передати дух і атмосферу зимових свят - такими, як вони святкувалися в Україні з давніх-давен. Поспішайте створити для себе і всієї своєї родини святково новорічно-різдвяний настрій! Прем'єра вистави відбулася 1 грудня 2012 року. І з тих пір ця зимова чарівна казка-комедія для дітей і дорослих користується незмінним успіхом, як в Україні, так і в інших країнах. Театр "Маскам Рад" з успіхом показав виставу "Ніч перед Різдвом" на міжнародному театральному фестивалі "Време" в Болгарії, на міжнародному театральному фестивалі "Діонісій" в Польщі. Вистава була неодноразово показана в благодійних цілях: в Дитячому інтернаті для розумово відсталих дітей, для дітей з дитячих будинків в Заповіднику "Києво-Печерська Лавра", в Гостиному дворі. Скоро з'являться на concert.ua Посадка вільна. О 17.10 вхід в зал для глядачів закривається, тому не запізнюйтеся!!!!!!
Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.
Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.
Глядачі цієї вистави знову зустрінуться з героями класичної національної комедії і пересвідчаться в тому . що по своїй суті їх характери – не змінились. В нашій виставі всі дійові особи – ляльки,проте вони своїми специфічними засобами донесуть до глядача усі барви комедії з тим, щоб вона звучала сучасно. Тема вистави – боротьба із внутрішньою духовною убогістю людини, яка намагається сховатись з зовнішньою „культурною” формою.Проте духовного жебрацтва не сховаєш! А допоможе нам в цьому усмішка, іронія і нищівний сміх!
Вистава захопила з першого погляду, це наче подорож у часі. Вдалі декорації, промовисті діалоги, колоритні словечка. Вистава з приємним післясмаком, йшла додому з умішкою на обличчі та теплом на душі. Вистава под одвічне питання: Де ж взяти більше грошей? Головний герой Герасим Никодимович бідкається, що не вистачає грошей, щоб прикупити земельки. Адже земдя для українця, то найбільша цінність. Заради збагачення Калитка наважується на угоду з євреєм: купити фальшиві гроші. Герасим добрий хазаяїн, але скупий. Більше шкодує худобу, аніж власну дружину, бо ж худоба працює і гроші приносить та їй треба відпочити. Присутня у виставі побічна романтична сюжетна лінія - кохання сина Романа та наймички Мотрі. Спочатку трагічне, бо батько хоче одружити сина на дочці багача Пузиря, щоб отримати придане. Але після зневажливого прийому у Пузиря та новини, що гроші годяться, оголошує про заручини Романа та Мотрі. Акторська гра просто божественна, вони повністю перевтілились в образи героїв. Промовисті діалоги, емоції, колоритні українські словечка, продумані декорації та косюми - все це створило атмосферу україського села 19 століття. Особливо насмішив уривок, де Калитка з кумом пили горілку, ну дуже натурально зіграли, сміявся увесь зал. А пісня, то взагалі мені підкорила, просто до мурашок по шкірі, така рідна українська. Світлові та звукові ефекти, зокрема ехо були доречні та підсилювали враження під час перегляду. Момент, коли пішов дощ мене вразив, вперше таке бачу в театрі. Вперше була всередині театру, атмосферне та затишне приміщення, сучасний ремонт. Трохи важко було пройти до гардеробу перед початком та по закніченню вистави.
Отличное впечатление от спектакля, с интересом наблюдала за событиями. Классическая постановка по пьесе Карпенко-Карого "Сто тысяч". Очень впечатлила игра актёров, такое удовольствие наблюдать, прям восторг, мы реально были с ними, проживали историю, мечтали, строили планы. Игра актёров просто сумасшедшая, запредельная. Спасибо огромное за такой замечательный вечер. Это произведение из школьной программы, поэтому, конечно, для школьников будет интересно посмотреть, а в целом этот спектакль для всех. Театр расположен в историческом живописном любимом центре Киева - это уже задает улыбчивый настрой))), конечно, впечатляет само помещение театра - модное, современное, комфортное.
Все було чудово
Бездоганна гра акторів, чудовий музичний супровід
Все дуже сподобалось. Гра акторів прекрасна і цікава постановка
Творча біографія актора розпочалася у 1978 році на сцені Київського театру юного глядача, куди він був запрошений після закінчення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
З 1980 року Богдан Бенюк – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
За час, що минув, актор створив галерею найрізноманітніших образів і по праву став одним з провідних митців колективу. Його акторській палітрі притаманний м'який гумор, вміння проникнути в глибинну сутність створеного образу. Тонке відчуття жанру драматичного театру, художня інтуїція стали запорукою того, що актор вільно почуває себе як в комедії, так і в драмі, а прекрасні вокальні дані дають можливість працювати у мюзиклах.
Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка не знайома із творчістю майстра. Адже ним створені ролі, що увійшли до «золотого фонду» сучасного українського сценічного мистецтва: Пастрона «Благочестива Марта» Тірсо де Моліно, Герасим Калитка «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, Крістофер Мегон «Герой західного краю» Дж. Сінга, Бегемот «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим, Мотл «Тев'є-Тевель» Шолом-Алейхема, Цахес за однойменною казкою Є. Гофмана, Евріал «Енеїда» І. Котляревського, Юркевич «Талан» М. Старицького, Собакевич «Брате Чичиков» за М. Гоголем.
Кожна зустріч з Богданом Бенюком – це мистецьке потрясіння, це справжній бенкет акторської винахідливості, імпровізації та людяності. Актор володіє широким діапазоном: від ексцентричного Дулітла у «Пігмаліоні» Б. Шоу до – саркастичного Яна у «Сентиментальному круїзі» Т. Кандали. Трагізмом безвиході і мудрості був сповнений його Езоп з однойменної п'єси Г. Фігейредо. Зворушливо-каскадний Швейк Я. Гашека перетворився на бенефіс Майстра.
Серед ролей Богдана Бенюка: авантюрно-ексцентричний, звабливо-привабливий жононенависник, гравець за натурою Кочкарьов у виставі «Одруження» за М. Гоголем (Гран-Прі за кращу чоловічу роль на Міжнародному театральному фестивалі імені А. Чехова, м. Ялта, 2010 р.), Муж («Жона є жона» за А. Чеховим): ця вистава за режисерським задумом побудована таким чином, що протягом дії актор проживає життя декількох персонажів, його миттєве перевтілення, філігранність найменших нюансів вражає органікою і мистецьким відбором. Образ Івана у виставі «Райське діло» І. Малковича відкрив нові якості таланту актора: пронизливу людяність, невимовну трагічну тугу за тим, якими стали українці у третьому тисячолітті. Іван-Бенюк, звертаючись до джерел нашої культури, традицій, прагнув повернути гідність і красу, якими живився наш народ, звідки він черпав сили вистояти заради життя, духовності, прийдешніх поколінь. І зовсім іншим постає актор у виставі «Квітка Будяк» Н. Ворожбит – його герой Магар є хазяїном життя, практиком і стратегом власної долі, який звик диктувати і нав'язувати своє розуміння сенсу буття всім і кожному.
Особливе місце в творчому доробку Митця займає звернення до драматургії В. Шекспіра. Серед ролей Б. Бенюка: парадоксальний у своїй людоненависті Яго з «Отелло»; у виставі «Буря» актор зіграв двох абсолютно різних персонажів: владного царедворця, інтригана Антоніо і життєрадісного гультяя Трінколо. Сьогоднішній Річард для багатьох прихильників творчості актора став справжнім відкриттям-потрясінням глибиною та багатогранністю невичерпного таланту актора, його мудрості у сприйнятті складної філософії Буття.
Любов до мистецтва, бажання говорити із глядачем близькою йому мовою, ініціатива та високопрофесійні організаторські здібності призвели до того, що (Б. М. Бенюк у 2009 році закінчив Національний університет театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого за спеціальністю організатор театральної справи, викладач) разом із Анатолієм Хостікоєвим актор створив власну «Театральну компанію». На їхньому творчому рахунку вистави: «Моя професія – синьйор з вищого світу» де Скарначчі, Р. Тарабузі (Б. М. Бенюк зіграв роль Велутто), «Задунаєць за порогом» за Г. Артемовським (Карась), «Люкс для іноземців» Д. Фрімена (Клод). Не один театральний сезон вони з успіхом виступають у численних містах України та за її межами, даруючи свій талант, свою закоханість в мистецтво людям.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський театральний інститут імені І. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Лауреат премії “Київська пектораль” 1994-1995 років у номінації “За краще виконання головної ролі”.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
В 1999 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-арого (майстерня І. Молостової).
У театрі з 2008 року.
Ведучий програми «Було ваше – стало наше» на телеканалі «Інтер»;
Ведучий програми «На гачку» на Новому каналі.
Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого курс Ю.Ф. Висоцького.
У театрі з 2016 року.
Актриса театру, кіно і телебачення.
Закінчила у 2002 році Дніпропетровський театрально-художній коледж, у 2006-ому – Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.
Працювала у Київському театрі українського фольклору “Берегиня”, у приватному дитячому театрі “Дієз”.
У театрі з 2009 року.
Озвучив роль Доббі в українській версії “Гаррі Поттера”.
Талант співати В’ячеслава – спадковий. Любила співати бабуся, і приголомшливо під гітару співав батько, збираючи у дворі будинку в рідному Дніпропетровську натовп прихильниць. Але ставати актором хлопець з родини залізничника не збирався, а, як часто буває, в театральне училище прийшов за компанію і легко вступив. Лугова Лариса Іванівна викладала історію театру, підійшла до юнака і сказала: "Давай домовимося. Я тебе до третього курсу взагалі не чіпаю. Ставлю три. А ти сидиш тут на першій парті і мовчиш. "Я не знав, у чому підступ, але погодився. А закінчилося все тим, що я за власною ініціативою до третього курсу вже писав реферати. Я тоді якось включився в процес, зрозумів нарешті, що це моє середовище,” – говорить В’ячеслав.
Сьогодні, після головних ролей в серіалах і народної любові, яку приніс фільм «Киборги», актор зізнається, що поки не дуже готовий активно спілкуватися з шанувальниками і не прагне бути впізнаваним в звичайному житті. «Я закрита людина, наскільки я віддаю на сцені, настільки потім і замикаюся. У мене немає якихось особливих способів переключитися, мої діти - ось що швидко і ефективно перемикає. Це ж зростаючі організми, там кожен день купа проблем і питань виникає, і ти розумієш, що повинен дати відповідь, який, можливо, вплине на все їхнє подальше життя », - з любов'ю розповідає про своїх двох синів В'ячеслав.
За роль у виставі «Діалог самців» здобув призи міжнародних фестивалів «Добрий театр» (2004), «Підмосковні вечори» (2006) та у місті Враца (Болгарія, 2007).
За роль Серпня у кінофільмі “Кіборги” здобув премію “Золота дзиґа” у номінації “Найкращий актор у головній ролі” (2018).
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.
Народився 19 жовтня.
Валентин Бойко – соліст та гітарист українського рок-гурту Switch On The Light.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2007 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ імені І.К. Карпенка-Карого, курс М.М. Рушковського.
У театрі з 2015 року.
В 1998 році закінчив школу № 15 в Сумах. Після цього переїхав до Києва.
З 2005 по 2008 роки Артем Мяус був актором Київського академічний театр російської драми імені Лесі Українки.
У 2008 року він перейшов до трупи Київського академічного драматичного театру на Подолі, де відзначився прекрасними ролями в декількох десятках п'єс.
Паралельно з театральною кар'єрою Артем Мяус також грає в кіно.
Також в юності Артем Мяус грав у КВК у команді «С-Клуб» із Сум. В останні роки команда відновлена під назваою Збірна великої Британії та виступає в українській лізі АМІК. А Мяус співпрацює як режисер та сценарист.
Віталій Малахов – відомий режисер, його ім'я знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Театральні критики пов'язують становлення сучасного українського театрального процесу з іменем Віталія Малахова. Він режисер-легенда, вистави в його постановці викликають незмінний інтерес публіки. Режисерські роботи Малахова відзначаються оригінальним стилем, високим професіоналізмом, буянням артистизму, метафоричністю, прекрасною грою акторського ансамблю. Народився він у Львові 19 червня 1954 року. З 1972-го по 1977-й навчався у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми (художній керівник курсу – професор Володимир Неллі, акторська майстерність – професор Леонід Олійник). Творчу діяльність розпочав 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978-го до вересня 1979-го року – у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки працював над постановкою своєї знаменитої вистави «Казка про Моніку».
З 1979 року очолив Київський державний Театр естради, в якому поставив «Я – Київ», «Ніч чудес», «Зоря і смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та ін. З 1985-го до 1987-го працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру.
У серпні 1987 року В. Малахов створює власний театр – Київський драматичний театр на Подолі. З 1987 року – художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У його доробку понад 60 вистав. Це «Ніч чудес» В. Шекспіра, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера мафіозо» В. Станілова, «В степах України» О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для рояля в чотири руки» А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово ВІЧНІСТЬ», «Щоденник молодого лікаря» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» М. Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Звідки беруться діти?» А. Крима, «Антракт» О. Марданя та ін. Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України в Росії, США, Англії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині, Єгипті.
Віталій Малахов – лауреат «Київської пекторалі – 98», як кращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука, лауреат «Київської пекторалі – 2003» за виставу «Дядя Ваня» А. Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за кращу виставу року.
Малахов – організатор і засновник Міжнародного театрального фестивалю «Київ Травневий», що здобув широке визнання публіки.
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв. Відкриття відбулось 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
У 2006 році започаткував фестиваль «Київ – територія миру» мистецькою акцією-колажем за участю театрів Києва.
У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
2008 року В. Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.
До Дня незалежності України у серпні 2008 року Президент України нагородив Віталія Малахова званням «Народний артист України».
В сезоні 2011-2012 року театр на Подолі, а разом із ним і Віталій Малахов став тріумфатором найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль». Його вистави «Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова та «На дні» М. Горького було визнано найкращими. Сам Віталій Юхимович став кращім режисером сезону.
Головний художник Театру на Подолі. Зробила найскладніші декорації та костюми до вистав «Шакунтала», «Аз» за драмою «Ужасная изміна сластолюбіваго житія…», «1984».
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).
« Сто тисяч »
